У Києві відбувся шостий OBERT.EVE — перформанс-івент, який переосмислює полденс-культуру в Україні та виводить її за межі звичних стереотипів. Подія у Concert Hall на Кирилівській об’єднала танець на пілоні, сучасну електронну музику, експериментальний перформанс, візуальну естетику й благодійну складову. Для київської культурної сцени OBERT.EVE став не просто вечіркою чи шоу, а окремим середовищем, де тіло, рух, музика й спільнота працюють як мова самовираження. Найяскравіші моменти вечора зафіксувала фотографка Ліза Букреєва, передавши атмосферу події, у якій полденс постає не як розвага на межі кліше, а як складна, емоційна й фізично вимоглива форма сучасного мистецтва.

Засновниці проєкту — Саша Романова, Олена Укроп і Надін Купець — створили OBERT.EVE як простір для розвитку pole dance поза рамками упереджень, які довго супроводжували цю практику в масовій культурі. Полденс часто сприймали спрощено: або як фітнес, або як провокаційний сценічний жанр, пов’язаний із сексуалізованими образами. OBERT.EVE натомість показує його значно ширше — як поєднання сили, пластики, контролю, довіри до тіла, артистичності й особистої свободи. У цьому форматі пілон стає не реквізитом, а партнером у русі, навколо якого вибудовується ціла перформативна мова.

Для ком’юніті, що сформувалося навколо події, OBERT.EVE став синонімом абсолютної свободи самовираження та глибокої тілесної взаємодії. Тут важливі не лише технічні елементи, складність трюків чи рівень підготовки учасників. Не менш важливими є стан, присутність, сміливість бути видимими, взаємна підтримка й можливість проживати емоції через рух. У воєнному Києві така практика набуває особливого значення: культура тіла стає способом повернути собі відчуття контролю, чутливості й живості в реальності, де люди щодня стикаються з тривогою, напругою та втратою.

Шостий івент серії був натхнений Уроборосом — міфічним змієм, що кусає власний хвіст. Цей образ, який у різних культурах символізує нескінченний цикл, смерть і відродження, руйнування і новий початок, став концептуальною основою вечора. За задумом організаторок, Уроборос перетворився на метафору внутрішнього переродження через танець в умовах війни. Це дуже точний символ для українського культурного життя сьогодні: воно постійно проходить через втрати, виснаження, паузи й небезпеку, але знову знаходить способи повертатися до руху, сцени, музики й спільної присутності.

Образ Уробороса відчувався не лише в ідеї події, а й у візуальному коді вечора. Орієнтиром для гостей став концептуальний дрескод. У залі можна було побачити приталені силуети з ефектом «другої шкіри», текстури з імітацією зміїної луски, прозорі шари сітки чи шовку, асиметричні розрізи та глибокі природні кольори. Цей дрескод не був просто декоративною вимогою. Він працював як продовження теми переродження, зміни оболонки, близькості до тіла й природної сили. Гості ставали частиною загальної сценографії, а межа між глядачами й учасниками події помітно стиралася.

Однією з особливостей OBERT.EVE є те, що подія не замикається на форматі класичного показового виступу. Гостям запропонували нетипові для полденсу формати, зокрема відкритий джем, у якому могли взяти участь танцівники й танцівниці будь-якого рівня. Це важливий жест для спільноти, адже він прибирає дистанцію між професійними перформерами та тими, хто лише шукає власну мову руху. Відкритий джем робить подію живою, непередбачуваною й демократичною: тут не обов’язково бути ідеальним, щоб мати право на сцену, тіло й вираження.

Досвідчені перформерки зійшлися у батлі, де традиційне журі замінили глядацькі овації. Такий формат змінює саму логіку змагання. Замість сухого оцінювання за балами, технічними критеріями чи формальною суддівською ієрархією головним мірилом стає реакція залу. Це повертає перформанс до його первинної енергії: рух має викликати відповідь, захоплення, напругу, співпереживання. Глядачі не залишаються пасивними спостерігачами, вони стають частиною події, а їхня підтримка напряму впливає на перебіг вечора.

