У ніч на 16 листопада російська армія завдала удару безпілотниками по селу Лифине Лебединської громади на Сумщині, зруйнувавши пам’ятку архітектури місцевого значення — Садибу Хрущових. Про масштабні наслідки атаки повідомив архітектор та урбаніст Ігор Титаренко, який назвав втрату однією з найболючіших для регіону. За його словами, садиба була однією з найцікавіших перлин Сумської області, що тривалий час руйнувалася через байдужість та відсутність системної реставрації, а тепер — остаточно знищена російськими ударами.
Будівля, що мала статус пам’ятки архітектури місцевого значення, була частиною культурного ландшафту Сумщини та носила значне історичне навантаження. Особливо цінним був факт, що в садибі гостював Тарас Шевченко — під час перебування там він створив низку замальовок і етюдів, що збереглися як важлива частина його творчої спадщини. Саме згадка про присутність Шевченка робила садибу місцем, яке приваблювало дослідників, туристів і краєзнавців.
Після атаки залишився лише кам’яний каркас будинку. Дерев’яне різьблене оздоблення, яке прикрашало фасади й інтер’єри та було характерною ознакою архітектури маєтків XIX століття, повністю вигоріло у вогні. Пожежа знищила й більшість внутрішніх елементів — старовинні балки, декоративні панелі, частини перекриттів. Як зазначає Титаренко, будинок мав підземну частину з невеликим тунелем, який також зазнав руйнувань. Саме поєднання наземної та підземної архітектури робило садибу унікальною серед споруд свого часу.
Садиба Хрущових мала багату історію. З середини XIX століття вона належала поміщику Дмитру Олександровичу Хрущову. Це був типовий маєток Лівобережної України тієї епохи — із декоративною різьбою, просторими кімнатами та садово-парковою ділянкою. Саме там улітку 1859 року Тарас Шевченко провів чотири доби, що стало важливим культурним фактом для цього регіону. Після революції 1917 року маєток був націоналізований. Уже в 1927 році на його території заснували одну з перших на Сумщині комун під назвою «Новий Світ», у якій мешкали й працювали кілька родин. З роками садиба втратила первісну функцію та не мала стаціонарного догляду, але все ще зберігала архітектурні риси, що дозволяли уявити її колишню велич.
У ХХ столітті будинок неодноразово перебудовували, однак загальний силует та композиція фасаду залишалися впізнаваними. Для місцевої громади садиба була не лише архітектурною пам’яткою, а й символом культурної тяглості регіону. Вона нагадувала про епоху, коли тут жили землевласники, працювали ремісники, творили митці, а сільська місцевість мала власне культурне життя, пов’язане з постатями загальнонаціонального значення.
Російська атака знищила об’єкт, що міг би стати частиною туристичного маршруту та культурного відродження регіону. Ігор Титаренко наголошує, що така цілеспрямована руйнація культурної спадщини — не випадковість, а ще один елемент знищення ідентичності та історичної пам’яті України. Водночас він звертає увагу на те, що кам’яний каркас усе ще стоїть. Це означає, що після перемоги пам’ятку можна буде відновити, відтворивши її зовнішній вигляд та інтер’єри за збереженими джерелами.
Попри тяжкі втрати, історія садиби Хрущових не завершується. Уже зараз фахівці архітектурної спадщини обговорюють можливість інвентаризації залишків споруди, створення цифрових моделей і збору архівних матеріалів для можливого майбутнього відновлення. Для багатьох жителів Сумщини збереження таких об’єктів є не просто питанням архітектури — це спосіб утримати зв’язок із минулим, яке російська агресія намагається стерти.
Руйнування садиби стало трагічним нагадуванням про те, що війна забирає не лише життя людей та інфраструктуру, а й культурну спадщину, що формувала українську ідентичність століттями. Знищення цього маєтку — одна з багатьох втрат, які Україна переживає щодня, але водночас це й виклик: зберегти пам’ять, зафіксувати її та згодом повернути до життя все, що ще можна врятувати.
