Учасник гурту Kurgan & Agregat, волонтер, ветеран і репер Євгеній Володченко випустив свою першу поетичну збірку. Книжка має назву «Крапка. Немо», про її вихід повідомляє видання Meridian Czernowitz. Для української культури це помітна подія не лише тому, що автор є частиною одного з найвпізнаваніших музичних гуртів сучасної сцени, а й тому, що його текст народжується з досвіду, який сьогодні формує ціле покоління українців: війни, втрати, служби, волонтерства, пам’яті, внутрішньої перебудови й пошуку нової мови для реальності, яка змінилася надто різко.

«Крапка. Немо» описують як книгу про руйнування кордонів, пам’ять, війну, ніжність, лють, ностальгію та спробу зібрати уламки нової реальності в нову мозаїку. Уже це формулювання показує, що збірка не є просто набором віршів у звичному сенсі. Вона радше працює як особистий і поколіннєвий щоденник, у якому поезія стає способом не впорядкувати світ остаточно, а хоча б зафіксувати його уламки. Війна розриває звичні зв’язки між минулим і теперішнім, домом і фронтом, тілом і пам’яттю, мовчанням і голосом. Поезія в такому контексті потрібна не для прикраси реальності, а для того, щоб назвати те, що важко вимовити прямо.

У виданні пояснюють, що в книжці зібрано рефлексію військового досвіду, філософські роздуми про сьогодення, полігенну катастрофу та деколонізацію свідомості. Це важливі теми для України воєнного часу. Військовий досвід не завершується в момент повернення з фронту або звільнення зі служби. Він залишається в пам’яті, у мові, у реакціях, у способі дивитися на людей, простір, страх і майбутнє. Для ветерана письмо може бути не лише творчістю, а й способом внутрішньої роботи з пережитим. Для читача — можливістю наблизитися до досвіду, який неможливо повністю передати новинами, репортажами чи офіційними повідомленнями.

Євгеній Володченко належить до тих українських артистів, у чиїй біографії культура, війна й волонтерство переплелися дуже щільно. До повномасштабного вторгнення він був відомий передусім як учасник Kurgan & Agregat — гурту, який приніс у сучасну українську музику слобожанський гумор, живу розмовну мову, іронію, сільський і провінційний колорит, абсурд і чесну народну енергію без штучного глянцю. Після 2022 року ця сценічна впізнаваність отримала інший вимір: Володченко пішов добровольцем на фронт, прослужив 20 місяців, а після звільнення та лікування продовжив волонтерити на підтримку ЗСУ.

Саме тому його перша поетична збірка сприймається не як випадковий літературний експеримент, а як продовження особистого шляху. Людина, яка була на сцені, на фронті, у волонтерських поїздках і в публічному культурному просторі, говорить із позиції, де немає простого поділу на артиста й солдата, автора й свідка, іроніка й людину з травматичним досвідом. У цьому може бути головна сила книжки: вона народжується з напруги між різними ролями, які війна змусила поєднати в одному житті.

Назва «Крапка. Немо» звучить багатозначно. «Крапка» може означати завершення, межу, паузу, рішення або спробу поставити знак після пережитого. Але в контексті війни крапка часто не є справжнім кінцем. Вона може бути тимчасовою зупинкою, моментом тиші між вибухами, фрагментом тексту, після якого все одно починається нове речення. «Немо» відсилає до безіменності, мовчання, самотності або людини, яка ніби існує поза звичними координатами. Разом ці два слова створюють відчуття книжки про голос, який пробивається крізь мовчання, і про людину, яка намагається зібрати себе після досвіду, що руйнує попередні назви.

Формат артбуку також важливий. «Крапка. Немо» створена у співпраці з мисткинею Діною Чмуж. У книжці є колажі, малюнки автора й акварельні імпровізації. Це означає, що читач отримує не лише текстовий, а й візуальний досвід. Для поетичної збірки, яка говорить про уламки, пам’ять, війну й нову мозаїку реальності, такий формат особливо органічний. Колаж сам по собі є мистецтвом поєднання фрагментів. Акварель може передавати розмитість, нестійкість, емоційні переходи. Малюнки автора додають книжці особистої присутності, ніби рука, яка пише, залишає поруч ще й візуальний слід.

Поєднання поезії й візуального мистецтва в сучасній українській культурі стає дедалі помітнішим. Війна змінила способи говорити про досвід: іноді одного жанру недостатньо. Текст потребує зображення, документ — метафори, особиста пам’ять — матеріальної форми, а травма — простору, де її можна показати не прямо, а через образ. Артбук дозволяє створити саме такий простір. Його не лише читають, а й розглядають, тримають у руках, повертаються до окремих сторінок, сприймають як предмет і як висловлювання одночасно.

