У центрі Києва на вулиці Івана Мазепи, 6 виставили на продаж історичну садибу Іпсіланті — пам’ятку архітектури XVIII століття, яка поєднує культурну спадщину та сучасну комерційну функцію. Оголошення про продаж з’явилося на популярному маркетплейсі, а вартість об’єкта становить 15 мільйонів євро. Йдеться про комплекс загальною площею близько 2800 квадратних метрів, який після реставрації позиціонують як готовий бізнес-простір.
За описом, будівля повністю відновлена та адаптована до сучасного використання. До складу комплексу входить триповерховий офісний центр, ресторанні приміщення на цокольному та першому рівнях із закритою терасою, а також автентичний винний льох, що зберіг історичний характер. Передбачене і приватне паркування для відвідувачів, що є важливим фактором для комерційної привабливості у центральній частині столиці.
Офісна частина обладнана сучасними інженерними системами, зокрема клімат-контролем, вентиляцією та опаленням. У будівлі функціонує охоронювана рецепція, серверні приміщення та окремий вхід для персоналу. Такий набір інфраструктури дозволяє використовувати об’єкт як бізнес-центр або багатофункціональний простір, не порушуючи його історичної цінності.
Водночас сама будівля має складну й насичену історію. Садибу звели у 1798 році в стилі класицизму для коменданта Печерської фортеці. На початку XIX століття тут проживав Костянтин Іпсіланті — правитель Молдови та Валахії, який після поразки визвольного руху знайшов прихисток у Києві. Саме цей період закріпив за будівлею її історичну назву.
У 1833 році об’єкт перейшов у власність Києво-Печерської лаври, що визначило його подальше використання. У другій половині XIX століття будівлю розширили, добудувавши ще один поверх, і розмістили в ній іконописну майстерню. Тоді ж поруч з’явилися два флігелі, які разом із головним корпусом сформували цілісний архітектурний ансамбль.
У XX столітті будівля зазнала змін, однак зберегла основні риси історичної забудови. У 1979 році садибі надали статус пам’ятки архітектури, а у 2011 році під охорону взяли також прилеглі флігелі. До початку реставраційних робіт у будівлі функціонував ресторан, що свідчить про її тривалу адаптацію до комерційного використання.
Новий етап у житті об’єкта розпочався у 2014 році, коли його придбала приватна компанія. Через кілька років стартувала масштабна реставрація, яку виконували за проєктом архітектурної майстерні Юрія Лосицького. Одним із ключових рішень стало демонтаж пізнішого третього поверху, який не мав історичної цінності, та відновлення первісного вигляду будівлі, включно з портиком і колонами.
Реконструкцію завершили у 2020 році, після чого садиба отримала оновлений вигляд, максимально наближений до історичного. Водночас її функціонал було адаптовано до сучасних потреб, що дозволило поєднати культурну спадщину з комерційною ефективністю.
Окрему увагу привертає трансформація рівнів будівлі. Згідно з описом, перший поверх із часом опинився нижче рівня землі і фактично став підвальним приміщенням. Це змінило сприйняття простору, адже вікна, які колись виходили на вулицю, тепер знаходяться під рівнем тротуару. Така особливість додає об’єкту унікальності, але водночас створює технічні виклики для експлуатації.
Продаж подібного об’єкта викликає дискусії щодо балансу між комерційним використанням і збереженням культурної спадщини. З одного боку, інвестиції дозволяють відновлювати історичні будівлі та підтримувати їх у належному стані. З іншого — існує ризик втрати автентичності у разі надмірної адаптації під бізнес-потреби.
Експерти зазначають, що кейс садиби Іпсіланті є показовим для українських міст, де історична нерухомість дедалі частіше стає об’єктом інвестицій. У таких умовах важливо забезпечити чіткі правила гри, які гарантуватимуть збереження архітектурної цінності навіть у разі зміни власника.
Сама локація — Печерськ — залишається однією з найпрестижніших у Києві, що також впливає на вартість об’єкта. Поєднання історичної спадщини, центрального розташування та сучасної інфраструктури робить садибу привабливою для інвесторів, які шукають унікальні проєкти.
Водночас подальша доля будівлі залежатиме від того, хто стане новим власником і яку концепцію використання він обере. Це може бути як продовження нинішнього формату, так і створення нового культурного чи бізнес-простору.
