Навколо церкви Миколи Притиска на Подолі пропонують створити нову міську площу та назвати її на честь київського роду Тупталів. Ініціативу підтримує Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ». Йдеться про простір, який сьогодні не має виразної міської ролі й фактично використовується як хаотичний паркінг. За задумом авторів ідеї, частина цієї території має стати пішохідною зоною, а сам простір — отримати історичне ім’я, пов’язане з однією з важливих родин давнього Києва. Для Подолу, де кожна вулиця, храм і подвір’я мають багатошарову пам’ять, така зміна може стати не просто благоустроєм, а поверненням історичного сенсу в міське середовище.
Сьогодні територія біля церкви Миколи Притиска сприймається радше як прохідна й невпорядкована. Автомобілі, випадкове паркування, відсутність чітко сформованої площі й пішохідного сценарію не дозволяють цьому місцю працювати як повноцінному громадському простору. Водночас воно розташоване в одному з найцінніших історичних районів Києва. Поділ — це не лише туристична локація чи район кав’ярень і старої забудови. Це простір, де формувалися купецькі, ремісничі, духовні, освітні й меценатські традиції міста. Саме тому ідея створити тут площу виглядає логічною: історичне місце має бути видимим, зручним і зрозумілим для людей.
У радянський час цей безіменний простір зробили частиною вулиці Хорива. Така практика була типовою для радянського містопланування, яке часто стирало локальні назви, родові історії, церковні прив’язки й давні межі міських просторів. Унаслідок цього багато важливих місць у Києві втратили власну ідентичність. Вони залишилися фізично присутніми, але стали майже невидимими в пам’яті міста. Повернення назви площі Тупталів може виправити одну з таких втрат, адже історично родова садиба цієї родини розташовувалася саме поблизу — на розі сучасних вулиць Хорива та Притисько-Микільської.
Ідея не є новою. Уперше створити площу на честь Тупталів запропонував історик Ігор Полуектов у 2021 році. Тоді Департамент архітектури та містобудування її відхилив. Однак сама пропозиція не зникла, бо вона спирається не на випадкове бажання перейменування, а на реальний історичний контекст. Київ упродовж останніх років активно переосмислює свої топоніми, міські простори й пам’ятні місця. Частина цих змін пов’язана з деколонізацією та дерусифікацією, але не менш важливою є інша робота — повернення власних київських сюжетів, які існували задовго до радянських назв і адміністративних рішень.
Рід Тупталів є саме таким київським сюжетом. Сава Туптало був козаком, який дослужився до посади київського сотника. Його постать важлива не лише через військовий або адміністративний статус, а через роль мецената й будівничого міського духовного середовища. Він фінансував київські храми, був патроном Кирилівського монастиря та збудував жіночу Йорданську обитель. Для давнього Києва такі люди мали особливе значення: вони не просто володіли майном чи займали посади, а вкладали ресурси у церкви, монастирі, освіту й громаду.
Особливо важливим є зв’язок Сави Туптала з церквою Миколи Притиска. Він передав свій двір і будинок на Подолі саме цьому храму. У міському сенсі це означає, що територія довкола церкви не є випадковою для пам’яті про рід. Назва площі Тупталів поруч із храмом, якому Сава передав частину свого майна, була б не декоративним жестом, а точним історичним поверненням. Вона пов’язала б сучасний простір із конкретною родиною, конкретною садибою й конкретною традицією київського меценатства.
Родина Тупталів також фінансово підтримувала Києво-Могилянську академію. Це додає до історії ще один важливий вимір — освітній. Поділ і Могилянка історично тісно пов’язані між собою, а Києво-Могилянська академія була одним із центрів інтелектуального життя України. Підтримка такого закладу означала участь у формуванні освіченого середовища, яке впливало на культуру, богослов’я, літературу, адміністрацію й суспільну думку. Тому пам’ять про Тупталів — це не лише пам’ять про храмових благодійників, а й про людей, які вкладалися в освітню основу Києва.
Найвідомішим представником родини став Данило Туптало, син Сави. Він написав «Четьї Мінеї», або «Житія святих», книгу, яка протягом століть залишалася однією з найпопулярніших в Україні. Для сучасного читача така згадка може звучати як вузькоцерковний факт, але насправді йдеться про текст величезного культурного впливу. У давньому суспільстві подібні книги формували уявлення про мораль, святість, історію, приклади поведінки, духовну дисципліну й літературну традицію. Якщо книга залишалася популярною століттями, це означає, що вона була частиною ширшого культурного коду.
