На українсько-угорському кордоні в пункті пропуску «Чоп» прикордонники відмовили у в’їзді до України громадянину Італії на ім’я Рокко, який публічно підтримує президента Росії Володимир Путін. Про це повідомили у Державна прикордонна служба України, зазначивши, що іноземцю також заборонили в’їзд на територію України строком на три роки. За словами речника відомства Андрій Демченко, підставою для такого рішення стали проросійські погляди італійця та публічне виправдання збройної агресії Російської Федерації проти України, що є порушенням норм українського законодавства.
Історія набула розголосу після публікації у соцмережі Threads українки Дар’ї Мельниченко. Вона розповіла, що їхала в одному автобусі з італійцем та його дружиною, громадянкою України. За словами дівчини, під час зупинки Рокко почав нав’язливо розповідати їй про «погану Україну», «поганого президента» і водночас захоплено говорив про те, «який Путін молодець». Особливий резонанс викликало те, що чоловік був одягнений у вишиванку, подаровану дружиною, яка, за його ж словами, поділяє такі самі політичні погляди.
На кордоні Дар’я звернулася до старшого зміни та розповіла про почуте. Прикордонник зафіксував її документи й документи італійця, після чого щодо іноземця почали додаткову перевірку. Як з’ясувалося, до цієї поїздки Рокко також публікував у TikTok допис із текстом «Подорож до Росії, я вже скоро буду, моя земле», що додатково підтвердило його ідеологічну позицію. У підсумку чоловікові відмовили у в’їзді до України та винесли рішення про заборону перетину кордону на три роки.
Після оприлюднення цієї історії вона швидко розійшлася українськими соцмережами та спричинила хвилю емоційних реакцій. Користувачі активно обговорювали не лише сам факт підтримки Росії під час війни, а й роль громадян у подібних ситуаціях. До дискусії долучилися й українські бренди та бізнеси, зокрема Rozetka, Нова Пошта, Аврора та інші, які у публічному просторі висловили підтримку позиції держави щодо недопущення пропагандистів країни-агресора.
Водночас ця ситуація вийшла далеко за межі конкретного інциденту на кордоні й перетворилася на ширшу суспільну дискусію. Частина українців побачила в ній підтвердження того, що держава має жорстко реагувати на будь-які прояви виправдання агресії Росії, особливо з боку іноземців. Для них відмова у в’їзді стала логічним і справедливим кроком у країні, яка вже багато років бореться за виживання. В умовах війни толерування проросійських наративів сприймається як пряма загроза національній безпеці та інформаційному фронту.
Однак інша частина суспільства поставила складніші запитання. Чи не вчить ця історія українців того, що за «неправильну думку» варто одразу звертатися до відповідних органів. Чи не створює це небезпечний прецедент, коли донос стає нормою навіть у ситуаціях, що не несуть прямої загрози. І чи справді заборона на в’їзд є єдиним і найефективнішим інструментом у боротьбі за уми та світогляд іноземців.
Звучить і альтернативна точка зору: чи не доцільніше було б дозволити італійцю в’їхати в Україну та показати йому війну не з екрана російської пропаганди, а наживо. Побачити зруйновані міста, поранених дітей, роботу волонтерів, життя людей під обстрілами і водночас незламність українського суспільства. Можливо, такий досвід міг би змінити його погляди і перетворити з носія пропагандистських штампів на людину, яка, повернувшись додому, розповідала б правду іншим іноземцям.
Натомість тепер залишається відкрите питання, з чим саме Рокко поїхав від українського кордону. Є ризик, що ця історія лише зміцнила його негативне ставлення до українців і дала йому додатковий аргумент для власної аудиторії про «нетерпимість» України. У сучасному світі, де інформаційні війни часто не менш важливі за реальні, подібні кейси мають значення не лише на рівні закону, а й на рівні символів і смислів.
Цей випадок показав складність вибору між безпекою та переконанням, між захистом і спробою діалогу. Україна має повне право захищатися від пропаганди країни-агресора, але водночас кожне таке рішення формує образ держави назовні. Баланс між принциповістю та відкритістю залишається одним із найскладніших викликів воєнного часу.
