20 червня російський удар керованими авіабомбами пошкодив Запорізький міський палац дитячої та юнацької творчості в парку Металургів імені В. Сацького. Для міста це не просто чергова зруйнована будівля після атаки. Йдеться про один із найбільших позашкільних закладів Запоріжжя, простір, який десятиліттями був пов’язаний із дитинством, гуртками, творчими колективами, концертами, першими сценічними виступами, науковими заняттями й культурним життям кількох поколінь містян. Будівля 1986 року також є важливим прикладом місцевого модернізму — архітектури, у якій функціональність поєднувалася з мистецтвом, декоративними елементами й великим суспільним задумом.

Після удару найбільше постраждала центральна частина Палацу. У будівлі вибиті майже всі вікна, пошкоджені фасад і вхід до закладу, біля споруди розкидані уламки конструкцій. Територію довелося огородити, адже простір, який раніше асоціювався з дитячими голосами, репетиціями, виставами й заняттями, перетворився на небезпечну зону з розбитим склом, уламками, пошкодженими перекриттями та слідами вибухової хвилі. Для Запоріжжя, яке регулярно живе під загрозою російських ударів, це ще одне болюче нагадування: війна руйнує не лише житлові будинки й інфраструктуру, а й місця, де формувалося майбутнє міста.

Усередині Палацу пошкоджено аудиторії, обладнання та внутрішні приміщення. За словами керівництва закладу, удар знищив або пошкодив значну частину того, що створювали роками під час ремонту й оновлення. Йдеться про TV-панелі, наукове обладнання, внутрішню електроніку та інші елементи, необхідні для роботи гуртків, студій і освітніх програм. Уламки пробили навіть внутрішні перекриття. Це означає, що наслідки атаки не обмежуються видимими руйнуваннями фасаду: серйозно постраждала сама можливість закладу повноцінно працювати з дітьми.

До російського удару Палац понад вісім років перебував на реконструкції. Це була довга, складна й дорога історія відновлення великої громадської будівлі. За даними Запорізького центру розслідувань, у 2025 році на реконструкцію закладу вже витратили близько 45 млн грн. У квітні 2026 року оголосили новий тендер на ремонт, за яким вартість робіт зросла ще на 14,6 млн грн. Завершити ремонт не встигли. Російський удар фактично перекреслив значну частину зробленого, знищивши результати років роботи, планування, фінансування й очікування.

Особливо болючою є втрата частини декоративного оздоблення фасаду. На Палаці був карбований рельєф-триптих, який, за словами дослідниці архітектури модернізму й монументального мистецтва Ельміри Еттінгер, лише торік реставрували в межах термомодернізації будівлі. Після російського удару частину цього рельєфу втрачено. Для багатьох людей такі деталі можуть здаватися другорядними на тлі війни, але саме вони формують обличчя міста. Монументальне мистецтво, рельєфи, гобелени, барельєфи й декоративні композиції є частиною пам’яті про епоху, художників, архітекторів і суспільні уявлення про те, яким має бути простір для дітей.

Запорізький палац дитячої та юнацької творчості вважають прикладом синтезу мистецтв у модерністській архітектурі. Це означає, що будівля не була просто коробкою для гуртків і кабінетів. Вона замислювалася як цілісний культурний простір, де архітектура, декоративне мистецтво, інтер’єр і функція працювали разом. Для Палацу виготовили декоративний карбований рельєф-триптих за ескізом Анатолія Беспалова, який виконали Олександр Щербина та Євген Мишевський. Також там були тематичний гіпсовий барельєф Олександра Жолудя і завіса-гобелен Володимира Хомчика. Це не випадкові прикраси, а частина художньої концепції будівлі.

Саме такі об’єкти довго залишалися недооціненими в українських містах. Модерністські будівлі часто сприймали як «радянську спадщину» без достатньої уваги до їхньої архітектурної, мистецької та локальної цінності. Але останніми роками ставлення змінюється. Дослідники, журналісти, архітектори й активісти дедалі частіше наголошують: український модернізм потребує переосмислення і захисту. У цих будівлях є не лише політичний контекст минулого, а й робота конкретних митців, інженерів, архітекторів та міських спільнот. Запорізький Палац є саме таким прикладом — не типовою адміністративною спорудою, а важливою частиною культурного ландшафту міста.

