Режисерський дебют українського оператора Сашка Рощина «Рибачок» увійшов до конкурсної програми Raindance Film Festival у Лондоні — найбільшого незалежного кінофестивалю Великої Британії, який відбудеться у червні. Для українського кіно це ще одна важлива міжнародна поява, адже Raindance належить до фестивалів, перемога на яких може відкрити стрічці шлях до кваліфікації на премію «Оскар». Крім того, цьогорічна, 34-та едиція фестивалю має також кваліфікацію BAFTA, що посилює значення участі для авторів і всієї команди фільму.

«Рибачок» став першою режисерською роботою Сашка Рощина, якого глядачі й професійна спільнота знають передусім як кінооператора. У його фільмографії — робота над стрічками «Стоп-Земля», «Стрічка часу», «Припутні» та іншими українськими проєктами, що поєднують уважність до людини, точність візуального рішення й тонке відчуття простору. Тепер Рощин виходить у нову для себе роль — не лише як автор зображення, а як режисер, який формує цілісну оповідь, ритм, інтонацію та внутрішній світ героя.

За сюжетом фільму, чоловік середніх літ переживає різкі особисті зміни, пов’язані також із війною. У пошуку рівноваги він повертається до покинутого хобі й вирушає на один день порибалити у широку акваторію дикого Дніпра. На перший погляд, це дуже камерна історія — один герой, один день, природа, вода, тиша й риболовля. Але саме така зовнішня простота відкриває простір для глибшої розмови: про травму, втому, пам’ять, внутрішню крихкість і здатність людини повертатися до себе навіть після досвіду війни.

Головну роль у стрічці виконав Василь «Прозоров» Переверзєв — колишній лідер українського гурту «ТОЛ», нині фронтмен рок-колективу «Прозак» і військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Його участь додає фільму особливої ваги, адже йдеться не просто про актора в ролі військового, а про людину, чия біографія безпосередньо пов’язана з українською музичною сценою, публічною культурою та реальною військовою службою. Це створює додатковий рівень достовірності й напруги: герой фільму існує на межі художнього образу й живого досвіду покоління, яке було змушене пройти крізь війну.

Сам Сашко Рощин описує «Рибачка» як поетичний, гуманістичний і камерний фільм лише з одним героєм. За словами режисера, за 15 років роботи кінооператором у нього накопичилося чимало власних спостережень, які й стали основою цієї історії. У центрі фільму — один день військового, учасника російсько-української війни, який у свій вихідний опиняється серед природи й торкається джерела любові в самому собі. Ця формула важлива, бо вона зміщує фокус із зовнішнього героїзму на внутрішню природу людини. Українське кіно про війну дедалі частіше говорить не лише про фронт, битви чи втрати, а й про те, що відбувається з людиною після або поруч із цим досвідом: як вона мовчить, дихає, згадує, намагається знову відчути світ.

Образ риболовлі у фільмі працює не як побутова деталь, а як спосіб повернення до тиші. Вода Дніпра, дикий простір Київської області, очікування, повільність і зосередженість стають частиною внутрішньої драматургії. Риболовля тут може читатися як ритуал відновлення, спроба вийти з режиму постійної напруги й знову почути себе. Для країни, яка живе у війні, така тема особливо впізнавана: мільйони людей шукають свої маленькі способи втримати рівновагу — через природу, роботу, музику, побут, мовчання, пам’ять або прості дії, які колись здавалися звичайними.

Візуальна природа цього проєкту також має особливе значення. Режисером виступає оператор із великим досвідом, тож можна очікувати, що зображення в «Рибачку» буде не просто ілюстрацією сюжету, а повноцінною мовою фільму. Оператором-постановником став Боря Борисов, відомий роботою над «Епізодами». Режисером монтажу виступив Нікон Романченко, який працював над фільмом «Сліди», а художником-постановником став Максим Німенко, причетний до проєктів «Мавка. Справжній міф» і «Ховаючи колишню». Музику створили композитори Олексій Шмурак, який також працював над «Стрічкою часу», та Микита Моісеєв, відомий за фільмом «Ти — космос». Такий склад команди свідчить, що камерність стрічки не означає простоти виробництва — навпаки, за мінімалістичною історією стоїть серйозна професійна робота.

Продюсером «Рибачка» став Віктор Шевченко, учасник Producers Lab кінофестивалю в Сараєво та співпродюсер стрічки «Стрічка часу», яка змагалася у головному конкурсі Берлінале-2025. Копродюсерами виступили Максим Німенко, Роксі Топорович та Пʼєтро Лоріно. Для українського незалежного кіно така міжнародна й професійна мережа має велике значення, адже фестивальна присутність сьогодні є не лише питанням престижу, а й способом розповісти світу про український досвід мовою авторського кіно.

Зйомки проходили на річці Дніпро у Київській області. Фінансову підтримку та риболовне спорядження надала компанія «ІБІС». Виробничий процес був технічно складним: команда використовувала телескопічний кран, який встановили на понтон і буксирували кількома човнами. Це рішення показує, що автори прагнули створити особливу пластику кадру й передати масштаб водного простору не статично, а в русі. Для фільму про один день на Дніпрі така технічна деталь важлива: вона допомагає перетворити річку на окремого учасника історії, а не просто фон.

Участь у Raindance Film Festival є для «Рибачка» важливим міжнародним стартом. Цей фестиваль традиційно приділяє увагу незалежному кіно, авторським голосам і сміливим дебютам. Саме тому поява української стрічки в конкурсі виглядає закономірною: «Рибачок» поєднує камерну форму, актуальний воєнний контекст, поетичну інтонацію та універсальну тему пошуку внутрішньої опори. Для іноземного глядача це може бути фільм не лише про українського військового, а й про людину, яка після потрясінь намагається знову відчути любов, тишу й життя.

Важливо й те, що українське кіно вже має помітну історію присутності на Raindance. Раніше на фестивалі показували та відзначали українські картини, серед яких «Памфір» і «Мої думки тихі». Ці фільми по-різному представляли Україну: через родинну драму, гумор, провінційну ніжність, гострий соціальний контекст і сильну авторську форму. «Рибачок» продовжує цю лінію, але говорить власним, тихішим голосом — через воду, природу, мовчання й один день людини, яка пережила більше, ніж може пояснити словами.

На тлі повномасштабної війни українське кіно дедалі частіше стає простором фіксації не лише подій, а й станів. Воно зберігає досвід суспільства, який неможливо передати сухими повідомленнями чи статистикою. «Рибачок» важливий саме як спроба побачити військового не лише у функції захисника, а як людину з внутрішнім світом, болем, потребою в тиші, здатністю до ніжності й пам’яттю про себе довоєнного. Такий погляд не применшує воєнного досвіду, а навпаки — робить його людянішим і глибшим.

Фестиваль у Лондоні може стати для стрічки початком ширшого міжнародного шляху. Але незалежно від подальших нагород і кваліфікацій, сам факт участі «Рибачка» в конкурсі Raindance вже засвідчує інтерес до українських авторських історій. Світ продовжує дивитися на Україну не лише через політичні новини й фронтові зведення, а й через кіно, музику, культуру та особисті історії людей, які живуть, служать, пам’ятають і шукають рівновагу. Саме в цьому полягає сила таких фільмів: вони говорять про війну без гучної декларативності, але з тією внутрішньою правдою, яка часто звучить набагато сильніше.