Кіностудія Neon готує фільм про Славу Пастука — колишнього музичного редактора Vice Canada українського походження, чия біографія перетворилася на одну з найгучніших кримінальних історій на перетині медіа, попкультури й міжнародної наркоторгівлі. Проєкт базується на реальних подіях, пов’язаних із колишнім редактором Vice, який залучив людей до схеми з перевезення кокаїну до Австралії. За даними The Hollywood Reporter, у режисерському кріслі буде Метт Джонсон, а Фінн Вулфгард, відомий за серіалом «Дивні дива», зіграє журналіста-розслідувача, який допоміг викрити цю історію. Для Neon це матеріал, у якому є все, що любить сучасне true crime-кіно: харизматичний антигерой, гламурна медіасфера, наркотрафік, молоді люди, ризик, падіння репутації й питання про те, як далеко може зайти людина, яка сплутала успіх із безкарністю.

Слава Пастук, справжнє ім’я якого Ярослав Пастухов, народився в Києві у 1990 році, а вже через чотири роки переїхав із матір’ю до Канади. Його історія починалася як типовий сюжет про еміграцію, адаптацію й пошук себе в новій країні. Згодом він потрапив у журналістику, працював у Vice Canada і Noisey, писав про музику, спілкувався з артистами й брав інтерв’ю у відомих виконавців, зокрема в Дональда Ґловера, відомого також як Childish Gambino. У певний момент Пастук опинився в середовищі, де медіа, нічне життя, музика, клубна культура й доступ до знаменитостей створювали відчуття швидкого руху вгору.

Саме ця частина біографії робить майбутній фільм особливо цікавим не лише як кримінальну історію, а й як розповідь про культуру 2010-х. Vice довгий час був символом молодої, зухвалої, неформальної журналістики, яка намагалася говорити з аудиторією без офіційного тону й класичних редакційних рамок. Для багатьох молодих журналістів робота в такому середовищі виглядала як шанс бути поруч із музикою, модою, вуличною культурою й героями нового покоління. Але саме ця атмосфера свободи, доступу й постійного перебування на межі могла створювати ілюзію, що правила не такі вже й важливі.

За матеріалами, які описують справу, Пастук не обмежувався журналістикою. Він також продавав марихуану через застосунок для знайомств Grindr, а у 2015 році, як писала The Sydney Morning Herald, на нього вийшов наркокартель. Спершу він провіз кокаїн із Лас-Веґаса до Австралії, а згодом залучив ще п’ятьох колег із Vice Canada, щоб повторити маршрут уже з партією кокаїну вартістю близько 20 мільйонів доларів. Цей епізод і став центральним у справі: молоді люди з медійного середовища опинилися в ролі наркокур’єрів, а редакційне життя Vice перетнулося з міжнародною злочинною схемою.

Особливо резонансним у цій історії було те, що Пастук, за даними слідства й публікацій, керував частинами операції з офісу видання. Саме цей контраст — редакція, музична журналістика, культурні тексти й одночасно координація наркотрафіку — створює майже кінематографічну напругу. У таких сюжетах небезпека часто починається не з великого злочинного задуму, а з поступового зсуву меж: спершу дрібні незаконні заробітки, потім знайомства, потім перша успішна поїздка, потім відчуття, що ризик можна контролювати. Але саме це відчуття контролю зазвичай і веде до падіння.

Колег Пастука затримали, а його самого звільнили з Vice після того, як історія почала ставати публічною. У 2019 році його засудили до дев’яти років ув’язнення. Однак уже через три роки він отримав право на умовно-дострокове звільнення у форматі, який дозволяє вдень залишати в’язницю для навчання або роботи, але зобов’язує щоночі повертатися назад. У 2022 році Пастук опублікував книжку «Bad Trips: How I Went from Vice Reporter to International Drug Smuggler», у якій описав власний шлях від журналіста до міжнародного наркоконтрабандиста. Сам факт появи такої книжки ще більше підкреслив, наскільки ця історія відповідає логіці сучасної true crime-культури, де реальні злочини швидко перетворюються на подкасти, книжки, серіали й фільми.

