На 61-й Венеційській бієнале Україна представила проєкт, який говорить не лише мовою сучасного мистецтва, а й мовою історичної пам’яті, політичної відповідальності та людського болю. 7 травня у Венеції офіційно відкрили Національний павільйон України, де цього року презентували виставку «Гарантії безпеки» художниці Жанни Кадирової. Кураторами проєкту стали Ксенія Малих і Леонід Марущак, а комісаркою павільйону виступила міністерка культури України Тетяна Бережна. Уже сама назва виставки звучить як пряме звернення до світової спільноти: Україна вкотре нагадує, що безпекові обіцянки, які залишаються лише на папері, мають реальні наслідки для міст, ландшафтів, родин і цілих поколінь.
Проєкт «Гарантії безпеки» побудований навколо теми Будапештського меморандуму та його трагічного історичного післязвуччя. У 1990-х Україна відмовилася від ядерного арсеналу, отримавши натомість політичні запевнення щодо безпеки й територіальної цілісності. Формально цей жест мав стати частиною нової післяхолодновоєнної архітектури миру. Проте російська агресія проти України показала, наскільки крихкими можуть бути міжнародні домовленості, якщо за ними не стоїть реальний механізм захисту. Саме ця прірва між обіцянкою і дійсністю стала головною етичною та художньою точкою виставки.
Центральним образом українського павільйону стала скульптура Жанни Кадирової «Оригамі Олень». Її історія почалася не у Венеції, а в Покровську на Донеччині. У 2019 році скульптуру встановили в міському просторі на постаменті, де раніше стояв радянський літак Су-7 — бойова машина, що була носієм ядерної зброї. Уже ця заміна мала сильний символічний сенс: замість військової техніки, пов’язаної з ядерною загрозою, місто отримало декоративний, майже легкий образ оленя, складеного ніби з паперу. Це був жест мирного часу, спроба переозначити простір, очистити його від мілітарного минулого й повернути людям парк як місце прогулянок, зустрічей і повсякденного життя.
Та війна змінила сенс цієї роботи. Те, що колись було садово-парковою скульптурою, стало свідком руйнування міста і втрати нормальності. Через наближення лінії фронту у 2024 році «Оригамі Оленя» довелося терміново евакуювати з Покровська. Ця евакуація перетворила мистецький об’єкт на документ часу. Він більше не сприймається лише як декоративна форма. Тепер це річ, яка пережила переміщення, загрозу знищення, втрату свого місця і болісне відривання від середовища, для якого була створена.
Жанна Кадирова наголошує, що у 2019 році скульптура мала зовсім інший сенс. Вона була створена для мирного парку, для міста, яке жило звичайним життям. Сьогодні ж Покровськ зруйнований, а парк, у якому стояв олень, фактично перестав існувати як простір безпеки. Особливо промовистою є згадка художниці про дорогу до Венеції: команда проїхала майже сім тисяч кілометрів і в різних містах зустрічала людей з Покровська. Так особиста історія одного об’єкта розширилася до історії сотень тисяч переміщених українців. Скульптура стала не лише знаком міста, а й образом людей, які втратили дім, але не втратили власної пам’яті про нього.
У садах Джардіні «Оригамі Оленя» експонують підвішеним на крані вантажівки. Це рішення має сильний візуальний і смисловий ефект. Олень не стоїть стабільно на постаменті, як колись у Покровську. Він завис у повітрі, ніби перебуває в дорозі, у стані тимчасовості, без землі під ногами. Саме так сьогодні існують мільйони українців, які через війну втратили свої домівки, міста, роботу, звичні маршрути й відчуття опори. Кураторка Ксенія Малих пояснює цей жест як присвяту людям, яких війна позбавила дому. І в цьому рішенні немає прямолінійної ілюстративності: підвішена скульптура не просто «показує» переміщення, а фізично створює відчуття нестійкості.
Друга частина виставки розміщена в українському павільйоні в Арсенале. Там представлено відеодокументацію евакуації «Оригамі Оленя» та його довгого шляху з Покровська до Венеції. Це важлива частина проєкту, бо вона повертає глядача від символу до процесу, від красивого об’єкта до складної реальності його порятунку. Відео показує, що мистецтво в умовах війни не існує окремо від логістики, ризику, доріг, людей, машин, рішень, ухвалених в останній момент. Об’єкт не просто перевезли на міжнародну виставку — його врятували з простору, над яким нависла загроза знищення.
Архівні матеріали, пов’язані з підписанням Будапештського меморандуму, додають проєкту політичної ваги. Вони вписують історію скульптури в ширший контекст української державності після 1991 року. Виставка говорить не лише про руйнування Покровська чи евакуацію одного мистецького об’єкта. Вона ставить питання про те, як міжнародні рішення минулого впливають на життя людей сьогодні. Коли країна відмовляється від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, а через десятиліття стає жертвою агресії, мистецтво отримує право вимагати відповіді. Не юридичної декларації, а моральної чесності.
Співкуратор Леонід Марущак називає «Оригамі Оленя» символом сучасності в контексті трансформації історичних наративів. Це точне формулювання, адже скульптура справді змінила власну біографію. Вона народилася як міська прикраса, що замінила радянський військовий монумент, а стала знаком війни, евакуації, пам’яті та порушених обіцянок. Її шлях із Донеччини до Венеції — це не лише маршрут мистецького твору. Це маршрут українського досвіду, який сьогодні неможливо відділити від теми безпеки, справедливості й відповідальності світу.
Український павільйон на Венеційській бієнале цього року не намагається говорити про війну лише через травму. Він говорить через складніші категорії: довіру, втрату, переміщення, історичну пам’ять і крихкість міжнародного порядку. У цьому й сила проєкту Жанни Кадирової. Він не перетворює український досвід на плакат, а створює багаторівневий образ, у якому особиста історія міста з’єднується з глобальною політикою. Скульптура оленя стає майже живим свідком: вона пам’ятає мирний парк, постамент колишнього військового літака, дорогу евакуації, людей з Покровська в інших містах і нове зависання в просторі Венеції.
Для міжнародної аудиторії цей проєкт є нагадуванням, що Україна не просто просить про підтримку в теперішньому. Вона вказує на історичний борг, який виник тоді, коли її безпеку пообіцяли гарантувати. Венеційська бієнале — один із найважливіших майданчиків сучасного мистецтва, і присутність України там має не лише культурне, а й дипломатичне значення. Коли політичні документи втрачають переконливість, мистецтво здатне повернути їм людський вимір. Воно показує, що за словами «гарантії безпеки» стоять конкретні міста, конкретні дороги, конкретні евакуації та конкретні люди.
Виставка «Гарантії безпеки» триватиме в межах 61-ї Венеційської бієнале до 22 листопада 2026 року. Для України це ще одна можливість говорити зі світом не лише про культуру, а й про ціну невиконаних обіцянок. «Оригамі Олень» у садах Джардіні — це вже не просто скульптура з Покровська. Це образ країни, яка втратила частину своїх міст, але не втратила здатності формулювати власну правду мовою мистецтва.
