У Києві пройшов щорічний марш рівності «КиївПрайд», який цього року став однією з найпомітніших правозахисних подій літа. Хода зібрала близько п’яти тисяч учасників і тривала дві години. Марш пройшов маршрутом довжиною 1,2 кілометра — від Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка через бульвар Тараса Шевченка та вулицю Євгена Чикаленка до станції метро «Площа Українських Героїв». Участь у заході взяли представники ЛГБТК+ спільноти, військові, ветерани, правозахисники, дипломати, громадські організації, союзники та союзниці спільноти з різних регіонів України.

Цьогорічний марш відбувся під гаслом «Наші родини — частина України». Це формулювання стало головним політичним і емоційним змістом події. Учасники наголошували, що ЛГБТК+ люди є частиною українського суспільства, служать у війську, волонтерять, працюють, створюють родини, підтримують близьких і мають право на рівний захист держави. У центрі вимог організаторів було визнання сімейних партнерств, посилення відповідальності за злочини на ґрунті нетерпимості, недопущення дискримінаційних норм у новому Цивільному кодексі та оновлення законодавства щодо трансгендерних людей.

Марш рівності відбувся в умовах воєнного стану, підвищених безпекових ризиків і навіть повітряної тривоги під час проведення заходу. Попри це організатори ГО «КиївПрайд» змогли провести ходу у співпраці з правоохоронцями, місцевою владою та міжнародними партнерами. Для столиці це мало символічне значення: цьогорічний марш став першим із часів пандемії COVID-19, який отримав дозвіл на довший маршрут через центр Києва. Це свідчить не лише про поступове повернення публічних громадянських акцій у міський простір, а й про готовність державних інституцій забезпечувати право на мирні зібрання навіть у складних умовах війни.

Учасники маршу несли великий транспарант із написом «Наші родини — частина України», веселкові прапори, прапори України, Європейського Союзу, Великої Британії, Канади та інших держав. У натовпі були дипломати різних країн, акредитованих в Україні, а також представники міжнародних інституцій. Серед учасників ходи можна було побачити плакати з написами на підтримку свободи, рівності, квір-жінок, трансгендерних людей і ЛГБТ-військових. Окрему увагу привертав плакат із фотографіями військових під назвою «Ми — їхні голоси. Військові ЛГБТ». Він нагадував, що в лавах Сил оборони України служать люди різної сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, які захищають країну на рівні з усіма іншими громадянами.

Однією з головних тем маршу стало питання реєстрованих цивільних партнерств. Для ЛГБТК+ людей це не абстрактна юридична дискусія, а практична потреба, яка особливо гостро проявилася під час повномасштабної війни. Без юридичного визнання партнерств люди не завжди можуть отримати доступ до інформації про стан близької людини в лікарні, ухвалювати важливі рішення у кризових ситуаціях, вирішувати питання спадкування, спільного майна чи соціального захисту. Для військових і їхніх партнерів ця проблема набуває ще більшої ваги, адже війна постійно ставить сім’ї перед ризиком поранень, втрат і правової невизначеності.

Під час маршу активісти також виступили проти окремих положень нового проєкту Цивільного кодексу України, які, на їхню думку, можуть мати дискримінаційний характер і суперечити європейському курсу держави. Учасники скандували, що не допустять відкату у сфері прав людини. Для правозахисної спільноти ця тема є важливою, адже Україна не лише бореться за свою незалежність, а й декларує рух до Європейського Союзу. У цьому процесі питання недискримінації, рівності перед законом, свободи мирних зібрань і захисту від злочинів ненависті є частиною європейських стандартів, які держава має поступово впроваджувати.

Офіс Ради Європи в Україні наголосив, що права ЛГБТІ+ людей є фундаментальними правами людини, гарантованими Європейською конвенцією з прав людини. Свобода мирних зібрань і заборона дискримінації, зокрема за ознаками сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, належать до базових стандартів, яких мають дотримуватися держави-члени Ради Європи. Підтримка заходу з боку міжнародних партнерів стала важливим сигналом: питання рівності в Україні розглядається не як вузька тема однієї спільноти, а як частина ширшого демократичного розвитку країни.