Майбутній фільм Neon може стати не просто екранізацією кримінальної біографії, а розповіддю про спокусу статусом. Пастук працював у середовищі, де доступ до артистів, вечірок, інсайдів і швидких знайомств створював образ успішної людини. Але за цим фасадом, як показує його історія, могли стояти фінансові проблеми, бажання більшого, ризикована поведінка й поступове втягування у світ, де ставки набагато вищі, ніж у журналістиці. Саме така подвійність робить персонажа зручним для кіно: він не виглядає класичним кримінальним босом, але його рішення призводять до реальних злочинів і реальних вироків.

Участь Метта Джонсона додає проєкту окремої інтриги. Його ім’я пов’язують із роботами, які часто грають із межами документального, постановочного й іронічного погляду на реальність. Історія Пастука добре пасує до такого підходу, бо вона сама по собі виглядає майже як мок’юментарі або сатирична кримінальна драма: редактор молодіжного медіа, офіс Vice, музичні інтерв’ю, наркотики, Австралія, затримання, падіння кар’єри й подальша книжка про власний злочинний досвід. У руках режисера з чуттям до абсурду й напруги цей матеріал може перетворитися на фільм не лише про злочин, а й про епоху.

Фінн Вулфгард, який зіграє журналіста-розслідувача, також виглядає цікавим вибором. Для широкої аудиторії він досі асоціюється з «Дивними дивами», але участь у такому проєкті може стати для нього кроком у більш дорослу драматичну територію. Персонаж журналіста, який допомагає викрити Пастука, може стати не просто стороннім спостерігачем, а провідником глядача в цю історію. Через його погляд фільм зможе показати, як медійна легенда розпадається на факти, свідчення, підозри й докази.

Для української аудиторії ця історія має додатковий вимір через походження Пастука. Він народився в Києві, але його кар’єра й злочинна справа розгорталися вже в Канаді та за її межами. Це не історія про Україну як таку, але вона зачіпає тему української діаспори, еміграції й людей, чиї біографії формуються між кількома країнами. Водночас важливо не романтизувати цей аспект: українське походження Пастука є лише частиною його біографії, а не поясненням його вчинків. Фільм, якщо він буде чесним, має говорити не про національність, а про особистий вибір, середовище, спокуси й відповідальність.

Історія Пастука також ставить питання про межі медійної культури. Журналістика передбачає доступ до людей, довіру, комунікацію й уміння рухатися в різних середовищах. Але ці навички можуть бути використані по-різному. У випадку Пастука те, що допомагало будувати кар’єру — контакти, харизма, переконливість, уміння знаходити людей і говорити з ними, — стало частиною злочинної схеми. Це робить історію особливо тривожною для індустрії медіа, бо вона показує, як професійна соціальність може перейти в маніпуляцію.

Майбутній фільм Neon, імовірно, буде цікавий не лише фанатам кримінальних драм, а й тим, хто стежить за історіями про падіння медійних інституцій і темний бік попкультурної журналістики. У цій справі є молодість, амбіція, наркотики, імідж, міжнародний маршрут, редакційна тусовка й судовий фінал. Але за всією видовищністю не варто забувати, що йдеться про реальні злочини, реальних людей і реальні наслідки. Колеги, яких залучили до схеми, були затримані. Сам Пастук отримав вирок. Його історія стала попередженням про те, як швидко бажання легких грошей і статусу може зруйнувати кар’єру й життя.

Для Neon цей сюжет може стати ще одним прикладом інтересу сучасного кіно до реальних скандалів, де немає простих героїв. Такі фільми працюють найкраще тоді, коли не перетворюють злочинця на стильну легенду, а показують механіку вибору й наслідків. Історія Пастука має всі шанси стати саме такою: не глянцевою байкою про «дикі часи» Vice, а гострою драмою про самозасліплення, моральну деградацію й ціну, яку люди платять за участь у чужих кримінальних схемах.

У підсумку фільм про Славу Пастука може стати одним із найпомітніших true crime-проєктів найближчого часу. Його привабливість — у поєднанні медійного світу, музичної журналістики, українсько-канадської біографії, міжнародної контрабанди й участі впізнаваних імен на кшталт Метта Джонсона та Фінна Вулфгарда. Але головне питання, яке залишиться після перегляду, ймовірно, буде не про наркотики й не про Vice. Воно буде про те, як людина, яка мала доступ до культури, слова й публічності, обрала шлях, що привів її до кримінальної справи, вироку й книжки з назвою «Bad Trips».