Жіноча лінія родини також має значення. Усі три доньки Сави Туптала стали черницями, а одна з них, Параскева, очолювала Йорданський монастир як ігуменя. Це важлива деталь, бо історія міста часто зосереджується на чоловічих постатях — урядовцях, меценатах, архітекторах, військових, письменниках. Натомість монастирські спільноти й жінки, які ними керували, були важливою частиною духовного, соціального й освітнього життя. Пам’ять про Тупталів дозволяє говорити не лише про Саву чи Данила, а і про родину як ширше явище київської історії.
Створення площі біля церкви Миколи Притиска могло б поєднати історичну пам’ять із практичним поліпшенням міського простору. Подолу бракує невеликих, якісно облаштованих пішохідних зон, де люди можуть зупинитися, а не просто пройти повз або обійти припарковані авто. Якщо половину нинішньої території перетворять на пішохідну, це змінить сприйняття місця. Храм отримає кращий просторовий контекст, перехожі — зручніший маршрут, а район — ще одну точку міської ідентичності.
Важливо, щоб така площа не стала просто табличкою з новою назвою. Її сенс має бути пояснений людям. Місто могло б передбачити інформаційний стенд або елементи навігації, які коротко розповідали б про рід Тупталів, Саву Туптала, Данила Туптала, Йорданський монастир, зв’язок із церквою Миколи Притиска та Києво-Могилянською академією. Без такого пояснення навіть добра назва може залишитися незрозумілою. Але якщо простір буде правильно оформлений, він працюватиме як маленький відкритий музей просто в міській тканині.
Для Києва це особливо актуально. Столиця має величезну кількість історичних шарів, але часто вони приховані за хаотичною забудовою, транспортом, рекламою, паркінгами або радянськими планувальними рішеннями. Повернення історичних назв і створення нових площ навколо важливих пам’яток може стати способом не лише вшанувати минуле, а й упорядкувати сучасне місто. Іноді достатньо забрати хаотичне паркування, змінити покриття, додати освітлення, лави, навігацію й зелені елементи, щоб простір почав працювати зовсім інакше.
Водночас такі ініціативи потребують делікатності. Поділ — складний район, де перетинаються інтереси мешканців, бізнесу, туристів, церковних громад, автомобілістів, урбаністів, істориків і забудовників. Будь-яке втручання має враховувати транспорт, доступність, історичну забудову, пішохідні потоки й потреби людей, які живуть поруч. Якщо площа Тупталів буде створена лише як формальне перейменування без якісного благоустрою, її потенціал не розкриється. Якщо ж проєкт зроблять продумано, він може стати прикладом того, як Київ повертає собі локальну пам’ять через простір.
Назва на честь Тупталів також добре вписується в ширшу потребу Києва говорити про власну козацьку, церковну, освітню й меценатську історію. Часто історія столиці подається через великі княжі сюжети, імперську архітектуру або радянський спадок. Але між цими шарами є ще Київ козацької доби, Київ братств, монастирів, академії, міщанських і старшинських родин, доброчинців і книжників. Саме такі історії роблять місто глибшим і ближчим. Вони показують, що Київ формували не лише правителі й режими, а й конкретні родини, які вкладали в нього майно, працю, освіту й віру.
Площа біля церкви Миколи Притиска могла б стати нагадуванням про такий Київ. Не парадний, не імперський, не радянський, а подільський, родинний, меценатський і освітній. Простір, який зараз часто сприймається як місце для випадкових авто, може перетворитися на точку пам’яті про людей, які допомагали будувати храми, підтримували академію, передавали майно громаді й залишили по собі духовну та культурну спадщину. Для міста це не дрібниця. Це спосіб назвати своїх людей і повернути їм місце на карті.
Якщо ініціатива буде реалізована, Київ отримає не просто нову площу, а ще один приклад змістовного міського перейменування. У час, коли столиця переглядає простір після десятиліть радянського й російського впливу, важливо не лише прибирати чужі маркери, а й наповнювати місто власними іменами. Рід Тупталів для цього має всі підстави: історичну прив’язку до місця, внесок у духовне життя, підтримку освіти й постать Данила Туптала, чия праця вплинула на українську книжну традицію.
Поділ завжди був районом, де пам’ять живе поруч із повсякденністю. Тут старі храми стоять поруч із кав’ярнями, академічні корпуси — з житловими будинками, давні вулиці — з сучасним транспортом. Саме тому створення площі Тупталів може стати природним кроком для цього району. Воно не вигадує нову історію, а відкриває ту, що вже була в цьому місці. І якщо місто зможе перетворити хаотичний простір на зручну пішохідну зону з чесною історичною назвою, Поділ отримає ще одну точку, де минуле працюватиме для сучасного міського життя.
