Правоохоронці проводять обшуки в приміщеннях Київського національного університету культури і мистецтв та приватного Київського університету культури. Про це повідомляє «Суспільне Культура». У поліції підтвердили факт проведення слідчих дій, однак деталей наразі не розголошують. Обшуки відбуваються на тлі розслідування щодо можливого розкрадання державних коштів через махінації з кількістю студентів і викладачів. У центрі уваги правоохоронців опинилися навчальні заклади, пов’язані з Михайлом Поплавським, одним із найвідоміших і водночас найбільш медійних керівників української освітньо-культурної сфери.

За даними Офісу генерального прокурора, посадовців навчальних закладів підозрюють у тому, що вони могли подавати до Міністерства освіти документи зі штучно завищеною кількістю здобувачів освіти та викладачів. Саме на підставі таких даних держава розраховує фінансування, тому будь-яке навмисне викривлення кількості студентів або працівників може мати прямі бюджетні наслідки. Якщо слідство доведе, що звітність справді фальсифікували, йтиметься не просто про внутрішню університетську проблему, а про можливе привласнення коштів, які мали бути спрямовані на освіту.

Окремо слідчі перевіряють, чи додавали до бюджетної звітності студентів приватного закладу, які не мали права навчатися за державний кошт. Це один із ключових епізодів справи, адже Київський національний університет культури і мистецтв є державним закладом, тоді як Київський університет культури — приватним. Якщо студенти приватної структури могли потрапляти до документів, пов’язаних із державним фінансуванням, це створює серйозні питання до розмежування ресурсів, звітності, управління й відповідальності посадових осіб.

Освітня сфера в Україні має складну систему фінансування. Держава виділяє кошти на підготовку студентів, оплату праці викладачів, утримання інфраструктури, стипендії, комунальні витрати й інші потреби закладів. Університети подають звітність, яка має бути точною, бо саме вона впливає на обсяг ресурсів. Коли в такій системі з’являються підозри щодо штучного завищення кількості студентів або викладачів, це ставить під сумнів доброчесність управління й ефективність контролю за бюджетними коштами.

Наприкінці березня 2026 року правоохоронці вже проводили понад 20 обшуків в університетах і за місцями проживання фігурантів. Під час тих слідчих дій вилучили телефони, комп’ютери, жорсткі диски, документи та печатки. Це свідчить, що розслідування стосується не лише окремих усних свідчень або формальних перевірок, а й великого масиву документації та цифрових даних. Саме такі носії можуть містити звітні таблиці, листування, накази, внутрішні реєстри, фінансові документи, печатки й сліди можливого узгодження дій між різними учасниками схеми.

СБУ веде розслідування за статтею про привласнення та розтрату майна. Санкція цієї статті передбачає до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна. Така кваліфікація вказує на серйозність підозр. Ідеться не про адміністративну помилку або неточність у звітах, а про можливий злочин, пов’язаний із бюджетними ресурсами. Водночас важливо пам’ятати, що остаточні висновки може зробити лише суд. На етапі обшуків і розслідування йдеться про перевірку версій слідства, збір доказів і встановлення ролі кожного фігуранта.

Публічний резонанс справи посилюється через постать Михайла Поплавського. Він багато років є однією з найвідоміших фігур української культурної освіти, медіа й шоу-бізнесу. Для широкої аудиторії Поплавський асоціюється не лише з університетом, а й із телевізійними проєктами, піснями, конкурсами, публічними виступами та образом «співаючого ректора». Саме тому будь-які слідчі дії навколо навчальних закладів, пов’язаних із його іменем, автоматично стають не лише юридичною, а й суспільною та медійною подією.

КНУКіМ займає помітне місце в системі української культурної освіти. Університет готує фахівців для сфери культури, мистецтв, медіа, менеджменту, сцени, кіно, телебачення, дизайну, музики й суміжних напрямів. Для багатьох студентів це не просто навчальний заклад, а старт у професійному середовищі. Саме тому розслідування можливих махінацій із фінансуванням зачіпає не лише адміністрацію, а й репутацію інституції, викладачів, випускників і студентів, які не мають жодного стосунку до можливих порушень.

У таких справах особливо важливо розділяти кілька рівнів. Перший — юридичний: хто саме ухвалював рішення, хто підписував документи, хто подавав звітність, хто міг отримати вигоду й чи були ці дії умисними. Другий — інституційний: як працювали внутрішні механізми контролю, чи могли вони запобігти порушенням, чи була межа між державним і приватним закладами достатньо чіткою. Третій — суспільний: як подібні справи впливають на довіру до вищої освіти, особливо в культурній сфері, яка часто залежить від репутації, авторитету й публічної підтримки.

