Львівський окружний адміністративний суд задовольнив позов міського Офісу охорони культурної спадщини та зобов’язав власницю нежитлових приміщень у будинку на вулиці Кармалюка, 9 усунути наслідки самовільної реконструкції. Йдеться про пам’ятку архітектури та історії місцевого значення, у якій свого часу жив і працював український художник Антін Манастирський. Щоб повернути споруді автентичний вигляд, власниця повинна розібрати прибудову з окремим входом, облаштовану з боку внутрішнього двору без необхідних дозволів.

За даними Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, жінці належать три нежитлові приміщення у будинку. Для доступу до них вона провела реконструкцію та створила новий вхід, змінивши історичні габарити споруди. Подібні роботи у пам’ятках не можна виконувати на розсуд власника: проєкт має пройти погодження з органом охорони культурної спадщини, а втручання повинне враховувати архітектурну цінність будинку, його конструкції та історичний вигляд.

Наприкінці 2024 року міський Офіс видав припис із вимогою демонтувати самовільно збудовану частину та відновити попередній стан приміщень. На виконання рішення власниці надали два місяці, однак вимогу не виконали. Після цього юристи Львівської міської ради звернулися до суду. Суд розглянув надані містом документи та погодився з аргументами пам’яткоохоронного органу.

У рішенні наголошено, що перебування приміщень або частини пам’ятки у приватній власності не дає права довільно змінювати історичну будівлю. Право власності на об’єкт культурної спадщини має спеціальні обмеження, оскільки такий будинок є цінністю не лише для власників, а й для міста та суспільства. Пам’ятки, їхні частини й характерні елементи не можна зносити, перебудовувати або замінювати без передбачених законом погоджень.

Після набрання рішенням законної сили воно підлягатиме примусовому виконанню. Якщо власниця самостійно не демонтує прибудову та не відновить історичні габарити будинку, до виконання можуть залучити державну виконавчу службу. Водночас рішення суду першої інстанції ще можна оскаржити в апеляційному порядку, тому остаточна крапка у справі поки не поставлена.

Справа на Кармалюка, 9 є важливою для Львова, де значна частина житлової та громадської забудови має охоронний статус. Самовільні входи, добудови, балкони, пластикові вікна, кондиціонери та зміни фасадів поступово спотворюють історичне середовище, навіть якщо кожне окреме втручання здається незначним. У результаті будинки втрачають пропорції, характерні деталі та цілісність, заради яких їх внесли до переліку пам’яток.

Повернення автентичного вигляду означає не лише механічне знесення нової конструкції. Перед початком робіт необхідно визначити безпечний спосіб демонтажу, щоб не пошкодити старі стіни та фундамент. Після розбирання прибудови може знадобитися відновлення фасадного оздоблення, дверних і віконних прорізів, цегляної кладки або інших елементів, яких торкнулася реконструкція. Такі роботи мають проводитися за погодженими рішеннями та під контролем фахівців.

Будинок на вулиці Кармалюка, 9 має подвійне значення як архітектурна та історична пам’ятка. Його цінність пов’язана з Антіном Манастирським — українським живописцем, графіком та іконописцем. Митець народився 1878 року, навчався у Львові та Кракові, працював із живописом, книжковою графікою, ілюстрацією й сакральним мистецтвом. Його творчість була тісно пов’язана з українською історією, народним побутом і краєвидами Галичини.

Серед відомих творів Манастирського — «Запорожець», «Прощайте, товариші», «На могилі», «Козацька школа» та «Розвідник». Значну частину спадщини становлять цикли «Рідна стріха» і «Стара народна архітектура», у яких художник звертався до традиційного українського житла, сільських пейзажів та образів повсякденного життя. Він також створював ікони, храмові розписи та книжкові ілюстрації.

Присутність митця надає будинку меморіальної цінності. Це не лише стара споруда, а місце, пов’язане з роботою художника, твори якого стали частиною української культури ХХ століття. Манастирський помер 1969 року та похований на Личаківському кладовищі. Збереження будинку підтримує матеріальний зв’язок між Львовом і творчою біографією митця.

Судова справа може стати попередженням для інших власників приміщень у пам’ятках Львова. Самовільна реконструкція здатна завершитися не лише адміністративним штрафом, а й обов’язком власним коштом демонтувати виконані роботи та відновити попередній стан об’єкта. Вартість такого відновлення нерідко перевищує витрати, яких потребувало б попереднє погодження законного проєкту.

Для міської влади ця справа є перевіркою ефективності системи охорони спадщини. Видати припис недостатньо, якщо його можна ігнорувати без реальних наслідків. Судове рішення дозволяє перейти від попереджень і штрафів до фактичного усунення порушення. Водночас місту доведеться контролювати не лише демонтаж прибудови, а й якість подальшого відновлення історичної будівлі.

Важливо, щоб після розбирання незаконної конструкції на її місці не з’явилося інше непогоджене втручання. Відновлення має спиратися на фахове обстеження, архівні матеріали та інформацію про стан будинку до реконструкції. Лише за таких умов можна говорити про повернення автентичного вигляду, а не про косметичне маскування наслідків перебудови.

Водночас перемога міста в суді не гарантує швидкого повернення пам’ятки до попереднього стану. Можлива апеляція, виконавче провадження та технічна підготовка демонтажу можуть тривати. Тому важливо, щоб справа залишалася під контролем Офісу охорони культурної спадщини, юридичного департаменту та громадськості до повного виконання рішення.

Історичне середовище Львова складається не лише з відомих соборів, кам’яниць площі Ринок і туристичних вулиць. Його формують сотні житлових будинків, подвір’їв і майстерень, пов’язаних із життям митців, науковців та громадських діячів. Втрата деталей у кожному з них поступово змінює обличчя міста, тому відновлення пам’ятки на Кармалюка, 9 має значення далеко за межами одного приватного спору.

Подібні справи демонструють конфлікт між приватним використанням нерухомості та суспільною потребою зберігати культурну спадщину. Власники мають право користуватися приміщеннями, ремонтувати їх і пристосовувати до сучасних функцій, але ці зміни не повинні знищувати історичні характеристики будівлі. Охоронний статус передбачає не заборону будь-якого розвитку, а відповідальний пошук рішень.

Для Львова, історичний образ якого є важливою частиною міської ідентичності та туристичної привабливості, захист пам’яток має бути послідовним. Якщо незаконні перебудови залишаються без реакції, вони створюють відчуття безкарності та спонукають інших власників діяти так само. Натомість доведена до виконання судова справа формує практику, за якою самовільно змінену пам’ятку доведеться відновлювати.

Рішення суду підтвердило, що відповідальність за пам’ятку не закінчується на праві володіти приміщенням. Власник одночасно стає зберігачем частини міської історії та має враховувати суспільний інтерес. Якщо рішення набуде законної сили, демонтаж самовільного входу стане практичним прикладом того, як Львів може захищати історичну забудову не лише закликами, а й правовими засобами.