Під час цьогорічного КиївПрайду лунали вимоги посилити кримінальну відповідальність за злочини на ґрунті нетерпимості, зокрема гомофобії та трансфобії. Правозахисники роками наголошують, що напад або погроза через ідентичність людини має розглядатися не просто як побутовий конфлікт, а як злочин ненависті. Такий підхід важливий для захисту всіх груп, які можуть ставати мішенями через свої особисті ознаки, переконання чи належність до певної спільноти. Для України, яка переживає війну й водночас будує інклюзивне суспільство, це питання є частиною безпеки громадян.

Ще однією вимогою маршу стало оновлення законодавства щодо трансгендерних людей і приведення процедур юридичного визнання гендеру до сучасних міжнародних стандартів. Активісти наголошували, що люди повинні мати доступ до зрозумілих, недискримінаційних і поважних процедур зміни документів. Це питання безпосередньо впливає на повсякденне життя: отримання медичних послуг, працевлаштування, перетин кордону, взаємодію з державними установами та безпеку людини в суспільстві.

Поруч із Маршем рівності у центрі столиці відбулася інша акція — на підтримку так званих традиційних цінностей. Її учасники виступали проти прайду та законодавчого визнання одностатевих партнерств, тримали плакати на захист традиційного розуміння сім’ї та висловлювали незгоду з вимогами ЛГБТК+ спільноти. Через одночасне проведення двох різних за змістом акцій у центрі Києва правоохоронці посилили заходи безпеки, перекривали окремі вулиці та розділяли учасників кордонами поліції. За повідомленнями правоохоронців, обидва заходи пройшли без грубих порушень публічного порядку.

Сам факт одночасного проведення двох акцій показав, що українське суспільство продовжує вести складну розмову про права, свободу, родину, релігію, традиції та європейське майбутнє. Для демократії важливо, щоб різні групи могли висловлювати позицію мирно, без насильства і з дотриманням закону. Водночас право на критику не скасовує обов’язку держави захищати громадян від дискримінації, нападів і приниження. Саме тому КиївПрайд щороку стає не лише подією для ЛГБТК+ спільноти, а й тестом для суспільства на здатність гарантувати права всім громадянам.

Для багатьох учасників цьогорічний марш мав особистий сенс. Хтось вийшов уперше, щоб підтримати друзів або близьких. Хтось прийшов як ветеран чи військовий, щоб нагадати: український народ складається з різних людей, і всі вони мають право на гідність. Хтось долучився як представник мистецької спільноти, бо культура завжди була простором, де народжуються солідарність, емпатія і здатність бачити людину за межами стереотипів. У цьому сенсі марш став не лише політичною акцією, а й публічним жестом підтримки тих, хто часто стикається з упередженнями.

КиївПрайд також показав, що тема рівності в Україні не зникає під час війни, а навпаки стає ще гострішою. Коли країна платить високу ціну за свободу, суспільство дедалі частіше ставить запитання: для кого саме ця свобода має працювати? Відповідь правозахисників проста — для всіх. Для військових, цивільних, ветеранів, молоді, сімей, людей з різним досвідом, різною ідентичністю і різними життєвими історіями. Саме тому гасло «Наші родини — частина України» звучить не як вимога окремої групи, а як нагадування про ширший принцип рівності перед законом.

Для Києва цей марш став ще одним доказом, що столиця залишається простором громадянської дії навіть у час війни. Центральні вулиці, які щодня живуть ритмом тривог, роботи, транспорту й новин із фронту, на кілька годин стали місцем розмови про гідність і права людини. Присутність дипломатів, міжнародних партнерів, правозахисників і військових показала, що питання рівності в Україні має внутрішнє й зовнішнє значення. Воно стосується не лише українського законодавства, а й того, якою країною Україна хоче бути після перемоги.