У Львові 6 червня офіційно відкрили відреставроване керамічне панно «Збір винограду» — один із помітних зразків міського монументального мистецтва другої половини XX століття. Твір вдалося врятувати від руйнування через аварійний стан будівлі колишнього винзаводу в районі Погулянка. Тепер панно доступне для огляду на території Jam Factory Art Center, де воно отримало новий публічний простір і шанс на довге життя поза стінами занедбаної промислової будівлі.

Панно створили 1979 року художники Григорій Кічула та Ярослав Шеремета. Робота виконана у техніці високотемпературного випалу з глазурованих кахлів і зображує сцену збору врожаю та виноробства. Її стилістика виразно належить до декоративного мистецтва 1970-х років: узагальнені фігури, ритмічна композиція, насичена пластика, зв’язок із темою праці та виробництва. Для радянського монументального мистецтва такі твори були способом поєднати архітектуру, промисловий простір і художній образ, але сьогодні вони дедалі частіше потребують порятунку від демонтажів, перебудов і байдужості.

Загальна площа «Збору винограду» становить 30,11 квадратного метра. Панно складається з 624 окремих кахлів, кожен із яких є частиною великого зображення. Через це реставрація була не просто очищенням або косметичним ремонтом, а складною технічною операцією. Фахівцям потрібно було зняти роботу зі старої основи, не зруйнувавши її цілісності, перевезти до майстерні, провести консервацію, зміцнити пошкоджені елементи, а потім зібрати твір заново на новій локації.

Історія порятунку панно почалася ще у 2019 році, коли Львівська міська рада зобов’язала нового власника колишнього винзаводу зберегти цей мистецький об’єкт. Після фахових досліджень стало зрозуміло, що залишити роботу на старому місці безпечно неможливо через аварійний стан будівлі. Тому було ухвалено рішення про демонтаж, реставрацію та перенесення панно. Такий варіант завжди є ризикованим для монументального мистецтва, адже твори цього типу створювалися як частина конкретної архітектури. Проте в цьому випадку перенесення стало єдиним реальним способом зберегти роботу.

Нова адреса панно також має історичну логіку. Архівні дослідження засвідчили, що на місці сучасного Jam Factory Art Center свого часу діяла філія заводу «Укрвино», який згодом переїхав на Погулянку. Тому повернення твору до простору, пов’язаного з історією виноробного виробництва, не виглядає випадковим. Панно не просто перемістили в безпечніше місце — його вписали в контекст, який перегукується з темою самої роботи: виноградом, урожаєм, виробництвом і пам’яттю про промислову історію Львова.

Реалізувати перенесення 12-метрової стіни з керамічною плиткою вдалося завдяки залученню реставраційної компанії Karp Restorer. Над порятунком і відновленням об’єкта упродовж року працювали понад 20 фахівців. Процес складався з кількох етапів: демонтажу, транспортування до майстерні, консервації, реставрації, повторного збирання та монтажу на новій стіні. Кожен із цих етапів вимагав точності, бо будь-яка помилка могла призвести до втрати частини зображення або пошкодження автентичних кахлів.

Керівник реставраційної майстерні Karp Restorer Василь Карпів назвав найскладнішими саме ті роботи, які залишаються майже невидимими для глядача. Ідеться про індивідуальне від’єднання кожного з понад 600 кахлів від міцної цементно-цегляної основи та подальше закріплення елементів на новому місці. Фактично реставратори працювали не з абстрактним «панно», а з сотнями окремих частин, кожна з яких мала власний стан, ризики й місце у загальній композиції.

Принципом реставрації стало максимальне збереження автентичності твору. Повністю втраченими виявилися лише два кахлі, ще близько 20 пошкоджених елементів було зміцнено. Важливо, що реставратори свідомо не відновлювали втрачені фрагменти в кольорі. Їх заповнили нейтральним тлом, щоб глядач міг відрізнити оригінальні частини від реставраційних втрат. Такий підхід відповідає сучасній етиці збереження спадщини: реставрація не має імітувати минуле так, ніби пошкоджень ніколи не було, а повинна чесно показувати історію об’єкта.

Ці «шрами історії» особливо важливі для розуміння долі монументального мистецтва. Багато таких робіт десятиліттями залишалися без належного обліку, охорони й дослідження. Вони сприймалися як декоративний фон заводів, кінотеатрів, будинків культури, шкіл або адміністративних споруд. Коли будівлі змінювали власників, занепадали або перебудовувалися, мозаїки й керамічні панно часто опинялися під загрозою знищення. І лише останніми роками в українських містах посилилася увага до цієї спадщини як до повноцінної частини культурної історії.

«Збір винограду» тепер внесено до переліку цінних мозаїчних робіт Львова. Це важливий крок, але не фінальна точка в охороні об’єкта. Найближчим часом панно мають ознакувати міжнародним охоронним знаком «Блакитний щит». Згодом міська рада підготує пакет документів для надання йому офіційного статусу пам’ятки за новою адресою. Такий статус має закріпити охорону твору не лише на рівні доброї волі окремих учасників, а й у правовому полі.

Фінансові витрати на демонтаж, реставраційні роботи та перенесення об’єкта взяла на себе будівельна компанія Auroom. У таких проєктах це має принципове значення, адже порятунок монументального мистецтва часто впирається не лише в експертність, а й у ресурси. Демонтаж, транспортування, консервація, відновлення й новий монтаж потребують коштів, часу та відповідальності. У випадку зі «Збором винограду» вдалося поєднати позицію міста, роботу реставраторів і фінансову участь приватної компанії.

Відкриття панно на території Jam Factory Art Center також змінює спосіб його сприйняття. Якщо раніше твір був частиною промислової будівлі, доступ до якої був обмежений або ускладнений, то тепер він стає об’єктом публічного огляду. Це важливо для мистецтва, яке створювалося не для музейних залів, а для повсякденного простору. Монументальні роботи мають силу саме тоді, коли їх бачать люди, коли вони взаємодіють із міським середовищем і не зникають у закритих фондах чи приватних інтер’єрах.

Для Львова ця історія є прикладом того, як можна працювати зі складною спадщиною радянського періоду без спрощень. Такі твори не завжди легко вписати в сучасний культурний контекст, але їхнє знищення означало б втрату цілого шару міської історії. Панно 1970-х років розповідають не лише про ідеологію часу, а й про художні школи, ремесло, технології, уявлення про працю, матеріал і взаємодію мистецтва з архітектурою. Саме тому їх варто досліджувати, зберігати й пояснювати.

Порятунок «Збору винограду» показує, що реставрація може бути не лише технічною процедурою, а й культурним жестом. Це рішення на користь пам’яті, професійної відповідальності та поваги до міського середовища. У час, коли багато історичних і мистецьких об’єктів в Україні страждають від війни, занедбаності або перебудов, кожен успішний приклад збереження набуває особливого значення. Він демонструє, що спадщину можна не тільки оплакувати після втрати, а й рятувати до того, як стане запізно.