Європейська кіноакадемія розширила перелік об’єктів, що мають особливе значення для світового кінематографа, додавши до нього десять нових локацій. Серед них — Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка в Києві, яка стала одним із символів української кінематографічної спадщини. Це рішення не лише підкреслює історичну вагу студії, а й актуалізує роль України в розвитку європейського кіно як культурного явища.
Київська кіностудія Довженка, заснована у 1927 році, є однією з найстаріших кіностудій у Європі. За майже століття свого існування вона стала місцем створення понад тисячі фільмів, серед яких — стрічки, що визначили естетику та напрям розвитку не лише українського, а й світового кінематографа. Саме тут формувалася школа українського поетичного кіно, що поєднувала глибокий символізм із національною ідентичністю, і яка досі впливає на сучасних режисерів.
Включення студії до списку «Скарбів європейської кінокультури» є частиною програми, започаткованої Європейською кіноакадемією у 2022 році. Її головна мета — створити мережу знакових місць, які зберігають історію кінематографа та сприяють популяризації європейської кінокласики. Йдеться не лише про архіви чи музеї, а й про реальні локації, де народжувалися культові фільми та формувалися нові мистецькі течії.
Окрім київської студії, до оновленого списку увійшли знакові кінопростори різних країн Європи. Серед них — історичний кінотеатр Bio Skandia у Стокгольмі, який вважається одним із найстаріших діючих кінотеатрів світу, та Kino International у Берліні — символ кінематографа епохи НДР. Також відзначено так званий «шлях Сталкера» в Таллінні, пов’язаний із культовим фільмом, і Архів Кшиштофа Кесльовського в Польщі, що зберігає спадщину одного з найвпливовіших європейських режисерів.
Для України включення кіностудії Довженка до цього списку має не лише культурне, а й символічне значення. У контексті сучасних викликів це рішення виглядає як визнання внеску українського мистецтва у світову культуру та як сигнал підтримки з боку європейської спільноти. Воно також відкриває нові можливості для популяризації українського кіно за кордоном і розвитку культурного туризму.
Експерти зазначають, що подібні ініціативи сприяють не лише збереженню історичних об’єктів, а й їхньому переосмисленню в сучасному контексті. У випадку кіностудії Довженка йдеться про потенціал перетворення її на повноцінний культурний хаб, який поєднує виробництво кіно, освітні програми та музейні проєкти. Такий підхід відповідає загальноєвропейській тенденції інтеграції культурної спадщини у сучасне міське середовище.
Водночас включення до списку «Скарбів європейської кінокультури» передбачає і певні зобов’язання. Йдеться про необхідність збереження автентичності об’єкта, розвиток інфраструктури та створення умов для відкритого доступу до культурної спадщини. Для України це може стати стимулом до інвестицій у сферу культури та модернізації існуючих кінематографічних майданчиків.
На тлі глобалізації та стрімкого розвитку цифрових технологій такі ініціативи набувають особливої ваги. Вони дозволяють зберегти зв’язок із фізичними просторами, де створювалася історія кіно, і нагадують про важливість культурної пам’яті. Київська кіностудія Довженка, яка пережила різні епохи та трансформації, сьогодні знову опиняється в центрі уваги — цього разу як частина спільної європейської культурної спадщини.
