В Україні працюють над документальним фільмом «АФТЕР 22», присвяченим незалежній культурній сцені, яка продовжує розвиватися після початку повномасштабного російського вторгнення. Стрічка має показати, як війна змінила українські творчі спільноти, мистецькі практики, взаємодію між людьми та способи представлення сучасної культури всередині країни й за кордоном.

Героями фільму стали понад сто представників різних напрямів сучасної української сцени. Серед них музиканти, художники, організатори рейвів, діджеї, хореографи, стритартисти, тату-майстри та учасники локальних культурних спільнот. Автори прагнуть не скласти рейтинг найвідоміших митців, а створити широку панораму середовища, яке існує завдяки горизонтальним зв’язкам, самоорганізації та постійному обміну ідеями.

У центрі майбутньої картини опиниться не лише творчість окремих героїв, а й те, як вони адаптувалися до життя у країні, що перебуває у стані війни. Частина митців залишилася працювати в Україні, інші поєднують місцеві проєкти з виступами, виставками та резиденціями за кордоном. Вони створюють нові простори, підтримують одне одного, організовують події та шукають мову, здатну передати досвід сучасної України.

До фільму увійшли представники харківського культурного ком’юніті Some People. Це середовище є одним із прикладів того, як незалежна сцена може існувати у місті, яке регулярно зазнає російських атак. Попри загрозу обстрілів, евакуацію частини жителів і руйнування інфраструктури, харківські митці продовжують працювати та зберігати локальні зв’язки.

Окремим героєм проєкту стала джазова спільнота Fusion Jams. Її участь показує, що документальний фільм не обмежується клубною або електронною сценою. Автори охоплюють різні музичні напрями, зокрема імпровізаційну музику, для якої особливо важливими є безпосередня взаємодія між учасниками та відчуття спільного творчого простору.

У стрічці також знявся електронний музикант Si Process. Його присутність дозволить показати сучасну українську електронну музику як окреме мистецьке явище, що розвивається на перетині клубної культури, експериментального звуку, візуальних рішень і нових технологій.

Однією з героїнь стала діджейка та співзасновниця фестивалю Rhythm Büro Віра Логданіді. Її досвід пов’язаний не лише з музичними виступами, а й з організацією подій та формуванням довкола них стійкої спільноти. Саме такі ініціативи до повномасштабної війни допомагали розвивати українську електронну сцену та робили її помітною в міжнародному контексті.

Після 2022 року клубна культура була змушена переглянути свої формати. Комендантська година, повітряні тривоги, мобілізація, волонтерство та потреба в безпечних просторах змінили звичний ритм подій. Водночас сцена не зникла, а почала шукати нові способи існування, поєднуючи мистецькі заходи зі зборами коштів, підтримкою військових і допомогою постраждалим.

Сучасний танець у фільмі представляє хореограф Саша Вакуров. Його участь розширює розмову про культуру за межі музики та візуального мистецтва. Тіло в умовах війни стає носієм пам’яті, напруги, страху й досвіду, який не завжди можна передати словами. Через рух хореографи можуть працювати з темами травми, втрати, спротиву та відновлення.

Вуличне мистецтво у проєкті представляє Rubae. Стритарт після початку повномасштабного вторгнення отримав новий суспільний контекст. Мурали, графіті, трафарети та інші роботи у міському просторі стали способом реагувати на події, вшановувати загиблих, фіксувати досвід війни та формувати візуальну пам’ять міст.

Серед учасників також є художник Олексій Сай, відомий роботами, у яких сучасна реальність осмислюється через упізнавані образи та візуальні системи. Його участь допоможе показати, як українське мистецтво працює з повсякденністю, інформаційним перевантаженням і травматичними подіями, які стали частиною життя мільйонів людей.

Тату-культуру у фільмі представляє Уляна Нешева. Після початку великої війни татуювання для багатьох українців набули додаткового значення. Люди фіксують на тілі символи пам’яті, приналежності до певної спільноти, особистого спротиву або важливих подій. Робота тату-майстрів дедалі частіше перетинається з темами війни, втрати та пошуку нової ідентичності.

Команда «АФТЕР 22» наголошує, що обирала героїв не за кількістю підписників, медійністю чи впізнаваністю. Кожен учасник представляє певний напрям, локальне середовище або спосіб організації культурного життя. Завдяки цьому фільм має відобразити незалежну сцену не як набір знаменитостей, а як складну мережу людей і спільнот.

Такий підхід важливий для розуміння самої природи незалежної культури. Вона часто розвивається поза великими інституціями, державними установами та комерційними медіа. Її учасники самостійно шукають приміщення, фінансування, технічні ресурси й аудиторію, а успішність проєкту нерідко залежить від довіри всередині спільноти.

