Французька волонтерська організація «Unis pour l’Ukraine» («Об’єднані за Україну») ініціювала петицію з вимогою виключити Росію з ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій. Приводом для звернення стало пошкодження Успенського собору Києво-Печерської лаври після російської атаки на Київ у ніч проти 15 червня. Для України цей епізод став не лише черговим доказом руйнівного характеру російської війни, а й нагадуванням про те, що під загрозою перебувають не тільки людські життя, міста й інфраструктура, а й культурна пам’ять, яка формувалася століттями.
Ініціатори петиції вважають, що перебування Росії в міжнародних інституціях, заснованих на повазі до права, прав людини та охорони культурної спадщини, суперечить самій логіці цих організацій. Йдеться не лише про символічний жест, а про питання довіри до міжнародної системи. Якщо держава, яка систематично атакує українські міста, знищує пам’ятки, руйнує музеї, театри, бібліотеки, храми й історичні ансамблі, продовжує користуватися статусом повноправного учасника структур, покликаних захищати спадщину людства, це створює небезпечний прецедент безкарності.
Петиція «Об’єднаних за Україну» стала реакцією на подію, яка зачепила не лише українське суспільство, а й ширше міжнародне середовище. Успенський собор Києво-Печерської лаври є одним із головних об’єктів архітектурного ансамблю Лаври. Разом із Софійським собором і прилеглими монастирськими спорудами цей комплекс входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тобто йдеться не просто про окрему пам’ятку на території України, а про частину культурної спадщини, яку міжнародна спільнота офіційно визнала цінністю світового рівня.
Унаслідок російської атаки 15 червня значних пошкоджень зазнали інтер’єр і зовнішні частини Успенського собору. Також постраждали сусідні історичні споруди, зокрема елементи фортифікаційного комплексу Лаври та Башта Іоанна Кущника. Для Києва це особливо болючий удар, адже Лавра є не лише туристичним чи релігійним об’єктом. Це одна з ключових точок історичної тяглості української столиці, місце, де поєднуються духовна традиція, архітектура, пам’ять про минулі епохи та сучасна боротьба за право України на власну історію.
Пошкодження Лаври стало ще одним пунктом у довгому переліку російських атак на українську культурну спадщину. Від початку повномасштабної війни під ударами опинялися музеї, архіви, бібліотеки, історичні центри міст, театри, навчальні заклади, культові споруди та пам’ятки місцевого й національного значення. Частину з них вдалося відновити або законсервувати, частину — лише задокументувати після руйнування. Але кожна така втрата має не тільки матеріальний вимір. Вона б’є по колективній пам’яті, по зв’язку поколінь, по здатності суспільства зберігати власну ідентичність під час війни.
Саме тому заклик до виключення Росії з ЮНЕСКО має не лише політичний, а й моральний вимір. Росія намагається представляти себе учасницею міжнародних культурних процесів, водночас ведучи війну проти країни, чия спадщина є частиною європейської та світової історії. Для України така подвійність виглядає неприйнятною. Держава, яка руйнує пам’ятки, не може без наслідків залишатися в організації, головна місія якої — захищати освіту, науку, культуру та культурну спадщину.
Ініціативу підтримують Світовий конгрес українців, Союз українців Франції та Представницький комітет української громади у Франції. Це важливо, бо петиція виходить за межі українського внутрішнього обговорення і стає частиною ширшої адвокаційної кампанії діаспори та міжнародних друзів України. Французький контекст у цій історії також показовий: саме у Франції традиційно сильна увага до культурної спадщини, музеїв, історичних пам’яток і ролі міжнародних інституцій у збереженні культури. Тому голос французьких волонтерів і української громади у Франції звучить як звернення не лише до політиків, а й до європейського суспільства.
