Український розробник Дмитро Сімонов створив ШІ-сервіс Syto — інструмент, який аналізує російські інформаційні наративи, спрямовані проти України. Про появу сервісу автор повідомив на своїй сторінці у Facebook, пояснивши, що його мета — не просто зібрати приклади пропаганди, а розібрати її механіку: як саме працює той чи інший меседж, на яку емоцію він тисне, яку реальну проблему використовує і до яких наслідків може призводити для українського суспільства.

Syto працює з публікаціями Telegram-каналів. За словами Сімонова, йдеться про канали, які Служба безпеки України визнавала проросійськими та терористичними. Перелік таких джерел можна переглянути в розділі «Методологія» самого сервісу. Це важлива деталь, адже Telegram давно став одним із ключових середовищ, де поширюються дезінформація, емоційні вкиди, напівправда й маніпуляції. Часто такі повідомлення маскуються під «альтернативну думку», «інсайди», «думку народу» або «чесну критику влади», але на практиці можуть працювати як частина системного інформаційного тиску.

Головна цінність Syto полягає в тому, що сервіс не обмежується простим переліком фейків. Він виокремлює найпопулярніші наративи й розкладає їх на кілька складових. Система пояснює основний меседж, його кінцеву мету, маніпулятивні техніки, реальну проблему, на якій цей наратив паразитує, а також можливі способи протидії. Такий підхід особливо важливий, бо сучасна пропаганда рідко виглядає як груба брехня. Набагато частіше вона використовує реальні страхи, втому, роздратування, соціальні конфлікти й недовіру, а потім спрямовує їх у потрібний ворогу бік.

Сам Дмитро Сімонов пояснює, що регулярно стикається з деструктивними для України наративами. Серед них — тези на кшталт «ЄС від нас відмовився» або «ТЦК ведуть країну до громадянської війни». Такі формули працюють не лише як політичні заяви. Вони створені для того, щоб підважити віру людей у союзників, посилити відчуття самотності України, розпалити внутрішні конфлікти й переконати громадян, що держава нібито втратила контроль над ситуацією. У цьому полягає небезпека подібних меседжів: вони не завжди закликають до конкретної дії, але поступово змінюють емоційний фон суспільства.

Російська пропаганда роками намагається працювати саме з довірою. Її мета — не тільки переконати людину в окремому фейку, а й зробити так, щоб вона перестала довіряти будь-кому: державним інституціям, війську, медіа, волонтерам, міжнародним партнерам, навіть власному досвіду. Коли людина постійно бачить повідомлення про «зраду», «розкол», «таємні домовленості», «провал мобілізації», «втому Заходу» чи «неминучу катастрофу», вона може втратити здатність відрізняти реальну проблему від маніпулятивного перебільшення. Саме в цій зоні й працює Syto — він допомагає побачити конструкцію наративу, а не лише його поверхневий текст.

За словами Сімонова, російська пропаганда зменшує довіру до інституцій, провокує конфлікти в суспільстві, впливає на кількість донатів і шкодить обороноздатності. Це дуже практичний вимір інформаційної війни. Якщо люди перестають довіряти благодійним зборам, вони менше донатять. Якщо суспільство постійно свариться навколо теми мобілізації, ворог отримує додатковий інструмент тиску. Якщо українцям нав’язують думку, що союзники нібито вже «відмовилися» від України, це може породжувати апатію й відчуття безвиході. Усі ці ефекти не менш небезпечні, ніж окремі фейки, бо вони працюють на виснаження країни зсередини.

Важливо, що Syto показує не лише пропагандистську тезу, а й реальну проблему, на якій вона паразитує. Це принциповий момент. Російські наративи часто стають ефективними саме тому, що чіпляються за справжні болючі теми: втому від війни, бюрократію, корупцію, страх перед мобілізацією, нерівність, нестачу справедливості, складні рішення влади, проблеми комунікації. Пропаганда бере реальну емоцію або реальний конфлікт і підміняє аналіз отруйним висновком: «усе марно», «держава ворог», «союзники зрадили», «опір не має сенсу». Якщо не бачити цієї підміни, суспільна дискусія легко перетворюється на хаос.

