У Києві внаслідок російської атаки в ніч проти 2 липня постраждала історична будівля на бульварі Тараса Шевченка, 4. Споруду звели у 1901 році за проєктом архітектора Йосипа Зекцера, а нині в ній працює готель CityHotel Residence. Після удару в будівлі сталася пожежа, яку рятувальники ліквідовували всю ніч. Цей випадок став ще одним нагадуванням, що російські атаки по Києву руйнують не лише житлові будинки, підприємства й міську інфраструктуру, а й історичне середовище столиці, яке формувалося понад століття.
Будинок на бульварі Шевченка, 4 є частиною архітектурної пам’яті центрального Києва. Його звели в стилі неоренесансу з рисами класицизму на замовлення київського адвоката Григорія Богрова. Для Йосипа Зекцера це було одне з перших великих замовлень у Києві, яке допомогло архітектору закріпитися в місті й надалі створити десятки прибуткових будинків. Такі споруди були характерною ознакою Києва початку ХХ століття: вони поєднували житлову, комерційну й представницьку функції, формуючи вигляд модерного європейського міста.
Історія цієї будівлі має не лише архітектурний, а й складний історичний контекст. Через десять років після завершення будівництва син замовника, Дмитро Богров, смертельно поранив у Київській опері тодішнього прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Цей епізод увійшов до політичної історії початку ХХ століття, а сам будинок Богрова залишився однією з київських адрес, пов’язаних із драматичними подіями епохи. Для міста такі об’єкти важливі саме тим, що вони зберігають багатошаровість пам’яті: архітектуру, біографії власників, суспільні зміни й сліди різних історичних періодів.
У різні роки будівлю переважно використовували як готель. У 1958 році її переобладнали під готель «Ленінградський», який згодом був відомий як «Санкт-Петербург». Уже в новітній період у споруді працював CityHotel Residence. Останніми роками будинок перебував на реставрації, під час якої компанія «Інтергал-Буд» надбудувала мансарду. Дискусії навколо реставрацій історичних будівель у Києві часто стосуються балансу між оновленням, комерційним використанням і збереженням автентичного вигляду. Тепер до цих викликів додалася ще й загроза прямого фізичного руйнування внаслідок російських атак.
Йосип Зекцер був родом із Вінниччини. Він народився в родині заможних єврейських купців Вінниці, навчався в Харківській політехніці, а згодом вивчав архітектурні тенденції в Парижі, Відні, Берліні та інших європейських містах. До Києва архітектор переїхав для роботи над прибутковим будинком на Десятинній, 3, а пізніше відкрив власне архітектурне бюро. У 1901–1915 роках за його проєктами в Києві звели близько 30 прибуткових будинків. Частина цих споруд і сьогодні залишається цінним елементом міського житлового фонду.
Будинки Зекцера вирізнялися продуманим плануванням, увагою до деталей і технічним оснащенням, яке для свого часу було прогресивним. Його архітектура належить до тієї хвилі київської забудови, яка перетворювала місто з адміністративного центру імперської провінції на великий урбаністичний простір із сучасним житлом, комерційними приміщеннями, готелями та прибутковими будинками. Після революції та встановлення більшовицької влади комерційне житлове будівництво фактично припинилося, а сам Зекцер у радянський період працював у системі комунального господарства, зокрема очолював ремонтно-будівельний напрям міських підприємств.
Пошкодження будівлі на бульварі Шевченка є частиною ширшої картини руйнувань після масованого комбінованого удару Росії по українських містах. У ніч проти 2 липня російська армія застосувала сотні безпілотників, крилаті та балістичні ракети. Найбільше від удару постраждав Київ: пошкодження та руйнування зафіксували в десятках локацій у різних районах столиці. Під ударом опинилися житлові будинки, освітні й наукові установи, склади, офіси, підприємства, логістичні об’єкти, заклади харчування, друкарня, зоопарк та інші цивільні об’єкти.
У цьому переліку історичний будинок Зекцера має окреме значення. Кожна така споруда є не просто нерухомістю в центрі міста. Це матеріальний доказ того, яким був Київ на межі ХІХ і ХХ століть, як розвивалася його архітектурна школа, хто формував міський простір, як змінювалися смаки, технології та спосіб життя киян. Коли російський удар пошкоджує таку будівлю, місто втрачає не лише дах, фасад або інтер’єри. Воно ризикує втратити частину власної пам’яті, яку неможливо відновити лише новими матеріалами.
Для Києва проблема збереження історичної архітектури давно є болючою. Місто неодноразово втрачало старі будинки через недбалість, незаконні перебудови, пожежі, комерційний тиск і недостатній контроль за охороною пам’яток. Повномасштабна війна додала до цих ризиків ще один — системні російські атаки. Вони можуть за одну ніч знищити те, що зберігалося поколіннями. Саме тому після кожного такого удару важливо не лише ліквідувати пожежу й оцінити технічний стан будівлі, а й документувати шкоду для культурної спадщини.
Пошкодження CityHotel Residence на бульварі Шевченка має стати предметом ретельної фахової оцінки. Необхідно визначити стан конструкцій, даху, фасадів, історичних елементів, а також те, які частини будівлі можна зберегти й відновити. Для таких об’єктів особливо важливо, щоб відбудова не перетворилася на формальне «оновлення», яке стирає історичний характер споруди. Після російських атак Київ потребує не просто ремонту, а відповідального відновлення, у якому безпека, автентичність і повага до міської пам’яті мають бути однаково важливими.
Атака в ніч проти 2 липня також показала, наскільки широким є поняття цивільної шкоди під час війни. Коли пошкоджують готель, школу, науковий інститут, друкарню, склад гуманітарної організації чи історичний будинок, наслідки відчувають не лише власники майна. Це впливає на працівників, мешканців, студентів, науковців, бізнеси, волонтерів, відвідувачів і цілу міську спільноту. У випадку з історичною архітектурою шкода поширюється ще й на майбутні покоління, які можуть уже не побачити Київ таким, яким він був до руйнувань.
Росія намагається бити по містах так, щоб руйнування ставали частиною повсякденності. Але саме тому кожна пошкоджена історична споруда потребує публічної уваги. Будинок Зекцера на бульварі Шевченка — це не просто адреса в центрі Києва й не лише будівля, де працював готель. Це частина архітектурного обличчя столиці, пов’язана з єврейською історією міста, розвитком прибуткових будинків, європейськими впливами в київській архітектурі та складними подіями початку ХХ століття.
Сьогодні першочерговими залишаються безпека людей, ліквідація наслідків атаки та допомога постраждалим. Водночас пошкодження історичного будинку на бульварі Шевченка має бути зафіксоване як частина воєнних злочинів Росії проти українських міст і культурної спадщини. Київ уже переживав пожежі, революції, окупації, перебудови й хвилі знесень. Тепер він знову змушений захищати свою пам’ять — цього разу від ракет, дронів і пожеж, спричинених російською агресією.
