У Венеції стихія зруйнувала масштабну мистецьку інсталяцію Nabatele, створену українською художницею та архітекторкою Анною Камишан. Незвичайна конструкція у формі синагоги, що мала ширяти над Венеційською лагуною, стала частиною паралельної програми Венеційської бієнале 2026 року. Однак 17 вересня сильний вітер розірвав наповнену гелієм споруду, над створенням якої кілька місяців працювала команда інженерів і митців.

Інсталяція була розрахована на вітер швидкістю до 20 вузлів, проте під час негоди пориви сягнули приблизно 50 вузлів. Конструкція не витримала навантаження та була знищена. Для художниці ця подія стала завершенням складного етапу реалізації проєкту, який від самого початку символізував крихкість людського існування, невизначеність і надію.

Про руйнування мистецького об’єкта повідомило видання The Art Newspaper , яке поспілкувалося з авторкою після інциденту.

Летюча синагога над Венецією: як виглядала незвичайна інсталяція

Nabatele створили у вигляді масштабної повітряної конструкції з подвійною мембраною, наповненої гелієм. Вона зображувала традиційну синагогу, що розташовувалася на величезній скелі та начебто зависала у небі над Венеційською лагуною.

Над реалізацією задуму працювала команда, до складу якої входили навіть фахівці з ракетобудування. Для підняття об’єкта використовували спеціальні інженерні рішення, експериментальні лебідки та газові камери.

У серпні 2026 року інсталяції вдалося ненадовго піднятися на висоту близько 35 метрів над водою. Величезна споруда створювала ілюзію храму, який не має фізичного зв’язку із землею та перебуває у постійному русі разом із навколишнім середовищем.

Головна ідея роботи полягала у протиставленні крихкості людського існування та внутрішньої стійкості. Синагога, що висіла у повітрі, уособлювала відсутність постійного прихистку, а її підсвічені вікна символізували світло, яке людина здатна зберігати навіть у складні часи.

Проєкт представили як офіційну паралельну подію 61-ї Венеційської бієнале. Його експонували в районі Arsenale Nord за участю кураторів Марії Вайтс та Євгена Фікса.

Вітер знищив Nabatele: що сталося 17 вересня

Попри складну інженерну конструкцію та попередні розрахунки, природні умови виявилися сильнішими за технічні можливості інсталяції.

17 вересня у Венеції здійнявся потужний вітер. Його швидкість, за словами художниці, сягала приблизно 50 вузлів, тоді як Nabatele проєктували з урахуванням навантаження до 20 вузлів.

Відеозаписи з камер спостереження зафіксували момент руйнування споруди. Під впливом стихії повітряна конструкція почала втрачати форму, після чого її оболонку розірвало.

Місяці інженерної роботи завершилися повним руйнуванням мистецького об’єкта. Водночас Анна Камишан вирішила сприйняти цю подію не лише як втрату, а й як новий етап власної творчості.

Після інциденту художниця опублікувала емоційний допис в Instagram, у якому розповіла про необхідність прийняти обставини, на які не могла вплинути, пробачити собі неможливість запобігти руйнуванню та почати спочатку.

На думку Камишан, здатність продовжувати творити після втрати має глибокий зв’язок із єврейською культурною традицією. Йдеться не про заперечення пережитого, а про збереження пам’яті та створення нового на основі власного досвіду.

Перша аварія сталася ще до відкриття бієнале

Вереснева негода виявилася не першою серйозною проблемою під час реалізації Nabatele. Історія інсталяції від самого початку супроводжувалася технічними труднощами.

В есе, оприлюдненому 11 вересня, художниця розповіла, що ще 16 липня конструкцію пошкодили під час переміщення напередодні церемонії відкриття.

Оболонка інсталяції розірвалася, після чого команда була змушена розпочати ремонтні роботи. Відновлення виявилося складним процесом, який потребував додаткових інженерних рішень та постійного контролю погодних умов.

Попри труднощі, авторка не відмовилася від початкової концепції. Образ синагоги, що ширяє над Венецією, залишався незмінним, хоча практичне втілення ідеї вимагало значно більше ресурсів та зусиль, ніж передбачалося.

Історія Nabatele стала наочним прикладом того, наскільки складним може бути перетворення художнього задуму на реальний фізичний об’єкт. Особливо коли йдеться про масштабну конструкцію, яка має перебувати у повітрі та залежить від погодних умов.

Від картини Магрітта до єврейської спадщини: що символізувала Nabatele

На створення летючої синагоги Анну Камишан надихнула картина бельгійського сюрреаліста Рене Магрітта «Замок у Піренеях» 1959 року.

На полотні зображена величезна кам’яна брила із замком, яка зависла над морем. Цей образ став відправною точкою для створення архітектурної споруди, позбавленої звичного фундаменту та прив’язки до конкретної території.

Назва Nabatele походить від слова nabat, пов’язаного із сигналом тривоги, та зменшувального суфікса їдиш -ele. Так тривожний образ отримав м’якше, особистіше звучання.

За задумом художниці, робота мала нагадувати про життя єврейських громад Східної Європи, зруйновані дерев’яні синагоги та пам’ять про людей, які втратили свої домівки.

Підсвічені вікна храму символізували внутрішнє світло, присутнє в кожній людині. В умовах численних воєн і глобальної нестабільності мисткиня прагнула створити образ, який поєднував би тривогу сучасності з надією на майбутнє.

Важливою частиною концепції став зв’язок із історією Венеційського гетто, де протягом століть існувала єврейська громада, попри численні обмеження.

Українська художниця на Венеційській бієнале: хто така Анна Камишан

Анна Камишан — художниця, архітекторка та дослідниця міського простору родом зі Львова. Нині вона працює між Лондоном і Нью-Йорком, а її мистецька практика поєднує архітектуру, культурну пам’ять та дослідження людської ідентичності.

Раніше Камишан жила у Харкові, Києві та Москві. У 2019–2021 роках вона брала участь у розробці концептуального бачення київського Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр».

У власних проєктах мисткиня звертається до тем культурної приналежності, історичних травм та взаємодії людини з міським середовищем.

Для створення Nabatele її запросили куратори тимчасового павільйону Yiddishland — Марія Вайтс та Євген Фікс. Партнером проєкту виступив Монреальський єврейський музей, а реалізацію також підтримали приватні донори та фонди.

Проєкт був включений до офіційної програми паралельних подій Венеційської бієнале 2026 року .

Чи повернеться летюча синагога до Венеції

Після руйнування Nabatele художниця не оголосила про остаточну відмову від мистецького задуму. Навпаки, у своїх публічних висловлюваннях вона наголосила на готовності переосмислити пережите та рухатися далі.

Водночас конкретних планів щодо повторного виготовлення конструкції або нового показу інсталяції наразі не представлено.

Історія летючої синагоги несподівано отримала новий символічний вимір. Робота, яка від початку була присвячена нестабільності, втраті та надії, сама не витримала впливу стихії.

Nabatele проіснувала у небі над Венецією лише короткий час, однак її руйнування стало продовженням головної ідеї твору — про крихкість усього матеріального та здатність людини починати знову.

Для Анни Камишан ця історія завершилася втратою масштабного мистецького об’єкта, але водночас відкрила можливість для нового творчого пошуку.