У Києві продовжується руйнування історичної будівлі, відомої як «Хлібна лавка», що розташована на вулиці Ярославів Вал, 27. За даними громадської ініціативи Save Bread Bench, забудовник почав закривати старовинний дерев’яний фасад пінопластом, який кріплять безпосередньо до конструкцій за допомогою монтажної піни та будівельного клею. Активісти наголошують, що такі роботи можуть завдати непоправної шкоди пам’ятці, зведеній понад півтора століття тому.

Фотографії з місця проведення робіт опублікував київський активіст Олександр Візерський. На знімках видно, що теплоізоляційні матеріали монтують на історичні дерев’яні бруси та дранку. Йдеться про автентичні елементи споруди 1863 року, стан яких уже тривалий час викликає занепокоєння захисників культурної спадщини.

Роботи на об’єкті приховують за великим декоративним полотном із намальованим фасадом. З вулиці воно створює враження, що будинок залишається неушкодженим або перебуває на реставрації, однак за полотном, за словами активістів, триває втручання в історичні конструкції. Такий спосіб маскування ускладнює громадський контроль і не дозволяє перехожим побачити реальний стан пам’ятки.

«Хлібна лавка» є одним із небагатьох дерев’яних будинків XIX століття, що збереглися в центральній частині Києва. Її звели у 1863 році на замовлення титулярного радника Олександра Кобилянського. Будівля має дерев’яні стіни та високий цегляний цоколь, характерний для київської забудови того періоду. Таке поєднання матеріалів мало захищати житлову частину від вологи та водночас пристосовувало споруду до складного рельєфу старого міста.

Історична цінність будинку полягає не лише в його віці. Він є свідченням того, якою була забудова Києва до масштабної перебудови центру наприкінці XIX та на початку XX століття. Більшість подібних дерев’яних споруд не пережили пожеж, реконструкцій, радянських перепланувань і сучасного будівельного тиску. Кожен збережений об’єкт цього типу дає змогу досліджувати традиційні технології, планування та побут міста.

За радянських часів у будівлі працювала майстерня школи №49. Згодом приміщення почали використовувати як офіси. Незважаючи на зміну функцій, основні об’єми та частина старовинних конструкцій зберігалися, завдяки чому будинок залишався важливим елементом історичного середовища Ярославового Валу.

Перед початком повномасштабного російського вторгнення споруду придбала компанія «Фер-ма». Після зміни власника навколо стану будинку виник тривалий конфлікт. Представники громадськості заявляли про поступове руйнування пам’ятки та побоювалися, що доведення її до аварійного стану може стати підставою для знесення або радикальної перебудови.

Депутат Київської міської ради Володимир Бондаренко раніше стверджував, що фактичним бенефіціаром компанії може бути Ігор Кучеренко, відомий за прізвиськом Гонзік. За словами депутата, ця особа могла мати зв’язки з угрупованням Віктора Рибалка, відомого як Рибка. Водночас ці заяви залишаються твердженнями самого Бондаренка та не підтверджені судовими рішеннями, тому не можуть розглядатися як встановлені юридичні факти.

Конфлікт навколо «Хлібної лавки» вийшов за межі громадського протистояння у 2025 році, коли Київська міська прокуратура звернулася до суду з позовом проти власника. Правоохоронці пов’язували свої вимоги з умисним руйнуванням пам’ятки культурної спадщини. У межах судового процесу на будівлю наклали арешт, що мало запобігти її відчуженню та подальшим незаконним діям.

Департамент охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації також застосував до власника фінансові санкції. Сума штрафу перевищила 300 тисяч гривень. Однак, як заявляють учасники Save Bread Bench, ані арешт, ані штраф не зупинили втручання в історичні конструкції. Роботи продовжуються, а їхній характер викликає нові питання щодо дієвості контролю з боку міської влади.

Монтаж пінопласту на старовинне дерево є особливо небезпечним через властивості матеріалів. Дерев’яні конструкції потребують природної вентиляції та постійного контролю вологості. Якщо їх закрити синтетичною теплоізоляцією, усередині стін може накопичуватися конденсат. Це створює умови для розвитку грибка, появи цвілі та прискореного гниття.

Додаткової шкоди може завдати монтажна піна й клей, які наносять безпосередньо на поверхню старих брусів та дранки. Видалення таких речовин без пошкодження деревини може виявитися складним або неможливим. У результаті навіть потенційна майбутня реставрація вимагатиме значно більших витрат, а частину автентичних деталей доведеться замінювати.

Реставрація пам’ятки принципово відрізняється від звичайного ремонту або утеплення сучасної будівлі. Перед початком робіт фахівці мають дослідити матеріали, конструкції, нашарування фарби, стан деревини й історичні технології. Рішення щодо кожного елемента повинні ухвалюватися на підставі науково-проєктної документації та погоджуватися з органами охорони культурної спадщини.

Використання стандартних методів фасадного утеплення на споруді XIX століття може не лише змінити її зовнішній вигляд, а й знищити предмет охорони. Під шаром пінопласту зникають фактура дерева, пропорції декоративних деталей та конструктивні особливості, які й визначають історичну цінність будинку. Навіть якщо зовнішню поверхню оформлять як імітацію старого фасаду, це не компенсує втрати справжніх матеріалів.

Особливе занепокоєння викликає розташування пам’ятки. Ярославів Вал є однією з найвідоміших історичних вулиць Києва, де збереглися будинки різних архітектурних епох. Знищення навіть однієї споруди змінює характер цілого кварталу, поступово перетворюючи живу міську історію на набір сучасних будівель із декоративними копіями старих фасадів.

Ситуація з «Хлібною лавкою» демонструє системну проблему збереження київських пам’яток. Формальна наявність охоронного статусу, судових обмежень і штрафів не завжди гарантує фізичний захист споруди. Поки тривають судові процеси та листування між установами, автентичні елементи можуть бути пошкоджені настільки, що відновити їх буде вже неможливо.

Активісти очікують від міської влади не лише фіксації порушень, а й негайного припинення робіт. Для цього відповідні служби мають провести перевірку, встановити правові підстави втручання у фасад і з’ясувати, чи існує погоджена реставраційна документація. У разі її відсутності роботи повинні бути зупинені, а власника мають зобов’язати усунути наслідки незаконного втручання.

Подальша доля «Хлібної лавки» залежить від швидкості реакції державних і міських органів. Для 163-річної дерев’яної споруди навіть кілька місяців перебування під герметичним шаром утеплення можуть мати критичні наслідки. Захист пам’ятки потребує не чергових заяв, а реального доступу фахівців до об’єкта, оцінки стану конструкцій та розроблення професійного плану реставрації.

Будинок на Ярославовому Валу є частиною історичної пам’яті Києва, а не звичайним приватним активом. Право власності не скасовує обов’язку зберігати пам’ятку та не дає дозволу змінювати її на власний розсуд. Від того, чи вдасться зупинити руйнування «Хлібної лавки», залежить не лише доля однієї споруди, а й довіра містян до всієї системи охорони культурної спадщини.