Власник історичної будівлі на вулиці Фролівській, 4 у Києві — ТОВ «Реал Славутич 1» — відповів на звернення громадської організації «Спадщина» та заявив про готовність зберегти споруду без перебудови й надбудови. Йдеться про колишній Ткацький цех на Подолі, навколо якого впродовж останніх місяців тривала гостра дискусія через демонтажні роботи, кримінальне провадження та скасування судового арешту.
Пам’яткоохоронці звернулися до компанії після того, як суд скасував обмеження, накладені 20 травня на проведення будівельних і демонтажних робіт. У відкритому листі активісти закликали власника не змінювати історичний силует комплексу, не зводити додаткових поверхів і не знищувати автентичні конструкції. На їхню думку, цінність об’єкта має формуватися не через збільшення площі, а завдяки збереженню унікальної архітектури та промислових артефактів.
У відповіді ТОВ «Реал Славутич 1» повідомило, що поділяє необхідність дбайливого ставлення до історичної забудови Києва. Компанія пообіцяла не перебудовувати та не надбудовувати будівлю, а також підтримала пропозицію відновити оформлення фасадів за архівною фотографією 1912 року. Це може означати повернення споруді характерних пропорцій, оздоблення та деталей, які формували її образ у період роботи текстильного підприємства.
Окрему увагу власник пообіцяв приділити механічним ролетам виробництва варшавського акціонерного товариства «Вл. Гостинський і Ко», датованим 1910 роком. Активісти називають їх останніми збереженими історичними ролетами Києва. Такі механізми колись захищали великі вітринні отвори першого поверху й водночас були частиною технічного оснащення промислової споруди. Компанія заявила про готовність зберегти та відновити ці елементи.
Крім ролетів, у будівлі виявили інші автентичні деталі інженерного та виробничого обладнання. Йдеться про конструкції й механізми, які допомагають зрозуміти, як функціонував комплекс у минулому. Для промислової спадщини такі речі не менш важливі, ніж фасади, адже саме вони зберігають зв’язок між архітектурою та первісним призначенням приміщень.
Власник водночас наголосив, що має висновок про аварійний стан споруди. За даними компанії, експертне обстеження виявило проблеми з покрівлею, міжповерховими перекриттями, частиною зовнішніх стін та іншими конструктивними елементами. Попередні демонтажні роботи у листі пояснили необхідністю врятувати будівлю від подальшого руйнування та зробити її безпечною для майбутнього використання.
Саме різне розуміння меж протиаварійних робіт стало причиною конфлікту. Пам’яткоохоронці повідомляли, що з двору вивозили історичну цеглу, а демонтовані балки міжповерхових перекриттів складали поруч. Будівлю завісили полотном із намальованим фасадом, через що реальний масштаб робіт тривалий час був малопомітним для перехожих. Активісти побоювалися, що під виглядом порятунку конструкцій споруду можуть фактично розібрати.
У травні 2026 року роботи зупинила поліція. Правоохоронці відкрили кримінальне провадження за фактом можливого незаконного знищення або пошкодження об’єкта культурної спадщини. 20 травня Подільський районний суд Києва задовольнив клопотання міської прокуратури та наклав арешт на будівлю, заборонивши проводити будівельні й демонтажні роботи, ламати елементи споруди або вивозити їх із території. Згодом ці обмеження скасували.
Скасування арешту не означає автоматичного дозволу на будь-які дії з будівлею. Її охоронний статус, вимоги містобудівного та пам’яткоохоронного законодавства, погодження проєктної документації й контроль профільних органів залишаються чинними. Саме тому письмова обіцянка власника є важливим сигналом, але остаточну оцінку можна буде дати лише після появи відкритого проєкту реставрації та початку фактичних робіт.
Ткацький цех на Фролівській, 4 є частиною історичної забудови Подолу та входить до пам’ятки містобудування «Комплекс будівель Контрактової площі». На початку ХХ століття тут працювала текстильна фабрика, пов’язана з промисловцем Савою Морозовим. Підприємство використовувало якісні для свого часу матеріали й технологічні рішення, частина яких збереглася до наших днів.
Архітектурну цінність споруди формують не лише її вік і розташування. Стіни виконані з характерної жовтої київської цегли, фасади мали рустоване тинькування світлого відтінку, а в інтер’єрах збереглися бетонні колони з фасками, металеві балки, мармурові сходи та декоративні елементи доби сецесії. Разом вони створюють рідкісний для Києва приклад промислової архітектури, інтегрованої в щільну міську тканину Подолу.
У випадку з такими спорудами реставрація має відрізнятися від звичайного капітального ремонту. Аварійні елементи справді можуть потребувати демонтажу або заміни, однак кожне втручання повинне бути обґрунтоване дослідженнями, зафіксоване та погоджене. Автентичні матеріали, які можна зберегти, мають повертатися на свої місця, а нові конструкції — делікатно підтримувати стару будівлю.
Публічна відповідь компанії створює основу для діалогу, але не скасовує потреби у громадському та фаховому контролі. Активісти очікують, що власник продемонструє проєктні рішення, оприлюднить висновки обстежень і залучить реставраторів, архітекторів та дослідників промислової спадщини. Це дозволило б зменшити недовіру, яка виникла після прихованого демонтажу та вивезення історичних матеріалів.
Для Подолу доля Ткацького цеху має значення далеко за межами однієї адреси. Район постійно зазнає тиску нової забудови, а старі споруди нерідко втрачають автентичність під час так званої реконструкції. Якщо обіцянки власника будуть виконані, Фролівська, 4 може стати прикладом того, як приватний інвестор здатен працювати з культурною спадщиною без надбудов і повного переформатування.
Найближчим випробуванням стане не сам лист, а конкретні дії. Необхідно законсервувати вразливі конструкції, провести детальне обстеження, погодити науково-проєктну документацію та визначити послідовність реставрації. Окремого плану потребуватимуть механічні ролети, металеві балки, цегляна кладка, сходи й обладнання, яке вже демонтовано або перебуває під загрозою.
Історія Ткацького цеху показує, що увага громади може впливати на рішення власників і зупиняти незворотні втрати. Проте реальне збереження пам’ятки почнеться лише тоді, коли слова про повагу до автентичності перетворяться на прозору реставрацію. Від цього залежить, чи залишиться на Фролівській жива частина промислової історії Подолу, а не лише нова будівля з відтвореним фасадом.
