На проспекті Відрадному в Солом’янському районі Києва демонтували кіоски, які частково закривали мозаїчне панно «Танцюристи та музики». Про завершення демонтажу повідомили у «Київдемонтажі». Йдеться не просто про прибирання чергових МАФів, а про повернення місту важливого зразка монументального мистецтва, який довгий час залишався напівприхованим за тимчасовими торговими спорудами, точками стихійної торгівлі та візуальним шумом.
Мозаїка «Танцюристи та музики» є частиною циклу «Творчість», створеного у 1967 році художниками Валерієм Карасем, Олександром Долотіним та Іваном Аполлоновим. Ці роботи розташовані на будинках на бульварі Вацлава Гавела, 50 і 54. Для мешканців району вони давно стали частиною повсякденного міського пейзажу, але саме через звичність такі об’єкти часто залишаються недооціненими. Люди можуть роками проходити повз мозаїку, не знаючи її авторів, історії створення чи культурної цінності. А коли поруч з’являються кіоски, вивіски й хаотична торгівля, мистецький твір фактично зникає з поля зору.
«Танцюристи та музики» — єдина мозаїка з циклу «Творчість», яка збереглася в непошкодженому вигляді. Це робить її особливо цінною. Інші композиції циклу — «Гончарство», «Сонце — джерело життя» та «Ткацтво» — за останні роки частково перекрили зовнішнім утепленням квартир. Така ситуація є типовою проблемою для українського монументального мистецтва другої половини ХХ століття. Багато мозаїк, панно й декоративних композицій не знищували спеціально, але вони поступово втрачали цілісність через ремонти, утеплення фасадів, добудови, рекламу, кондиціонери, вивіски або байдужість до культурної спадщини.
У 2025 році мозаїки з циклу «Творчість» отримали статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Це важливий крок, адже такий статус означає, що об’єкт визнають цінним і таким, що потребує захисту. Для Києва, де радянський модернізм і монументальне мистецтво часто опинялися між ідеологічними суперечками, недоглядом і комерційним тиском, це особливо важливо. Мозаїки цього періоду не можна сприймати лише як «старі прикраси на будинках». Вони є частиною історії міського середовища, художніх практик, архітектурної культури й пам’яті районів, які формувалися у другій половині минулого століття.
Тривалий час панно на Відрадному частково приховували МАФи з шаурмою та точки стихійної торгівлі. За даними «Київдемонтажу», на цій ділянці було 10 кіосків. Саме вони закривали огляд мозаїки й перетворювали культурний об’єкт на майже невидимий фон. Така ситуація добре знайома Києву: тимчасові споруди часто виникають у місцях із високим пішохідним потоком, але їхнє розміщення не завжди враховує історичний, архітектурний або мистецький контекст. У результаті місто втрачає не лише візуальну охайність, а й доступ до власної культурної пам’яті.
Демонтаж кіосків на Відрадному показує, що впорядкування міського простору може мати не лише комунальний, а й культурний ефект. Коли прибирають незаконні або недоречні конструкції, відкриваються фасади, архітектурні деталі, мозаїки, барельєфи й інші елементи, які роками були закриті. Це змінює сприйняття місця. Проспект перестає бути лише транспортним коридором або зоною стихійної торгівлі й повертає собі художній вимір. Для району це важливо, бо культурна спадщина не обов’язково має бути в центрі міста чи в музеї. Вона може бути на стіні житлового будинку, поруч із зупинкою, магазином або звичайним двором.
Цикл «Творчість» за своєю ідеєю пов’язаний із темами ремесла, мистецтва, праці, музики, танцю й життєдайної енергії. Назви інших композицій — «Гончарство», «Ткацтво», «Сонце — джерело життя» — вказують на зв’язок із народними практиками, природними мотивами й уявленням про творчу силу людини. «Танцюристи та музики» в цьому циклі уособлюють рух, ритм, святковість і колективну енергію. Саме тому особливо прикро, коли така робота опиняється за торговими конструкціями, які не мають жодного стосунку до художньої логіки простору.
Повернення мозаїки у відкритий огляд є важливим і для сучасної дискусії про збереження українського монументального мистецтва. Останніми роками в Україні дедалі більше говорять про цінність мозаїк, панно, вітражів і декоративних елементів радянського модернізму. Частина цих творів справді створювалася в радянський період, але далеко не всі вони є пропагандистськими. Багато робіт присвячені праці, природі, науці, культурі, музиці, ремеслам, дитинству, космосу або абстрактним образам. Вони є насамперед мистецькими об’єктами й частиною української школи монументалістики.
Київ має багато подібних творів, але їхній стан часто залежить від випадку. Одні мозаїки отримують охоронний статус і стають предметом досліджень, інші зникають під утепленням або рекламою. Проблема в тому, що мешканці будинків, ОСББ, підрядники й навіть місцева влада не завжди розуміють, як діяти з такими об’єктами. Утеплення фасаду може бути потрібним, ремонт — необхідним, але це не має означати автоматичного знищення або перекриття мистецького твору. Для цього потрібні правила, консультації з фахівцями й чітке усвідомлення, що мозаїка на будинку — це не випадкова декорація, а частина культурної спадщини.
Історія на Відрадному також порушує питання про баланс між малим бізнесом і міським середовищем. Кіоски, кавові точки, шаурма, дрібна торгівля — усе це є частиною повсякденного життя міста. Але вони не повинні знищувати або закривати те, що має культурну цінність. Місто може залишатися живим і комерційно активним без хаотичного перекриття фасадів, тротуарів і мистецьких об’єктів. Впорядкування не означає стерильність. Воно означає, що кожен елемент має бути на своєму місці й не шкодити спільному простору.
Нині демонтаж на локації завершили, і мозаїку «Танцюристи та музики» знову можна побачити повністю. Водночас роботи з упорядкування проспекту Відрадного ще тривають. Це означає, що історія не закінчується самим прибиранням кіосків. Важливо, що буде далі: чи облаштують територію так, щоб панно залишалося видимим, чи з’явиться інформаційна табличка, чи подбають про освітлення, чистоту й захист мозаїки від нових втручань. Бо відкрити об’єкт — лише перший крок. Наступний — зробити так, щоб він не зник знову.
Для Солом’янського району це може стати гарним прикладом переосмислення локальної спадщини. Відрадний часто не потрапляє до туристичних маршрутів Києва, але саме такі райони зберігають важливі фрагменти міської історії. Мозаїки на житлових будинках, школи, старі кінотеатри, промислові корпуси, радянські й пострадянські громадські простори — усе це формує реальну тканину міста, в якій живуть люди. Коли такі об’єкти починають помічати й захищати, район отримує не лише впорядкований простір, а й нову підставу для локальної гордості.
Демонтаж МАФів біля мозаїки «Танцюристи та музики» є невеликою, але показовою перемогою для Києва. Він демонструє, що культурна спадщина може повернутися в публічний простір, якщо місто готове прибирати хаос і визнавати цінність того, що десятиліттями було перед очима, але залишалося непоміченим. У час, коли українська культура бореться за збереження й видимість, навіть така локальна подія має значення. Вона нагадує: спадщина — це не лише великі музеї й історичні пам’ятки в центрі. Це також мозаїка на Відрадному, яка знову відкрилася містянам після років напівтемряви за кіосками.