Тематика деколонізації свідомості, заявлена в описі книжки, також має особливе значення для автора з Харківщини. Євгеній Володченко народився 1994 року в селищі Близнюки на Харківщині — регіоні, який після початку повномасштабного вторгнення пережив особливо жорсткий тиск російської агресії. Слобожанщина, її мова, гумор, села, міста, локальні типажі й культурна пам’ять завжди були важливою частиною естетики Kurgan & Agregat. Але війна змусила по-новому подивитися на питання ідентичності, мови, імперського впливу, власної історії й права говорити від себе, а не в межах чужих культурних рамок.

Kurgan & Agregat свого часу стали важливими саме тому, що показали: українська культура може звучати не лише урочисто, академічно або фольклорно, а й грубо, смішно, провінційно, абсурдно, ніжно, безпосередньо й дуже живо. Вони легалізували на великій сцені певний тип мовлення й самоіронії, який раніше часто залишався на периферії. Тепер поетична збірка Володченка, судячи з опису, працює вже з іншим регістром — більш внутрішнім, філософським, травматичним. Але її коріння все одно залишається в тому самому досвіді живої мови й особистої правди.

Передзамовити книгу з автографом автора можна до 28 травня. Її безплатно доставлятимуть Україною з 26 до 28 травня. Також книжку можна буде забрати під час Книжкового Арсеналу в Києві, на виступах Kurgan & Agregat у Полтаві, Черкасах, Харкові, Вінниці, Львові й Івано-Франківську. Такий спосіб поширення добре відповідає самому автору: книжка рухатиметься не лише через книгарні, а й через живі зустрічі, концерти, фестивальні простори й міста, де гурт має свою аудиторію.

Книжковий Арсенал у цьому контексті є особливо важливим майданчиком. Це місце, де література зустрічається з публічною дискусією, мистецтвом, війною, пам’яттю, видавничою індустрією й читачами, які шукають не лише новинки, а й тексти, здатні говорити про теперішній досвід. Поява «Крапка. Немо» в такому просторі може привернути увагу не лише фанатів Kurgan & Agregat, а й ширшої літературної аудиторії, яка цікавиться ветеранським письмом, сучасною поезією й міждисциплінарними форматами.

Виступи гурту в різних містах також створюють для книжки окремий маршрут. Полтава, Черкаси, Харків, Вінниця, Львів, Івано-Франківськ — це не просто точки продажу чи видачі примірників. Це міста, у яких музика, поезія й воєнний досвід зустрінуться з різними аудиторіями. Особливо символічним виглядає Харків, регіонально близький до біографії автора й водночас один із головних символів української стійкості під російськими ударами.

Сучасна українська література під час війни активно розширюється за рахунок голосів військових, ветеранів, волонтерів, медиків, переселенців, митців і людей, які раніше могли не асоціювати себе з літературним полем. Це природний процес: коли суспільство переживає історичну катастрофу, потреба говорити про неї виникає в багатьох. Але важливо не лише те, що люди пишуть, а і як вони це роблять. У випадку Володченка цікаво, що його перша збірка виходить не як сухий воєнний щоденник, а як поетичний артбук із філософськими, візуальними й деколонізаційними шарами.

«Крапка. Немо» може стати важливою саме тому, що поєднує різні енергії: реперську ритміку, поетичну фрагментарність, ветеранський досвід, візуальне мистецтво, слобожанську біографію, лють і ніжність. Українська культура сьогодні потребує таких гібридних форм, бо сама реальність стала гібридною: фронт і тил, концерт і збір, книжка й артоб’єкт, гумор і травма, пам’ять і політичне усвідомлення більше не існують окремо. Вони переплетені в одному досвіді.

Вихід першої поетичної збірки Євгенія Володченка — це ще один приклад того, як українські музиканти виходять за межі сцени й шукають нові способи говорити з аудиторією. Для когось він залишатиметься учасником Kurgan & Agregat, для когось — ветераном і волонтером, для когось — автором сольного проєкту «Курган», для когось — поетом, який тепер презентує свою першу книжку. Але саме поєднання цих ролей робить його голос упізнаваним і важливим.

У час, коли українці щодня намагаються зібрати уламки нової реальності в нову мозаїку, така книжка може стати не лише мистецькою подією, а й способом співпереживання. Вона не обіцяє простих відповідей, але пропонує форму для складних почуттів: пам’яті, злості, любові, втоми, ностальгії, втрати й бажання не розсипатися остаточно. І, можливо, саме в цьому полягає сенс назви: поставити крапку там, де це можливо, але не припинити говорити.