Київська міська прокуратура через суд повернула територіальній громаді столиці нежитлові приміщення в історичному будинку на вулиці Гетьмана Павла Скоропадського, 15, де наприкінці 1941 року — на початку 1942 року жив український археолог, поет, письменник, перекладач і діяч визвольного руху Олег Ольжич. Йдеться про нерухомість площею близько 200 квадратних метрів і вартістю понад 10,7 мільйона гривень.
За даними прокуратури, приміщення належали територіальній громаді Києва, однак у 2024 році право власності на них зареєстрували за приватним підприємством. Підставою для реєстрації, як стверджують правоохоронці, стали підроблені документи. При цьому ані Київрада, ані інші уповноважені органи не ухвалювали рішень про відчуження майна або його передачу приватній структурі.
Наприкінці лютого 2026 року Київська міська прокуратура звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про витребування нерухомості на користь територіальної громади. Суд дослідив обставини переходу права власності та задовольнив вимоги у повному обсязі. Після набрання рішенням законної сили приміщення мають повернути у комунальну власність, а незаконний запис у державному реєстрі — скасувати.
Ситуація важлива не лише через вартість об’єкта. У 2011 році будинок внесли до переліку об’єктів культурної спадщини столиці. Такий статус означає, що споруда має історичну й меморіальну цінність та потребує особливого режиму використання, ремонту і збереження.
Із будинком пов’язана постать Олега Ольжича — одного з найпомітніших представників українського культурного й політичного життя першої половини ХХ століття. Він поєднував літературну працю з археологічними дослідженнями та участю у визвольному русі. Його життя було тісно пов’язане з боротьбою за незалежність України, а творчість стала важливою частиною національного інтелектуального спадку.
Наприкінці 1941 року та на початку 1942 року Ольжич жив у цьому київському будинку. Тоді столиця перебувала під нацистською окупацією, а українські підпільні структури намагалися розгорнути політичну, культурну й організаційну діяльність у надзвичайно небезпечних умовах. Перебування Ольжича в Києві було пов’язане з його участю в українському русі опору.
Меморіальна цінність таких будинків полягає в тому, що вони зберігають фізичний зв’язок із життям історичних постатей. Навіть якщо внутрішні приміщення з часом перебудовувалися, сама споруда залишається свідченням епохи та місцем, де відбувалися події, важливі для культурної пам’яті міста.
Повернення приміщень створює можливість контролювати їх подальше використання з урахуванням охоронного статусу будинку. Приватна реєстрація майна на підставі сумнівних документів могла б ускладнити доступ міста до об’єкта, проведення необхідних робіт або реалізацію культурних і меморіальних проєктів. Крім того, приміщення могли перепродати, передати у заставу чи використати всупереч інтересам громади.
Комунальна власність сама по собі не гарантує належного збереження історичної споруди. Місто має визначити відповідального балансоутримувача, контролювати технічний стан будинку, оформити охоронні документи та забезпечити проведення робіт за погодженою документацією. Повернення майна громаді створює юридичну основу для такого контролю.
Судове рішення також показує, наскільки важливо перевіряти реєстраційні дії щодо комунальної нерухомості. Незаконне вибуття майна часто починається не з фізичного захоплення будівлі, а з появи запису в реєстрі. Після цього об’єкт можуть кілька разів перепродати, що ускладнює його повернення та створює додаткові судові спори.
Повернення приміщень вартістю понад 10,7 мільйона гривень має і фінансове значення. Місто може використовувати їх для роботи комунальних установ, культурних проєктів або передавати в оренду на прозорих умовах. У будь-якому разі дохід від такого майна має надходити громаді, а не приватній структурі, яка отримала його без рішення законного власника.
Подальше призначення приміщень має враховувати меморіальний характер будинку. Історія Олега Ольжича може бути представлена через інформаційні матеріали, пам’ятні знаки, тематичні виставки або освітні програми. Навіть якщо в будівлі не створюватимуть окремий музей, її зв’язок із письменником і діячем визвольного руху повинен залишатися видимим для киян та гостей міста.
Постать Ольжича особливо важлива для сучасної України, яка продовжує боротьбу проти російської агресії та повертає в публічний простір історію власного визвольного руху. Його біографія поєднала науку, літературу та політичний спротив. Збереження місць, пов’язаних із такими людьми, допомагає показати історію незалежності через долі конкретних особистостей.
Справа порушує і ширше питання захисту комунальних приміщень у будинках-пам’ятках. Частина історичної нерухомості Києва має складну структуру власності: окремі приміщення належать місту, інші — фізичним або юридичним особам. За таких умов незаконний перехід навіть частини споруди може вплинути на її подальшу долю.
Рішення Господарського суду міста Києва стало важливим кроком у відновленні прав територіальної громади. Воно підтвердило, що нерухомість не може законно перейти у приватну власність лише на підставі реєстраційного запису, якщо місто не ухвалювало рішення про її відчуження. Наступним завданням буде фактичне виконання судового рішення та належне оформлення права громади.
Після повернення приміщень місто має забезпечити їх облік, збереження та прозоре використання. Важливо не допустити, щоб юридично повернутий об’єкт залишався занедбаним або знову став предметом сумнівних операцій. Відповідальне управління має поєднувати економічні інтереси Києва з охороною культурної пам’яті.
Історія будинку на вулиці Гетьмана Павла Скоропадського, 15 нагадує, що боротьба за спадщину відбувається не лише навколо знесення фасадів чи незаконних надбудов. Не менш важливим є захист права власності громади, без якого місто втрачає можливість впливати на долю історичної споруди.
