Після російського удару по Національній кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка вдалося врятувати архів із близько 600 фільмів. Частина цих стрічок досі не оцифрована й існує лише на плівці, тому їхнє збереження стало одним із найважливіших моментів після атаки. Про це розповів генеральний директор кіностудії Андрій Дончик. Водночас удар завдав студії величезних втрат: повністю знищено костюмерний цех, де зберігалася основна частина найбільшої та найстарішої костюмної колекції України.
Сховище кіноплівок було розташоване поруч із будівлею, куди сталося влучання. За словами керівника студії, воно знаходилося буквально за десять метрів від місця удару. Вибухова хвиля пошкодила вікна й двері сховища, однак сама колекція не постраждала. У цьому приміщенні зберігалося близько 600 фільмів кіностудії Довженка в плівковому варіанті, і багато з них ще не були переведені в цифровий формат. Це означає, що для частини української кінематографічної спадщини ця плівка могла бути єдиною фізичною формою існування.
Порятунок архіву має особливе значення не лише для самої кіностудії, а й для всієї української культури. Кіностудія Довженка — один із головних символів українського кіно, місце, де створювалися фільми різних епох, жанрів і художніх напрямів. Її архів — це не просто набір плівок у сховищі. Це пам’ять про режисерів, акторів, операторів, художників, композиторів, монтажерів і цілі творчі команди, які формували обличчя українського кіно протягом десятиліть. Утрата неоцифрованих стрічок означала б не лише матеріальну шкоду, а й ризик зникнення частини культурної історії.
Особливо тривожно те, що йдеться саме про фільми на плівці. На відміну від цифрових копій, плівкові матеріали потребують спеціального зберігання, контролю температури, вологості, фізичного стану носія та постійної уваги фахівців. Якщо така колекція гине внаслідок пожежі, уламків або руйнування сховища, повернути її майже неможливо. Саме тому повідомлення про те, що архів із близько 600 фільмів уцілів, звучить як рідкісна добра новина на тлі загальних руйнувань після російської атаки.
Однак поруч із порятунком фільмофонду стоїть інша, дуже болюча втрата. Унаслідок прямого влучання повністю знищено костюмерний цех кіностудії. Саме там зберігалася основна частина найбільшої та найстарішої костюмної колекції України. За попередньою оцінкою Андрія Дончика, у приміщенні було близько 100 тисяч костюмів, пошитих для фільмів різних років, а також майже три мільйони предметів одягу, взуття й аксесуарів. Частина костюмного фонду вціліла, бо перебувала в інших приміщеннях, але основна колекція зазнала непоправних втрат.
Костюми в кіно — це не просто одяг для зйомок. Вони є частиною художнього світу фільму, матеріальним слідом конкретної епохи, стилю, образу й акторської роботи. Через костюм глядач зчитує час, характер персонажа, соціальне середовище, настрій сцени й навіть підтекст історії. У колекції кіностудії Довженка зберігалися речі, створені для фільмів різних періодів, а отже, вона була не лише виробничим ресурсом для майбутніх зйомок, а й великим музейним пластом. Її знищення — це втрата унікального матеріального архіву українського кіно.
Пожежа виникла вночі 15 червня. Через велику кількість текстилю рятувальники гасили її до ранку. Коли працівникам дозволили зайти до зруйнованого цеху, врятувати предмети, які залишалися всередині, уже було неможливо. Саме це робить наслідки удару особливо трагічними: багато речей фізично зникли за одну ніч. Те, що створювалося роками, накопичувалося поколіннями художників по костюмах і використовувалося в різних фільмах, було знищене внаслідок одного російського удару.
Вибухова хвиля пошкодила майже всю територію кіностудії. Комплекс займає близько 16 гектарів і налічує 18 будівель. За словами Дончика, в усіх корпусах вибило вікна, також пошкоджено двері, виробничі приміщення та техніку компаній, які працювали на території студії. Це означає, що наслідки атаки не обмежуються одним зруйнованим цехом. Постраждала інфраструктура, яка забезпечує щоденну роботу кіностудії, виробничі процеси, орендарів, технічні служби й майбутні кінопроєкти.
Для української кіноіндустрії це удар по місцю, яке має не лише символічне, а й практичне значення. Кіностудія Довженка — це простір, де працюють фахівці, зберігаються фонди, розташовані павільйони, цехи, техніка й виробнича база. Навіть якщо частину процесів сучасне кіно давно перенесло в інші формати та локації, такі студії залишаються важливими центрами пам’яті й професійної спадкоємності. Їхня інфраструктура не може бути відновлена за кілька днів, особливо коли йдеться про пошкодження будівель, обладнання та унікальних фондів.