Можливі махінації з кількістю студентів — це не технічна дрібниця. Якщо в документах справді штучно збільшували кількість здобувачів освіти, держава могла виділяти більше коштів, ніж заклад мав отримати. У підсумку це означає, що бюджетні гроші могли бути використані не за призначенням. Для країни, яка живе в умовах війни, дефіциту ресурсів і постійної потреби фінансувати оборону, освіту, медицину й відновлення, такі підозри сприймаються особливо гостро. Кожна гривня державного фінансування має бути обґрунтованою.

Не менш важливим є питання можливого використання студентів приватного закладу в бюджетній звітності. Якщо слідство підтвердить такі факти, це може свідчити про змішування двох різних моделей освіти — державної та приватної — в інтересах певного кола осіб. Державний університет отримує фінансування за правилами, які мають забезпечувати доступ до освіти й підтримку суспільно важливих спеціальностей. Приватний заклад працює за іншою логікою. Саме тому будь-яке штучне перенесення студентів між цими системами у фінансових документах може бути серйозним порушенням.

Обшуки в університетах також ставлять питання про прозорість управління закладами вищої освіти. Українські університети мають значну автономію, але автономія не означає відсутність контролю. Навпаки, чим більше самостійності має заклад, тим вищими мають бути стандарти підзвітності. Це стосується фінансів, кадрових рішень, академічної доброчесності, прийому студентів, внутрішніх процедур і взаємодії з державою. Якщо система контролю працює слабко, ризики зловживань зростають.

Для студентів і викладачів нинішня ситуація може бути психологічно складною. Обшуки, кримінальне провадження, публікації в медіа й резонанс навколо керівництва створюють напругу всередині навчального процесу. Важливо, щоб слідчі дії не порушили права студентів і не поставили під загрозу їхнє навчання, документи, сесії, дипломи чи академічні перспективи. Відповідальність за можливі злочини мають нести конкретні посадові особи, якщо їхню провину доведуть, а не вся університетська спільнота автоматично.

Водночас суспільство має право вимагати повної прозорості. Культурна освіта в Україні потребує довіри, особливо зараз, коли культура стала частиною стійкості країни. Українські митці, музиканти, режисери, актори, менеджери культури, медійники й продюсери працюють у надзвичайно складних умовах. Якщо навчальні заклади, які готують таких фахівців, опиняються в центрі підозр щодо розкрадання коштів, це вимагає чесного розслідування й зрозумілих відповідей.

Справи, пов’язані з освітніми фінансами, часто є складними для громадського сприйняття, бо в них багато документів, звітності, формул, наказів і бюрократичних деталей. Але їхній зміст простий: держава має знати, за кого і за що платить. Якщо гроші виділялися на неіснуючих або неправомірно врахованих студентів, це шкодить усій системі. Якщо ж підозри не підтвердяться, це також має бути чітко пояснено, щоб не залишати простір для чуток і репутаційних маніпуляцій.

Наразі правоохоронці не розголошують деталей нових обшуків. Це може бути пов’язано з таємницею слідства, необхідністю перевірити вилучені матеріали або ризиком впливу на фігурантів. Проте з огляду на суспільний інтерес, надалі важливо, щоб прокуратура, поліція й СБУ комунікували ключові процесуальні рішення максимально зрозуміло: які саме епізоди розслідують, кому оголошено підозри, які докази зібрані, яка сума можливої шкоди й на якому етапі перебуває справа.

Ця історія може стати важливим тестом для системи контролю за державними коштами у вищій освіті. Якщо слідство доведе існування схеми, постане питання не лише про покарання винних, а й про те, як зробити неможливим повторення подібного в інших закладах. Потрібні електронні реєстри, прозора звітність, перехресна перевірка даних, чітке розмежування державних і приватних структур, а також реальна відповідальність за фальсифікацію інформації, від якої залежить фінансування.

Для КНУКіМ і КУК нинішнє розслідування стане серйозним випробуванням. Воно може вплинути на репутацію, управлінську модель, довіру абітурієнтів і ставлення держави до звітності закладів. Але водночас це шанс очистити систему, якщо порушення справді були, або довести прозорість роботи, якщо підозри не підтвердяться. У будь-якому разі суспільство очікує не гучних заяв, а фактів, доказів і законного рішення.

Обшуки в університетах культури нагадують, що сфера освіти й культури не може бути закритою від контролю лише через свій публічний авторитет або медійність керівників. Навпаки, що помітніша інституція, то вищими мають бути вимоги до прозорості. Державні кошти, студентські дані, викладацькі ставки й бюджетні звіти — це не формальність, а основа довіри до системи. Якщо ця довіра порушується, її можна відновити лише через повне й неупереджене розслідування.