Voloshyn Gallery представила звукову інсталяцію українського художника Нікіти Кадана в секторі Unlimited міжнародного арт’ярмарку Art Basel у Базелі. Роботу під назвою «Тривога (Сирени та щогла)» показують до 21 червня. Для українського сучасного мистецтва ця участь має особливе значення, адже Art Basel залишається одним із найвпливовіших майданчиків світової артсцени, а сектор Unlimited створений саме для масштабних робіт, які виходять за межі класичного стенду галереї. У цьому просторі українська інсталяція звучить не як декоративний жест, а як концентрований досвід країни, що живе під постійною загрозою повітряних атак.

Інсталяція «Тривога (Сирени та щогла)» складається з круглої напівпрозорої білої завіси, металевого стрижня в центрі та звукової композиції. Сигнал тривоги лунає хвилями, між якими виникають короткі паузи. Відвідувачі можуть пройти крізь простір і почути звук з усіх боків. Ця фізична можливість входження всередину роботи важлива для її сприйняття. Глядач не стоїть перед об’єктом на безпечній дистанції, а опиняється всередині звукового поля, де тривога стає не просто темою, а середовищем. Вона оточує, наближається, зникає на кілька секунд і повертається знову.

Для українців звук сирени давно став частиною щоденного життя. Він перериває сон, роботу, розмови, навчання, концерти, вистави, побачення, дороги й побутові справи. Він змушує перевіряти телефон, спускатися в укриття, рахувати хвилини, слухати вибухи або тишу, що іноді лякає не менше за сам сигнал. У міжнародному виставковому просторі цей звук набуває іншої сили. Для частини відвідувачів Art Basel він може бути художнім досвідом, незвичним акустичним образом або метафорою війни. Для української аудиторії він є впізнаваною реальністю, яку неможливо сприймати відсторонено.

Звукову частину інсталяції створили українські композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко. Вокальну партію виконала українська мецо-сопрано Олена Бєлкіна. У цьому поєднанні сигналу тривоги й голосу виникає напруга між технічним попередженням і людською присутністю. Сирена зазвичай є безособовою: це механічний знак небезпеки, який не пояснює, що саме станеться, а лише наказує реагувати. Вокал, навпаки, повертає у звук тіло, дихання, емоцію і вразливість. Саме на межі між машинним сигналом і людським голосом інсталяція починає говорити про досвід війни як про щось водночас системне й глибоко особисте.

Кадан поєднує два образи сирени: сигнал, що попереджає про повітряну небезпеку, та істот із давньогрецької міфології, чий спів заманював моряків до загибелі. Це зіставлення відкриває роботу в кількох напрямках. З одного боку, сирена є знаком порятунку, бо попереджає про загрозу й дає шанс сховатися. З іншого — це звук, який сам по собі травмує, повертає страх і нагадує про можливість смерті. У міфології сирени зачаровували співом, але їхній голос вів до руйнування. У сучасній Україні сирена не зачаровує, однак так само змушує людину зупинитися перед небезпекою, яку не видно, але яка може впасти з неба будь-якої миті.

Назва роботи відсилає до подвійного значення українського слова «тривога». Це і попередження про повітряну небезпеку, і стан внутрішнього занепокоєння. Для країни у війні ці два значення постійно накладаються одне на одне. Зовнішня тривога запускає внутрішню: звук у місті перетворюється на стискання в грудях, швидкий перегляд новин, спробу додзвонитися до близьких, перевірку мапи повітряних тривог. Внутрішня тривога, своєю чергою, часто не зникає навіть тоді, коли сирена припиняється. Саме тому проходження крізь завісу автори описують як «входження в цей стан і подальший вихід із нього».

Біла тканина інсталяції, за поясненням Voloshyn Gallery, нагадує водночас театральну сцену та медичну ширму. Цей образ дуже точний для українського досвіду останніх років. Театральна завіса зазвичай відокремлює простір мистецтва від простору глядача, реальність від умовності, сцену від зали. Медична ширма, навпаки, пов’язана з тілом, вразливістю, лікуванням, болем і межами приватності. У роботі Кадана ці два значення поєднуються: мистецтво стає не втечею від травми, а способом наблизитися до неї настільки, щоб її можна було почути, пройти й осмислити.

Металевий стрижень у центрі інсталяції постає точкою опори серед звуку, але водночас нагадує про загрозу, яку несе повітряна атака. Він може сприйматися як щогла, антена, залишок конструкції, уламок або вертикаль, навколо якої організовано простір. У цьому мінімальному елементі є і стабільність, і небезпека. Він стоїть нерухомо, тоді як звук рухається хвилями, але його матеріальність повертає до думки про метал війни: корпуси дронів, уламки ракет, фрагменти конструкцій, які після вибуху стають доказами руйнування.

Сектор Unlimited на Art Basel призначений для масштабних інсталяцій, скульптур, відеопроєкцій, фотосерій і перформансів, які не вміщуються на стандартних ярмаркових стендах. Цьогоріч його курує Руба Катріб. Участь Кадана саме в цьому секторі важлива, бо його робота потребує не стіни для експонування, а простору для перебування. Вона не розповідається одним зображенням і не зводиться до об’єкта, який можна швидко оглянути. Її потрібно пройти, почути, пережити тілом і вийти з неї вже з іншим відчуттям звуку, простору та власної безпеки.

Нікіта Кадан давно працює з темами історичної пам’яті, політичного насильства та посткомуністичних суспільств. Його практика охоплює інсталяцію, живопис і графіку, а також постійно звертається до того, як історія проявляється в матеріалах, образах, архітектурі, травмах і мовчанні. Він є учасником мистецької групи Р.Е.П. і співзасновником кураторського колективу «Худрада». У 2025 році художник посів 94-те місце в рейтингу ArtReview Power 100, що стало ще одним підтвердженням його присутності в міжнародному мистецькому полі.

«Тривога (Сирени та щогла)» продовжує цю лінію, але робить її особливо гострою через роботу зі звуком. На відміну від зображення, звук важче контролювати. Його не можна не бачити, від нього складніше відвернутися, він проходить крізь тіло й простір. Саме тому сирена як художній матеріал діє безпосередньо. Вона переносить у виставковий зал не буквальну сцену війни, а її акустичний слід. Це не реконструкція руйнування, а спроба передати стан, у якому живуть мільйони людей: між сигналом і паузою, між небезпекою і очікуванням, між зовнішнім попередженням і внутрішнім виснаженням.

Поява такої роботи на Art Basel важлива ще й тому, що вона говорить про Україну мовою сучасного мистецтва, а не лише мовою новин. Новинний потік швидко змінюється, цифри жертв і руйнувань витісняються новими повідомленнями, а увага міжнародної аудиторії розсіюється. Мистецтво працює інакше. Воно не завжди дає факти, але здатне створити досвід, який довше залишається в пам’яті. Інсталяція Кадана не пояснює війну повністю, але дає можливість відчути один із її постійних нервів — тривогу, що стала частиною повсякденності.

У цьому сенсі робота Voloshyn Gallery і Кадана на Art Basel є не лише мистецькою подією, а й актом культурної присутності. Українські художники продовжують говорити зі світом не з позиції жертви, а з позиції складного досвіду, який потребує уважного слухання. «Тривога (Сирени та щогла)» не дозволяє перетворити війну на абстракцію. Вона повертає її до звуку, тіла, простору й моменту, коли людина мусить увійти в стан небезпеки, пройти крізь нього і спробувати вийти далі.