Російська атака по Києву в ніч проти 15 червня зачепила одразу кілька важливих культурних об’єктів. Під час обстрілу постраждали Києво-Печерська лавра, «Мистецький арсенал» і Національна кіностудія імені Олександра Довженка. Такий масштаб пошкоджень показує, що російська війна проти України має не лише військовий, а й культурний вимір. Під ударом опиняються місця, де зберігаються фільми, музейні колекції, архіви, костюми, книжки, історичні будівлі та предмети, які формують пам’ять країни.
Саме тому історія зі врятованим архівом і знищеним костюмерним цехом є такою промовистою. Вона показує дві реальності війни: дивом збережене й безповоротно втрачене. З одного боку, плівки з сотнями фільмів уціліли, хоча сховище було поруч із місцем удару. З іншого — унікальна костюмна колекція, яка могла служити і кінематографістам, і дослідникам, і музейникам, фактично втратила свою основну частину. Це нагадує, що в умовах війни культурна спадщина перебуває в постійній зоні ризику, навіть якщо вона не має жодного стосунку до військових об’єктів.
Фахівці продовжують оцінювати масштаби збитків. Це складний процес, адже потрібно врахувати не лише очевидні руйнування, а й технічний стан будівель, пошкодження обладнання, втрату матеріалів, стан вцілілих фондів і ризики для подальшої роботи студії. Частину втрат можна буде виміряти у грошах, частину — ні. Вартість вибитих вікон, зруйнованих дверей чи пошкодженої техніки можна порахувати. Але як оцінити костюм, створений для конкретного фільму десятки років тому, або аксесуар, який був частиною історії українського кіно? Такі втрати виходять за межі звичайної бухгалтерії.
Представники кіноспільноти, меценати й волонтери вже заявили про готовність долучитися до відновлення пошкоджених об’єктів. Це важливо, бо кіностудія потребуватиме не лише коштів, а й широкої професійної підтримки. Потрібно буде відновлювати приміщення, зберігати те, що вціліло, створювати безпечні умови для архіву, оцінювати можливість подальшої оцифровки фільмів і шукати способи часткового відтворення або документування втраченого костюмного фонду. Після такої атаки йдеться не просто про ремонт, а про довгий процес культурного порятунку.
Оцифрування архіву після цієї події набуває ще більшої актуальності. Якщо частина фільмів досі існує лише на плівці, їх потрібно якнайшвидше переводити в цифровий формат, створювати резервні копії та зберігати їх у різних безпечних місцях. Війна показала, що навіть найцінніші фонди можуть опинитися під загрозою за одну ніч. Цифрова копія не замінює оригінальну плівку повністю, але вона дає шанс зберегти зміст фільму, зробити його доступним для майбутніх поколінь і мінімізувати ризик повного зникнення роботи.
Водночас історія зі знищеним костюмерним цехом ставить питання про захист не лише фільмів, а й усієї матеріальної культури кіно. Кіноспадщина складається не тільки з готових стрічок. До неї належать сценарії, ескізи, декорації, реквізит, костюми, фотографії, виробнича документація, афіші, листування й технічні матеріали. Усе це допомагає зрозуміти, як створювалися фільми, які рішення ухвалювали художники, як змінювалася візуальна мова українського кіно. Втрата костюмної колекції — це втрата великої частини такого невидимого, але надзвичайно важливого шару.
Попри масштаб руйнувань, порятунок архіву з 600 фільмів дає підстави говорити не лише про втрати, а й про відповідальність перед майбутнім. Українське кіно вже переживало цензуру, заборони, втрати, пожежі, занедбання й нестачу фінансування. Тепер воно проходить ще одне випробування — війну, у якій Росія б’є по культурних об’єктах так само, як по житлових кварталах і цивільній інфраструктурі. Завдання України — не лише фіксувати ці удари, а й рятувати те, що може бути врятоване, відновлювати пошкоджене й не дозволити ворогу стерти культурну пам’ять.
Кіностудія Довженка після атаки стала символом цієї крихкої межі між збереженням і втратою. Архів із сотнями фільмів уцілів, але найбільша костюмна колекція України зазнала катастрофічного удару. Тепер перед студією, державою, кінематографістами й усіма, хто розуміє цінність культури, стоїть завдання відновити простір, захистити фонди й прискорити збереження того, що ще можна зберегти. Бо кожна плівка, кожен костюм, кожен документ і кожен предмет реквізиту — це частина історії українського кіно, яку не можна залишати без захисту.