У 2021 році будівля стала претендентом на статус пам’ятки історії та архітектури: документи передали до Міністерства культури та Запорізької ОДА. У 2023 році Консультативна рада при управлінні містобудування та архітектури Запорізької ОДА підтримала внесення Палацу до обласного Переліку об’єктів культурної спадщини. Це свідчить, що фахова спільнота вже визнавала цінність цієї будівлі до удару. Тепер питання її збереження стає ще гострішим, адже йдеться не лише про ремонт після атаки, а й про порятунок архітектурного й мистецького об’єкта, який може втратити частину своєї автентичності.

Палац був важливий не тільки як споруда. У ньому працювали гуртки, студії та творчі колективи. Тут були кіноконцертний зал, зал для лялькового театру, планетарій з обсерваторією. Для дітей це означало доступ до мистецтва, науки, сцени, технічної творчості, спілкування й розвитку поза школою. Такі заклади часто стають для дитини першим місцем, де вона пробує себе в музиці, танці, театрі, малюванні, конструюванні чи дослідженні світу. Вони допомагають знайти друзів, наставників, інтереси й відчуття власних можливостей.

З Палацом також пов’язаний дитячий ансамбль пісні й танцю «Чайка». Такі колективи є важливою частиною міської культурної пам’яті. Вони формують не лише репертуар чи концертну історію, а й досвід сотень дітей, які вчилися працювати в команді, виходити на сцену, долати страх, представляти своє місто й відчувати причетність до спільної справи. Коли російська атака пошкоджує такий простір, вона б’є не лише по стінах і дахах. Вона б’є по траєкторіях дитячого розвитку, по місцях пам’яті, по культурних зв’язках між поколіннями.

Удар по Палацу в Запоріжжі вкотре демонструє, що російська війна має системний руйнівний вплив на українську культуру. Навіть коли мішенню атаки формально не називають культурний об’єкт, наслідки для культурної інфраструктури можуть бути катастрофічними. Під ударами опиняються театри, музеї, бібліотеки, школи мистецтв, будинки культури, історичні будівлі, пам’ятки архітектури й простори дитячої творчості. Кожен такий випадок додає до карти війни ще одну втрату, яку неможливо виміряти лише грошима на ремонт.

Для Запоріжжя ця історія має ще й символічний вимір. Місто є великим промисловим центром, але його ідентичність не зводиться до заводів, металургії чи інфраструктури. У ньому є парки, культурні установи, освітні простори, архітектурна спадщина й місця, важливі для родинної пам’яті. Палац у парку Металургів імені В. Сацького був одним із таких місць. Він поєднував міський масштаб і дитячу функцію, модерністську архітектуру й живу щоденну роботу з дітьми. Саме тому його пошкодження так боляче сприймається не лише як матеріальна руйнація, а як удар по самому образу мирного міста.

Попереду на будівлю чекають обстеження, оцінка пошкоджень, рішення щодо консервації, ремонту й можливого відновлення втрачених художніх елементів. Особливо складним буде питання рельєфу та декоративного оздоблення, адже такі речі не можна просто замінити стандартними будівельними матеріалами. Вони потребують фахової реставрації, архівних досліджень, участі мистецтвознавців, архітекторів, реставраторів і громади. Якщо Палац відновлюватимуть, важливо зберегти не лише його функцію, а й характер — ту модерністську цілісність, яка робила його особливим.

Російський удар по Запорізькому міському палацу дитячої та юнацької творчості є ще одним доказом того, що захист культурної спадщини під час війни не може бути другорядним завданням. Дитячі простори, модерністські будівлі, монументальне мистецтво й локальні пам’ятки — усе це частини української стійкості. Їхнє відновлення означає не просто ремонт фасадів, а повернення місту пам’яті, дітям — простору розвитку, а суспільству — доказу, що руйнування не має останнього слова.