Назва «АФТЕР 22» має кілька смислових рівнів. Перший безпосередньо вказує на культуру, що сформувалася або змінилася після 2022 року. Початок повномасштабної війни став точкою, яка розділила життя українського суспільства та змусила мистецьке середовище переглянути власну роль.

Другий рівень пов’язаний зі сленговим словом «афтер», записаним кирилицею. У клубній культурі так називають продовження вечірки після основної події. Це слово створює відчуття неформального середовища, близькості між учасниками та життя спільноти за межами офіційної програми.

За словами Дані Нестеревича, співзасновника дизайн-студії «ДВІЙКА», яка запропонувала назву, цей образ має передавати думку про те, що незалежна культура продовжує існувати навіть у воєнний час. Вона не повернулася до довоєнного стану, а перейшла в іншу фазу, де творчість поєднується з небезпекою, відповідальністю та досвідом втрати.

Знімання фільму відбувалося навесні 2026 року в Києві та Харкові. Вибір цих міст має важливе значення. Київ залишається одним із головних центрів сучасної української культури, тоді як Харків демонструє здатність мистецького середовища працювати в умовах постійної близькості до фронту та регулярних атак.

Для знімань обрали локації, безпосередньо пов’язані з незалежною культурною та клубною сценою. Однією з них став відкритий майданчик «Колізею» Київського політехнічного інституту. Простір, сформований міською архітектурою та молодіжним середовищем, відповідає ідеї неформальної культури, яка часто виникає у неочевидних місцях.

Ще однією локацією став артпростір «Колайдер». Сам формат таких майданчиків передбачає поєднання різних мистецьких практик, зустрічей, виставок і подій. Вони виконують роль осередків, де можуть перетинатися люди з різних творчих сфер.

Частину матеріалу знімали у клубах BRUKXT і Keller. Клубні простори є не лише місцями розваг. Для незалежної електронної сцени вони стають лабораторіями звуку, дизайну, світла, моди та нових моделей взаємодії між людьми.

До переліку локацій увійшло й Community Cafe. Подібні заклади часто функціонують як місця зустрічі локальних спільнот, обговорення майбутніх проєктів і неформального обміну досвідом. Вони допомагають підтримувати середовище між великими подіями та виступами.

Ідея створення фільму належить бренду Jägermeister. Над виробництвом працює українська студія Craft Story, яка раніше створила документальні проєкти «Спалах», «Запал», «Стріха» та «Будинок культури».

Попередні роботи студії також були присвячені сучасній Україні, її культурним явищам, локальним спільнотам і змінам, що відбуваються у суспільстві. Цей досвід дозволяє команді працювати з великою кількістю героїв і поєднувати їхні історії в цілісну розповідь.

Айдентику «АФТЕР 22» розробила дизайн-студія «ДВІЙКА». Візуальне оформлення має передати характер незалежної сцени, її неформальність, багатоголосся та зв’язок із міською культурою.

Фільм може стати важливим документом про українське мистецьке середовище середини 2020-х років. Під час війни культурні процеси змінюються особливо швидко, а частина ініціатив існує недовго через втрату приміщень, переїзд учасників, мобілізацію або нестачу ресурсів.

Документування таких спільнот дозволяє зберегти не лише інформацію про окремі події, а й атмосферу часу. Йдеться про мову, одяг, музику, візуальні рішення, способи комунікації та цінності, які об’єднують людей.

«АФТЕР 22» також має показати закордонній аудиторії Україну не лише через новини про фронт і руйнування. Сучасна культура демонструє країну як живе суспільство, що здатне створювати нові сенси, розвивати власну естетику та залишатися частиною міжнародного мистецького процесу.

Для українських митців участь у виставках, фестивалях і музичних подіях за кордоном стала способом говорити про країну безпосередньо. Вони представляють власний досвід і протидіють спрощеному сприйняттю України лише як території війни.

Водночас фільм має зосередитися на тих, хто продовжує працювати всередині країни. Збереження культурного життя в Києві, Харкові та інших містах має значення для психологічної стійкості суспільства, підтримки економіки й відчуття нормальності.

Незалежна сцена не може зупинити війну, але вона здатна формувати простір для осмислення подій, спілкування й взаємної підтримки. Музика, танець, живопис, татуювання та вуличне мистецтво стають різними способами проживання спільного досвіду.

Прем’єру документального фільму «АФТЕР 22» планують провести восени 2026 року. Точну дату, місце та формат показу команда оголосить пізніше.

Очікується, що стрічка покаже незалежну українську культуру як середовище, яке не лише вижило після 2022 року, а й продовжило змінюватися, створювати нові зв’язки та шукати власну мову. У цьому сенсі слово «афтер» означає не завершення, а продовження історії після події, яка назавжди змінила країну.