Українсько-німецький фільм «Я рідко прокидаюсь мріючи» здобув нагороду на одному з найвідоміших кінофестивалів Європи — фестивалі в Локарно. Стрічку відзначило молодіжне журі, присудивши їй премію «Довкілля – це якість життя». Фільм розповідає інтимну історію молодої української пари, чиї стосунки проходять випробування гендерним переходом одного з партнерів і повномасштабною російською війною проти України.

Проєкт створений у копродукції України та Німеччини й заснований на реальній історії. Автори зосередилися не лише на війні як зовнішній загрозі, а й на тому, як екстремальні обставини змінюють особистість, стосунки та уявлення людини про себе. Саме поєднання дуже особистої історії з українським воєнним досвідом стало однією з головних особливостей стрічки.

Кохання, яке війна змушує проходити подвійне випробування

У центрі сюжету — Оля та Олег, молода українська квір-пара. Їхні стосунки змінюються через гендерний перехід одного з партнерів, але саме в цей момент у життя героїв входить ще одна руйнівна реальність — повномасштабне російське вторгнення.

Персонажі намагаються зберегти близькість, почуття та власну ідентичність у ситуації, коли звичний світ буквально руйнується навколо них. Автори фільму досліджують, як війна впливає не лише на фізичну безпеку людей, а й на особисті уявлення про маскулінність, фемінність, любов і право залишатися собою.

«Я рідко прокидаюсь мріючи» не перетворює війну лише на фон для романтичної драми. Вона стає одним із факторів, що постійно змушує героїв переосмислювати майбутнє, свої почуття та можливість будувати нормальне життя в умовах, коли будь-які плани можуть зруйнуватися за одну ніч.

Реальна історія стала основою сценарію

Фільм заснований на реальних подіях. Сценарій написала Анна Мєлікова, а режисеркою стала німецька кінематографістка Ізабель Штевер. Проєкт реалізували у співпраці німецької продюсерської компанії X-Filme та української 2Brave Productions.

Такий формат міжнародної копродукції дозволив розповісти українську історію мовою європейського авторського кіно. При цьому творці не відмовилися від складної та потенційно дискусійної тематики, поєднавши питання війни, гендерної ідентичності та стосунків у межах однієї історії.

Головні ролі виконали український експерт із нейроінклюзії Маркус Брайт та журналістка Таня Миронишена. До акторського складу також увійшли добре відомі українські актори, серед яких Ірина Мак і Віктор Жданов, яких глядачі знають за серіалом «Спіймати Кайдаша».

Одну з ролей виконав і Олександр Рудинський — український актор, чия міжнародна кар’єра останніми роками активно розвивається. Він відомий за роботами «Камінь, папір, ножиці», «Ховаючи колишню» та серіалом «Агенція».

Фільм відзначило молодіжне журі Локарно

На кінофестивалі в Локарно стрічка отримала премію «Довкілля – це якість життя» від молодіжного журі. Для української копродукції така відзнака є ще одним підтвердженням інтересу міжнародних кінофестивалів до історій, які показують Україну не тільки через фронтові події чи політичний контекст.

Сучасне українське кіно дедалі частіше говорить про те, що відбувається з людьми всередині війни: їхні сім’ї, стосунки, страхи, сексуальність, травми та спроби повернути собі контроль над власним життям. «Я рідко прокидаюсь мріючи» додає до цієї розмови тему особистої ідентичності та права людини визначати себе навіть у найбільш нестабільних обставинах.

Саме молодіжне журі звернуло увагу на стрічку, що також показово для фільму, який працює із проблемами покоління, чиє дорослішання в Україні збіглося з пандемією, повномасштабною війною, вимушеною міграцією та швидкими соціальними змінами.

Локарно залишається важливим майданчиком для українського кіно

Кінофестиваль у швейцарському Локарно належить до найстаріших та найвідоміших кіноподій Європи. Його програми традиційно приділяють багато уваги авторському, незалежному та експериментальному кіно, а участь у фестивалі відкриває фільмам шлях до міжнародної критики, дистрибуції та інших фестивальних майданчиків.

Цьогоріч українське кіно представлене в Локарно не одним проєктом. На фестивалі також відбулася світова прем’єра фільму Наталки Ворожбит «Демони», трейлер якого представили напередодні показу.

Присутність одразу кількох українських робіт демонструє, що міжнародна увага до українського кінематографа не обмежується лише документальними свідченнями війни. Режисери та продюсери представляють різні жанри й теми — від психологічної драми до історій про сучасне суспільство, особистість та людські взаємини.

Українська історія, яку побачила міжнародна аудиторія

Нагорода для «Я рідко прокидаюсь мріючи» важлива ще й тому, що фільм розповідає про Україну через дуже конкретних людей. Тут немає абстрактного образу суспільства — є двоє героїв, які намагаються зрозуміти одне одного, коли одночасно змінюється їхнє особисте життя та країна навколо.

Війна у стрічці не скасовує особистих проблем, а робить їх ще складнішими. Потреба вижити співіснує з потребою бути почутим, прийнятим і коханим. Саме ця багатошаровість дозволяє фільму говорити з іноземним глядачем не лише про українську війну, а про універсальне прагнення людини зберегти себе в момент радикальних змін.

Відзнака фестивалю в Локарно дає стрічці додаткову міжнародну видимість і водночас вкотре показує, наскільки різноманітним стало сучасне українське кіно. Воно говорить про фронт і тил, історію та сьогодення, суспільні конфлікти й найбільш приватні переживання. «Я рідко прокидаюсь мріючи» доводить, що особиста українська історія може бути зрозумілою міжнародній аудиторії навіть тоді, коли вона порушує непрості та незручні теми.