Музична програма стала ще одним важливим шаром OBERT.EVE. Саунд вечора забезпечили діджей-сети від Reshat та Ivan Onsha, а також експериментальні лайви. Електронна музика в цьому контексті не була фоном для танцю. Вона працювала як середовище, яке задає ритм, щільність, температуру й емоційний напрям руху. Полденс у поєднанні з електронікою перестає бути номером у традиційному сценічному сенсі й наближається до клубного ритуалу, де тіло реагує на звук, світло, простір і присутність інших людей.

Окремою подією став особливий pole-перформанс організаторок спільно з театрально-електронним дуетом Mariia & Magdalyna. Це поєднання танцю на пілоні, театральності та експериментальної музики добре показує напрям, у якому рухається OBERT.EVE. Проєкт не просто популяризує полденс, а включає його в ширший контекст сучасного перформативного мистецтва. Тут важлива драматургія, образ, звук, ритм, взаємодія між виконавицями й глядачами. Це вже не демонстрація окремих трюків, а цілісна сцена, у якій тіло розповідає історію.

У цьому сенсі OBERT.EVE працює з полденсом як із культурним явищем, яке потребує нового прочитання. Українська сцена pole dance за останні роки стала значно різноманітнішою: поруч із фітнес-напрямом розвиваються артистичні, експериментальні, театральні й клубні формати. Проте суспільні стереотипи все ще залишаються сильними. Саме тому події на кшталт OBERT.EVE важливі: вони створюють видимість для спільноти, показують складність жанру й змінюють спосіб, у який глядачі сприймають танець на пілоні.

Благодійна складова події додає їй ще одного виміру. В українському культурному полі під час повномасштабної війни майже кожна помітна подія так чи інакше взаємодіє з темою допомоги, зборів, підтримки військових або постраждалих. OBERT.EVE не існує осторонь цієї реальності. Навпаки, він показує, що навіть дуже тілесна, візуальна й емоційна культура може бути частиною солідарності. Благодійність тут не суперечить свободі й красі, а стає їхнім продовженням: спільнота збирається не лише для того, щоб танцювати й дивитися, а й щоб бути корисною.

Для Києва такі події мають велике значення. Місто, яке живе під загрозою атак, водночас продовжує створювати нові культурні формати. Від концертів і виставок до перформансів і клубних подій — столиця демонструє здатність не завмирати. OBERT.EVE у цьому контексті є частиною ширшого процесу: українська культура шукає не лише слова, а й рухи, образи, ритми та тілесні практики, через які можна говорити про досвід війни, втому, бажання, переродження й силу.

Особливість цього івенту ще й у тому, що він не намагається зробити полденс «зручним» для всіх через згладжування його чуттєвості. Навпаки, OBERT.EVE визнає тілесність, відвертість, силу й естетику як природні елементи жанру, але виводить їх із площини стереотипів. Тут тіло не є об’єктом чужого погляду, а стає активним суб’єктом висловлювання. Воно може бути сильним, вразливим, агресивним, ніжним, химерним, ритуальним або іронічним. Саме в цій свободі й полягає головна цінність проєкту.

Фоторепортаж Лізи Букреєвої важливий тому, що такі події багато в чому живуть у миттєвостях: у напрузі м’язів, світлі на шкірі, руху тканини, реакції залу, моменті перед трюком або після нього. Фотографія дозволяє зберегти не лише зовнішню красу вечора, а й його атмосферу. Для культурної сцени це також документування нової реальності, у якій українські перформативні практики стають сміливішими, складнішими й більш видимими.

Шостий OBERT.EVE показав, що полденс в Україні може бути не маргінальним жанром і не вузькою розвагою, а повноцінною мовою сучасної культури. Він здатен говорити про свободу, травму, переродження, спільноту, еротичність, силу, війну й життя після внутрішнього зламу. Уроборос як символ вечора лише підкреслив цю ідею: усе повертається, змінюється, скидає стару шкіру й починається знову. І в цьому циклі танець стає не втечею від реальності, а способом її прожити.