Водночас петиція сама собою не запускає юридичну процедуру припинення членства Росії в ЮНЕСКО. Конституція організації передбачає, що держава автоматично перестає бути її членом після виключення з ООН. Призупинення прав у ЮНЕСКО можливе на запит ООН, якщо аналогічне рішення ухвалено щодо членства країни в цій організації. Це означає, що шлях до реального виключення або обмеження участі Росії є складним і залежить від рішень значно вищого міжнародного рівня. Проте громадські звернення мають іншу силу: вони формують політичний тиск, створюють порядок денний і змушують інституції реагувати на суспільний запит.
ЮНЕСКО вже засудила удар і заявила про готовність допомогти українській владі оцінити масштаби руйнувань та визначити першочергові заходи для збереження пам’яток. Та для багатьох українців таких заяв уже недостатньо. Після років повномасштабної війни суспільство очікує не тільки фіксації злочинів і висловлення занепокоєння, а й реальних механізмів відповідальності. Саме тому дискусія про місце Росії в міжнародних організаціях знову стає гострою. Україна та її партнери дедалі частіше ставлять питання: чи може агресор користуватися перевагами міжнародної системи, яку він сам підриває?
Паралельно у Верховній Раді зареєстрували проєкт постанови №15338 зі зверненням до ООН, ЮНЕСКО, Європейського парламенту, держав ЄС і НАТО та міжнародних парламентських асамблей. Документ стосується засудження політики систематичного культурного геноциду Росії проти українського народу. Проєкт поки що не ухвалено парламентом, однак сама його поява свідчить про намір України посилити дипломатичний фронт у сфері культури. Адже культурна війна, яку веде Росія, не обмежується фізичним руйнуванням будівель. Вона включає привласнення історії, заперечення української ідентичності, вивезення культурних цінностей і спроби стерти українську присутність на окупованих територіях.
У випадку Києво-Печерської лаври йдеться про особливо символічний об’єкт. Лавра багато століть була частиною духовного, книжного, мистецького й архітектурного життя України. Її образ впізнаваний далеко за межами Києва. Пошкодження такого комплексу стає не просто локальною новиною про наслідки чергової атаки. Це сигнал світові: війна Росії проти України загрожує об’єктам, які мають значення для всієї цивілізованої спільноти. Саме тому реакція міжнародних організацій має бути не формальною, а принциповою.
Для українського суспільства ця петиція є ще одним способом нагадати, що культура під час війни не є другорядною темою. Коли руйнують храми, собори, музеї чи історичні квартали, руйнують не лише стіни. Руйнують докази існування народу, його мову, традицію, пам’ять, символи й право на власне минуле. Захист культурної спадщини в таких умовах стає частиною спротиву. Він поєднує роботу реставраторів, музейників, архітекторів, дипломатів, юристів, волонтерів і громадських організацій, які документують пошкодження, шукають ресурси для консервації та добиваються міжнародної уваги.
Ініціатива «Unis pour l’Ukraine» показує, що українська тема залишається важливою для європейського громадянського суспільства. Попри втому від війни, інформаційне перевантаження і спроби Росії розмивати відповідальність, волонтерські організації продовжують діяти. Вони збирають допомогу, підтримують українців за кордоном, говорять про воєнні злочини, нагадують про депортованих дітей, зруйновані міста й атаковані пам’ятки. Петиція проти перебування Росії в ЮНЕСКО є частиною цієї ширшої боротьби за те, щоб агресія не стала нормою, а руйнування культури не залишалося без політичних наслідків.
Питання виключення Росії з ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій може бути складним юридично, але воно зрозуміле морально. Якщо міжнародні інституції створені для захисту права, миру, освіти, науки й культури, вони не можуть ігнорувати системну поведінку держави, яка ці принципи порушує. Саме в цьому полягає головний сенс петиції: не лише покарати Росію, а й змусити міжнародні організації підтвердити власні цінності діями. Бо кожна наступна атака на українську спадщину ставить перед світом одне й те саме питання — чи готовий він захищати те, що сам визнав спільним надбанням людства.