Саме тому подібні інструменти можуть бути корисними для журналістів, комунікаційників, аналітиків, державних структур, громадських організацій і всіх, хто працює з темою інформаційної безпеки. Для журналіста Syto може стати способом швидко побачити, які теми зараз активно розкручують ворожі канали. Для комунікаційника — підказкою, на які страхи потрібно відповідати прозоро й аргументовано. Для аналітика — джерелом для спостереження за динамікою пропагандистських кампаній. Для громадського сектору — інструментом, який допомагає пояснювати аудиторії, як саме її намагаються емоційно розхитати.

Наразі в сервісі можна переглянути наративи за поточний і попередній тижні. Це робить Syto інструментом швидкого моніторингу, орієнтованим на актуальний інформаційний простір. Водночас сам автор визнає, що в роботі ШІ можуть траплятися неточності. Це чесне й необхідне уточнення, адже штучний інтелект не має сприйматися як остаточний арбітр істини. Його завдання — допомогти побачити структуру, закономірності й повторювані схеми. Остаточна перевірка, контекстуалізація й редакційна відповідальність усе одно залишаються за людиною.

У цьому сенсі Syto не замінює фактчекерів, редакторів чи аналітиків, а може підсилити їхню роботу. Інформаційна війна розгортається надто швидко, щоб реагувати лише вручну. Telegram-канали щодня продукують величезну кількість повідомлень, частина з яких синхронно просуває однакові сенси в різних формулюваннях. Людині складно відстежити все це без технологічної підтримки. ШІ-сервіс може допомогти побачити повторюваність, частотність і логіку наративів, які на перший погляд здаються розрізненими дописами.

У наступних версіях Дмитро Сімонов планує розширити список джерел, додати аналіз довших періодів, зробити більш детальний розбір наративів і запровадити метанаративи. Останній напрям особливо цікавий, адже окремі тези часто є лише частинами ширших інформаційних конструкцій. Наприклад, повідомлення про «втому Заходу», «неефективну владу», «безглузду мобілізацію» й «неможливість перемоги» можуть працювати разом, формуючи великий метанаратив про нібито приреченість українського спротиву. Аналіз таких рівнів дає змогу боротися не лише з окремими повідомленнями, а з цілими системами впливу.

Автор також хоче зробити інструмент зрозумілішим для ширшої аудиторії. Це важливий виклик, бо тема інформаційної безпеки часто залишається в межах професійного середовища. Водночас саме звичайні користувачі соцмереж і месенджерів щодня стають мішенню для маніпуляцій. Якщо людина навчиться розпізнавати не тільки фейк, а й наратив, вона буде значно стійкішою до інформаційних атак. Адже наратив — це не просто неправдивий факт, а рамка, через яку людині пропонують дивитися на реальність.

Поява Syto показує, що українське громадянське й технологічне середовище продовжує шукати практичні відповіді на виклики війни. Інформаційна оборона сьогодні потребує не лише спростувань після появи фейку, а й системного розуміння того, як ворог конструює вплив. Російські наративи небезпечні тим, що вони намагаються стати частиною повсякденних розмов, проникнути в коментарі, приватні чати, дискусії про складні рішення й болючі теми. Тому інструменти, які дозволяють побачити ці схеми, мають не лише аналітичну, а й суспільну цінність.

Syto — це приклад того, як штучний інтелект може працювати не заради абстрактної технологічної моди, а для конкретної потреби країни, що воює. Він не скасовує необхідності критичного мислення, але дає додаткову оптику для його розвитку. У час, коли інформаційний простір є частиною фронту, здатність розуміти ворожі наративи стає елементом безпеки. І що більше людей зможуть бачити не лише слова, а й намір за ними, то складніше буде пропаганді розхитувати українське суспільство зсередини.