Український етногурт «ДахаБраха» презентував новий кліп на пісню «Дитяточко» — персональний, емоційно наповнений і водночас політичний жест, присвячений дітям, яких Росія незаконно депортувала з України. Це не просто музичний реліз, а культурне висловлювання, що поєднує документальну правду, народну традицію, мистецький символізм і глибоку емпатію. Кліп знято в Києві, на тлі Софії Київської та інсталяції «Чорна хмара», яка представляла Україну на фестивалі Burning Man 2025, і це поєднання сакрального простору та сучасного артоб’єкта створює дуже сильний візуальний контраст.
Режисеркою відеороботи стала Ганка Третяк. Візуальну частину кліпу вибудувано на основі картин фронтмена гурту Марка Галаневича — його графіка стала ключовою палітрою для художнього світу відео. До створення кліпу долучилася команда Black Cloud, яка працювала над однойменною інсталяцією для Burning Man. Усі ці елементи разом утворюють складну, багаторівневу історію про втрату, страх, загрозу, але також — про надію, молитву і бажання повернути дітей додому.
Зміст пісні «Дитяточко» надзвичайно чутливий. Це колискова — жанр, що традиційно асоціюється з теплом, безпекою, материнським голосом, наближеністю до життя. Але тут колискова стає формою опору, способом говорити про злочин, який Росія чинить проти українських дітей. За офіційними даними станом на 20 листопада 2025 року відомо про близько 20 тисяч випадків викрадення або примусової депортації малолітніх українців. Частина дітей уже незаконно усиновлена російськими родинами, інші утримуються в 43 «перевиховних» таборах, де їх піддають психологічному тиску та спробам русифікації. Понад 668 дітей загинули внаслідок російської агресії, а понад 2200 були поранені.
Ці цифри починають звучати ще гучніше, коли звучить музика «ДахиБрахи» — колективу, який давно перетворив етнічний звук на універсальну мову. «Дитяточко» — не просто трек, а вокальна молитва, що перетворюється на голос дітей, яких позбавили права бути вдома. У кліпі дитячій темі протиставляється образ «Чорної хмари» — велетенської інсталяції, створеної художником Олексієм Саєм. На Burning Man вона простояла лише один день: буря зруйнувала конструкцію невдовзі після монтажу. У цьому руйнуванні багато хто побачив символічність — як знак того, що загроза над світом постійно нависає, але її можливо зламати.
В інсталяції Black Cloud, як і в кліпі, використано образи грому й блискавки — вони символізували загрозу третьої світової війни. Усередині артоб’єкта була встановлена техніка, що мала відтворювати звуки небезпечних атмосферних явищ, але після розгону бурею «Чорна хмара» перетворилася на фрагмент, який набув нового значення: мистецтво, як і світ, існує у хиткому стані між руйнуванням і відродженням.
У кліпі ця інсталяція повертається як метафора загрози, що нависає над кожною українською дитиною. Ганка Третяк наголошує, що всі образи — колиска, чорна хмара, червоні яблука, фігури музикантів у мандрівному русі — є художнім осмисленням трагедії викрадення дітей. Колиска тут — і символ ніжності, і символ порожнечі; яблука — і ознака життя, і ознака небезпеки; чорна хмара — і реальна історія, і узагальнений образ темряви, що прийшла на українську землю.
Команда Black Cloud підкреслює, що кліп — це не лише мистецький жест, а водночас політичний акт. У країні, де в дітей крадуть дитинство, мистецтво бере на себе роль свідка. У країн, де викрадених малюків намагаються переписати, музика стає способом повернення їхнього голосу. У країні, де тисячі дітей не можуть сказати, де вони, мистецтво промовляє за них.
Особливо сильним є контраст між Софією Київською — символом української духовності, культури й тисячолітньої історії — та «Чорною хмарою», яка уособлює темні часи й штучну, агресивну деструкцію. Це зіткнення — між вічним і тимчасовим, між корінням і бурею, між тим, що створює, і тим, що руйнує — створює новий вимір відео. «ДахаБраха» завжди вміла працювати з контрастами, поєднуючи етнічне та експериментальне, але в «Дитяточку» цей контраст набуває особливої моральної напруги.
Кліп ніби говорить: ми не можемо мовчати. Ми не можемо погодитися. Ми не можемо забути. А мистецтво — ще один спосіб чинити опір масштабній, системній, холоднокровній неправді. За кожною цифрою стоїть дитина, і кожна дитина потребує, щоб її шукали, згадували, називали по імені.
У пісні та відео є щось від колективної молитви й водночас від культурного протесту. «ДахаБраха» знову демонструє, що українська музика може говорити з усім світом, навіть якщо її слова — про біль. У глобальному інформаційному полі мистецтво має силу виступати проти забуття, а кліп «Дитяточко» — саме про це. Про пам’ять. Про гідність. Про відповідальність за тих, кого російська агресія намагається стерти.
І якщо пісня колискова, то вона колискова для травмованої країни, що прагне повернути своїх дітей. Це музичний жест, який нагадує: викрадені діти — не статистика, а особисті історії, які треба рятувати.
