20 липня в Києві та низці українських міст п’ятий день поспіль відбулися мирні акції з вимогою повернути Михайла Федорова на посаду міністра оборони та звільнити головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського. Те, що 16 липня починалося як реакція на кадрове рішення, поступово перетворилося на широку суспільну розмову про управління армією під час великої війни, темп реформ і відповідальність керівництва за ситуацію на фронті.

У Києві учасники знову зібралися біля Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. За кілька днів ця площа стала головним майданчиком протестів. Сюди приходять ветерани, волонтери, військовослужбовці, представники технологічного середовища, родичі захисників і містяни, які вважають, що кадрові рішення у військовій сфері повинні отримувати зрозуміле пояснення.

На вечірній акції в столиці перебували близько сотні людей. Водночас мітинги відбулися у Львові, Одесі, Івано-Франківську, Миколаєві, Черкасах, Луцьку, Полтаві, Ізмаїлі та інших містах. В Одесі й Черкасах зібралися понад 150 людей, у Полтаві — близько 130, у Миколаєві — приблизно 80.

Головним візуальним символом акцій залишаються саморобні картонні плакати. На них немає єдиної айдентики чи партійних гасел: люди пишуть вимоги про повернення Федорова, відставку Сирського, розвиток дронів, збереження військових і право суспільства знати, чому ухвалюються рішення, що впливають на фронт. Картон підкреслює низовий характер протесту.

Підтримка Федорова пояснюється не лише персональною симпатією. Учасники пов’язують із його командою цифровізацію оборонного управління, розвиток безпілотних систем, підтримку українських виробників зброї, спрощення закупівель і швидше впровадження рішень, запропонованих військовими та інженерами. Його відставка стала для них символом ризику, що темп технологічного оновлення знизиться через зміну керівництва та боротьбу між інституціями.

У сучасній війні затримка з контрактом або масштабуванням успішної технології може мати прямі наслідки на полі бою. Російські війська постійно адаптують засоби радіоелектронної боротьби й тактику безпілотників. Українська система повинна реагувати не місяцями, а днями або тижнями, тому протестувальники вимагають гарантувати безперервність реформ.

Вимога відставки Сирського з’явилася після заяв Федорова про проблеми у взаємодії з військовим командуванням. Учасники критикують надмірну централізацію, бюрократію, повільне делегування повноважень і недостатню відкритість до ініціатив знизу. На їхню думку, модель управління армією повинна давати більше самостійності командирам, які безпосередньо бачать ситуацію на фронті.

20 липня Сирський оприлюднив розгорнуту відповідь на критику. Він заявив, що не вважав робочі розбіжності з Федоровим особистим конфліктом, і перепросив, якщо міг образити колишнього міністра. Головнокомандувач також наголосив: Міністерство оборони відповідає за політики, ресурси й закупівлі, а військове командування — за стратегію, операції та ситуацію на фронті.

Сирський відкинув і звинувачення у спротиві розвитку безпілотних систем. Він нагадав про створення окремого роду військ і заявив, що дрони мають працювати разом з артилерією, піхотою, ППО, інженерними підрозділами, зв’язком і радіоелектронною боротьбою. Так головком намагався заперечити образ протистояння між «технологічним» міністерством і «консервативним» Генеральним штабом.

Однак відповідь Сирського не припинила акцій. Для їхніх учасників конфлікт давно перестав бути суперечкою двох посадовців. У центрі уваги опинилися мобілізація, переведення військовослужбовців, співвідношення між технологіями та людським ресурсом, відповідальність за втрати, прозорість закупівель і можливість військових повідомляти про системні проблеми без страху переслідування.

Частина протестувальників заявляє, що підтримує державу та президента, але не погоджується з ухваленими кадровими рішеннями. Організатори наголошують на мирному форматі, відсутності партійної символіки та недопустимості провокацій. Для них критика конкретних управлінських кроків не означає бажання послабити обороноздатність.

У Черкасах учасники заявили, що очікують не нового раунду публічної полеміки, а кадрових і системних рішень. Вони підкреслили: сама заміна головнокомандувача не розв’яже проблему, якщо новий керівник збереже ту саму модель управління. Отже, запит стосується не лише прізвищ, а й правил роботи Генерального штабу, Міністерства оборони, корпусів, бригад і закупівельних структур.

Президент Володимир Зеленський раніше визнав складнощі у взаємодії між Федоровим і Сирським, провів із ними окремі розмови та заявив про підготовку рішень щодо армії. 20 липня він також зустрічався з військовими командирами та представниками оборонного сектору. Це посилило очікування змін, однак офіційних рішень про повернення Федорова або звільнення Сирського не було.

Для влади ситуація стала складним випробуванням. Ігнорування протестів може поглибити недовіру, але поспішні перестановки під тиском вулиці здатні створити ризики для командної вертикалі. Виходом може стати не кулуарний компроміс, а зрозумілий план реформ із визначеними відповідальними, строками, бюджетами та показниками результативності.

П’ятий день акцій показав, що суспільний запит не зникає після вибачень і консультацій. Люди хочуть знати, як держава збереже технологічні програми, хто відповідатиме за усунення проблем у військовому управлінні та як буде забезпечено зворотний зв’язок із підрозділами. Поки таких відповідей немає, організатори заявляють про готовність продовжувати мирні зібрання.

Протести навколо Федорова й Сирського стали одним із найпомітніших внутрішньополітичних процесів воєнного часу. Вони показали, що українське суспільство готове обговорювати оборонну політику не лише через довіру до окремих людей, а й через ефективність інституцій. Від подальших дій президента, парламенту та уряду залежить, чи перетвориться ця енергія на реформу, чи залишиться джерелом нового конфлікту.