Українська співачка Leléka пройшла до гранд-фіналу «Євробачення-2026» із піснею «Ridnym». Вона виступила у другому півфіналі під номером 12 і за результатами голосування отримала місце серед фіналістів конкурсу. Для України це чергове підтвердження стабільної присутності на головній музичній сцені Європи, але цього року виступ має ще й особливе культурне значення: вперше в історії «Євробачення» на сцені конкурсу прозвучала українська бандура.

Другий півфінал відбувся 14 травня у Відні на арені Wiener Stadthalle. Разом з Україною до фіналу також пройшли Болгарія, Норвегія, Австралія, Румунія, Мальта, Кіпр, Албанія, Данія та Чехія. Сам конкурс цього року проходить в австрійській столиці й став ювілейним — 70-м в історії «Євробачення». Гранд-фінал запланований на суботу, 16 травня, і саме там визначиться переможець сезону.

Пісню «Ridnym» виконали Вікторія Лелека та бандурист Ярослав Джусь — композитор, засновник гурту «Шпилясті кобзарі», аранжувальник і один із найпомітніших популяризаторів бандури в сучасній українській музиці. Їхній виступ став не просто конкурсним номером, а символічним жестом: Україна винесла на міжнародну попсцену інструмент, який глибоко пов’язаний із національною традицією, але водночас здатний звучати сучасно, актуально й емоційно переконливо.

Бандура на сцені «Євробачення» — це важливий момент для української музичної культури. Довгий час цей інструмент сприймали переважно через образ кобзарства, народної пісні, історичної пам’яті та академічного виконання. Проте останніми роками українські музиканти дедалі активніше повертають бандуру в сучасний контекст: поєднують її з електронікою, попмузикою, роком, саунд-дизайном і кінематографічними аранжуваннями. Виступ Leléka та Ярослава Джуся показав, що бандура може бути не музейним символом, а живим інструментом великої сцени.

Пісня «Ridnym» за самою назвою апелює до теми близьких людей, дому, пам’яті й емоційного зв’язку. Для України під час війни такі мотиви мають особливу силу. Мільйони українців розділені фронтом, евакуацією, вимушеною міграцією, службою в армії, втратою дому або життям за кордоном. Тому звернення до «рідних» у міжнародному конкурсі звучить не лише як особиста історія, а як спільний досвід країни, яка живе між розлукою, очікуванням і надією на повернення.

Українські виступи на «Євробаченні» давно перестали бути просто музичними номерами. Після початку повномасштабної війни кожна поява України на конкурсі сприймається як культурна дипломатія. Це можливість нагадати Європі про країну, яка воює за свободу, але водночас продовжує творити, співати, експериментувати й представляти себе не лише через біль, а й через талант. У цьому сенсі Leléka продовжує лінію українських артистів, які використовують сцену конкурсу для поєднання сучасної музики, національних кодів і сильної емоційної історії.

Постановником номера став режисер і кліпмейкер Ілля Дуцик. Для «Євробачення» сценічна постановка має майже таке саме значення, як і сама пісня. За три хвилини артист має не просто виконати композицію, а створити цілісний візуальний образ, який запам’ятається глядачам у різних країнах. Українські номери традиційно вирізняються увагою до драматургії, світла, руху й символіки. У випадку «Ridnym» важливим було не перевантажити сцену, а дати простір голосу, бандурі й головному настрою пісні.

Образ для виступу створила дизайнерка Лілія Літковська, засновниця бренду LITKOVSKA. Це ще один показовий момент: українська участь у «Євробаченні» давно виходить за межі музичної індустрії й залучає моду, візуальне мистецтво, режисуру, сценографію та дизайн. LITKOVSKA — один із брендів, які представляють українську моду на міжнародному рівні, тому її участь у створенні образу для Leléka підсилює загальний культурний меседж. Україна показує не лише пісню, а цілу команду сучасних креативних професіоналів.

Вихід Leléka до фіналу також продовжує унікальну статистику України на «Євробаченні». З моменту запровадження півфіналів у 2004 році Україна стабільно проходить до фіналу кожного разу, коли бере участь у конкурсі. Винятками були лише 2015-й і 2019 роки, коли країна не брала участі. Така послідовність свідчить не лише про сильні конкурсні заявки, а й про довіру європейської аудиторії до української музичної сцени. Україна стала однією з тих країн, від яких щороку очікують виразного, якісного й змістовного виступу.

Цьогоріч до фіналу вийшли 20 переможців двох півфіналів. Також автоматично пройшли країни «великої четвірки» — Велика Британія, Франція, Німеччина та Італія — і переможниця попереднього року Австрія. У такій конкуренції Україні доведеться боротися не лише за голоси діаспори чи симпатію до країни, а й за увагу глядачів, які за один вечір побачать десятки різних номерів. Саме тому важливими стають упізнаваність, емоційна ясність і сильний сценічний образ.

Українська заявка цього року має кілька переваг. По-перше, вона спирається на національний інструмент, який звучить незвично для більшості європейської аудиторії. По-друге, пісня працює з універсальною темою близькості й дому, зрозумілою незалежно від мови. По-третє, участь Ярослава Джуся додає номеру музичної автентичності, а не декоративного фольклорного ефекту. Це важливо, бо сучасна аудиторія швидко відрізняє щире переосмислення традиції від поверхневої стилізації.

Для українців виступ Leléka може стати ще одним моментом спільного переживання. «Євробачення» в Україні традиційно дивляться не лише як музичний конкурс, а як подію національного масштабу. Люди обговорюють пісню, постановку, костюми, шанси на перемогу, реакції іноземців і коментарі журі. У воєнний час такі моменти набувають додаткового значення, бо дозволяють відчути єдність, гордість і присутність України в європейському культурному просторі.

Водночас важливо, що українська участь не зводиться лише до патріотичного символізму. Leléka представляє країну через музику, голос, інструмент і сценічну форму. Саме так культура працює найсильніше: не як лозунг, а як емоційний досвід, який можна відчути навіть без повного розуміння мови. Бандура, голос Вікторії Лелеки, сценічна постановка й образ від LITKOVSKA створюють цілісну картину сучасної України — країни, яка пам’ятає традицію, але не боїться говорити з майбутнім.

Перед фіналом інтрига лише посилюється. Україна вже виконала перше завдання — пройшла півфінал і зберегла свою безперервну фінальну історію на конкурсі. Тепер головне — виступити в гранд-фіналі так, щоб «Ridnym» прозвучала не просто як конкурсна композиція, а як пісня, яку глядачі запам’ятають серед десятків інших. Для цього в української заявки є головне: сильна емоція, унікальний інструмент і зрозумілий меседж про зв’язок із рідними.

70-й конкурс «Євробачення» у Відні вже став важливим для України завдяки історичному звучанню бандури на сцені. Незалежно від підсумкового місця у фіналі, Leléka та Ярослав Джусь уже вписали нову деталь в історію української участі в конкурсі. Вони показали, що національна музична традиція може бути частиною великої європейської попкультури — не як минуле, а як жива, сучасна й конкурентна мова.