У центрі Києва знову загострилася дискусія про те, як місто поводиться зі своєю історичною забудовою. На вулиці Алли Тарасової, 6 почали завішувати захисною сіткою будинок 1899 року. Про це повідомив пам’яткоохоронець Дмитро Перов, який заявив, що на об’єкті заплановано демонтажні роботи. Ситуація викликала занепокоєння не лише через вік будівлі, а й через її розташування: вона міститься у буферній охоронній зоні всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Собор Святої Софії».
Будинок на Алли Тарасової, 6 — не просто стара споруда в центрі столиці. Разом із розташованим поруч флігелем він утворював єдину міську садибу, яка до 1916 року належала міщанці Софії Горбуновій. Такі об’єкти не завжди мають вигляд парадних пам’яток, однак саме вони формують історичну тканину Києва. У них зберігається масштаб старих вулиць, логіка забудови кінця XIX — початку XX століття, пам’ять про побут і соціальне життя міста, яке поступово зникає під тиском нових комерційних проєктів.
За радянських часів у будинку облаштували комунальні квартири. У 1990-х та на початку 2000-х років приміщення отримали інше життя — тут діяв мистецький сквот. Для Києва того періоду такі простори були важливими точками неформальної культури: місцями, де працювали, зустрічалися й експериментували художники, музиканти, фотографи та представники незалежної сцени. Тому історія цієї адреси складається не лише з архітектурної дати, а з кількох шарів міської пам’яті — дореволюційного, радянського та пострадянського культурного.
Найбільшу увагу привертає правовий і охоронний контекст. Будівля розташована у буферній зоні Софії Київської, одного з найважливіших символів української культури. За словами Дмитра Перова, будь-які роботи на такій ділянці мають погоджуватися з Міністерством культури України, а також із міжнародним комітетом ЮНЕСКО. Сам статус буферної зони не означає повної заборони на зміни, але передбачає значно жорсткіші вимоги до втручань, адже йдеться про середовище навколо об’єкта світового значення.
Активіст також звернув увагу, що на майданчику відсутній будівельний паспорт об’єкта. Для пересічного перехожого це може здаватися технічною деталлю, однак саме такий документ має пояснювати, хто є замовником робіт, що саме планується робити, які дозволи отримано та хто відповідає за процес. У випадку з історичною забудовою відсутність відкритої інформації лише посилює недовіру, бо кияни вже неодноразово бачили, як під виглядом реконструкції старі будинки втрачали автентичний вигляд або зникали повністю.
Окрема проблема полягає в тому, що Департамент охорони культурної спадщини КМДА досі не включив будівлю до Переліку пам’яток міста Києва. Саме відсутність такого статусу часто стає слабким місцем у захисті старої забудови. Будинок може мати очевидну історичну цінність, але без офіційного внесення до відповідних переліків його оборона стає складнішою. У результаті активісти й громада змушені реагувати тоді, коли загроза вже матеріалізується у вигляді сітки, техніки або будівельних робіт.
За інформацією Перова, інший профільний департамент КМДА видав ТОВ «Віала» та ТОВ «Прометей-Сяйво» декларації про початок будівельних робіт. Ідеться про реконструкцію будівель під готельно-торговельно-офісний комплекс. Саме це формулювання викликає найбільше занепокоєння, адже у Києві слово «реконструкція» не раз ставало прикриттям для радикальної перебудови історичних споруд. Особливо гостро такі історії сприймаються в центрі міста, де кожна ділянка має високу комерційну вартість, а старі будинки часто розглядають не як спадщину, а як перешкоду для нового проєкту.
За даними активіста, обидві компанії пов’язують із київськими підприємницями — сестрами Балясними. Перов згадує попередні резонансні кейси, які, за його словами, стосувалися надбудови восьми поверхів на чотириповерховий історичний будинок на Грушевського та масштабних підземних робіт під історичним будинком на Ярославовому Валу. Ці згадки не є судовим висновком, але пояснюють, чому нинішня ситуація одразу викликала настороженість у частини громадськості.
Для Києва історія будинку на Алли Тарасової, 6 є симптомом значно ширшої проблеми. Історичний центр столиці роками перебуває під тиском забудови. Кам’яниці, садиби, флігелі та прибуткові будинки опиняються між двома логіками: культурною, яка вимагає збереження, і комерційною, яка прагне максимально використати дорогу землю. Коли пам’яткоохоронні процедури працюють повільно або непослідовно, баланс майже завжди зміщується не на користь спадщини.
Особливо болісно це виглядає поруч із Софією Київською. Буферна зона ЮНЕСКО — це не формальна лінія на мапі, а територія, де будь-яке втручання впливає на сприйняття пам’ятки світового значення. Втрата старої забудови поряд із такими об’єктами змінює не лише вигляд окремої вулиці, а й цілісність історичного середовища. Місто може розвиватися, але розвиток не повинен означати стирання всього, що робить Київ впізнаваним і багатошаровим.
Наразі ключові питання залишаються відкритими. Які саме роботи планують провести на об’єкті? Чи були отримані всі необхідні погодження? Чому будинок 1899 року досі не має охоронного статусу? І чи втрутяться міські та державні органи до того, як зміни стануть незворотними? Відповіді на ці питання важливі не лише для однієї адреси. Вони покажуть, чи здатна пам’яткоохоронна система Києва діяти на випередження, а не реагувати тоді, коли історичну будівлю вже фактично готують до втрати.
Будинок на Алли Тарасової, 6 став черговим тестом для столиці. Його доля покаже, чи може Київ поєднувати оновлення з повагою до власної історії. Реконструкція міста є природним процесом, але вона має відбуватися прозоро, законно та з урахуванням культурної цінності середовища. Інакше кожен новий готельно-офісний комплекс у центрі буде не ознакою розвитку, а нагадуванням про те, яку частину міської пам’яті Київ втратив заради чергового будівельного проєкту.
