Із художнього музею в палаці Радзивіллів у Вільнюсі викрали роботу українського фотографа Бориса Михайлова під час виставки «Українські мрійники: Харківська фотошкола». Зникнення світлини виявили вже після того, як підозрюваний залишив приміщення. За даними литовського видання Delfi, інцидент стався 28 червня після обіду. Камери відеоспостереження зафіксували момент зникнення експоната, а матеріали передали поліції, яка розпочала розслідування.
Адміністрація музею повідомила, що співпрацює зі слідством і сподівається на повернення роботи. У закладі наголосили, що викрадений експонат належить автору, а саму подію розглядають як серйозне порушення безпеки виставки. Поліція продовжує з’ясовувати обставини інциденту та встановлювати особу, причетну до крадіжки. Для музею, кураторів і учасників проєкту це стало не лише питанням матеріальної втрати, а й ударом по довірі до виставкового простору, де твори мають бути захищені.
Викрадено було знімок із серії «Сутінки» — одного з важливих циклів Бориса Михайлова, пов’язаного з Харківською школою фотографії. Цей проєкт, створений на початку 1990-х років, відомий холодними, туманними образами пострадянської реальності, фігурами людей у стані втрати, непевності й соціального розпаду. «Сутінки» не є просто документальною фіксацією певного часу. Це радше візуальна мова перехідної епохи, у якій старий світ уже зруйнувався, а новий ще не набув зрозумілих контурів.
Борис Михайлов — один із найвідоміших українських фотографів у світі та ключова постать Харківської школи фотографії. Його роботи давно вийшли за межі локального мистецького контексту й стали частиною міжнародної історії сучасної фотографії. Михайлов працює з темами вразливості, тілесності, соціальної нерівності, пам’яті, повсякденності та політичних зламів. Його знімки часто незручні, різкі й позбавлені декоративності, але саме в цьому полягає їхня сила: вони не прикрашають реальність, а змушують глядача дивитися на неї уважно й без захисної дистанції.
Серія «Сутінки» займає особливе місце в його творчості. Вона передає атмосферу ранніх 1990-х — часу, коли після розпаду Радянського Союзу суспільство опинилося в стані невизначеності. Харків у цих роботах постає не як впорядкований міський простір, а як середовище туману, холоду, розгубленості й повільного розпаду звичних структур. Люди на знімках ніби існують між минулим і майбутнім, між видимістю та зникненням. Саме тому втрата роботи з цього циклу є болісною не лише для власника, а й для всієї експозиції.
Виставка «Українські мрійники: Харківська фотошкола» у Вільнюсі знайомить литовську публіку з одним із найважливіших явищ українського мистецтва другої половини ХХ століття та початку ХХІ століття. Харківська фотошкола сформувала особливий погляд на реальність — іронічний, критичний, експериментальний і часто провокативний. Її представники працювали з документальністю, постановкою, тілом, радянською візуальною культурою, приватним життям і соціальними травмами. Для міжнародної аудиторії така виставка є можливістю побачити українську фотографію не як периферійне явище, а як самостійну художню традицію.
Саме тому крадіжка роботи під час такої виставки має ширший резонанс. Йдеться не про випадковий декоративний об’єкт, який можна легко замінити. Фотографія Михайлова є частиною цілісного кураторського висловлювання про українське мистецтво, Харків, пам’ять і досвід пострадянських трансформацій. Вилучення одного твору з експозиції руйнує не лише фізичну повноту виставки, а й її смислову структуру. Кожна робота в такому проєкті виконує свою роль у розмові з глядачем.
Директорка музею Юстина Аугустіте зазначила, що, крім матеріальної шкоди, інцидент став емоційним ударом для команди кураторів і художників, які готували експозицію для литовської публіки. Це зрозуміло, адже міжнародні виставки потребують тривалої підготовки, довіри між інституціями, художниками, власниками робіт, кураторами й музеями. Коли під час такої події зникає експонат, це ставить під питання не лише конкретний випадок охорони, а й загальний рівень безпеки, відповідальності та професійної взаємодії.
Для української культури за кордоном подібні інциденти особливо чутливі. Під час війни Україна активно представляє своє мистецтво в міжнародних музеях, галереях, фестивалях і культурних інституціях. Такі виставки допомагають пояснювати світові не лише актуальний воєнний досвід, а й глибину української культури, її модерністські, авангардні, фотографічні та концептуальні традиції. Роботи Бориса Михайлова в цьому процесі мають особливу вагу, бо вони давно є частиною глобального художнього канону.
Крадіжка з музею також нагадує про цінність фотографії як мистецького об’єкта. Часто широка публіка сприймає фотографію як зображення, яке можна відтворити, надрукувати або побачити онлайн. Але музейний експонат — це конкретний авторський відбиток, частина серії, об’єкт із власною історією, статусом, матеріальністю та походженням. У випадку з Михайловим це ще й робота художника, чиї твори зберігаються в провідних інституціях і мають значну культурну та ринкову вартість.
Інцидент у Вільнюсі може змусити музейні інституції уважніше переглянути протоколи безпеки для фотовиставок. На відміну від великих скульптур чи масштабних полотен, фотографії часто мають менший фізичний формат, що може робити їх вразливішими до крадіжок. Водночас надмірне посилення охорони не повинно перетворювати виставковий простір на недоступну зону. Музеї мають знайти баланс між відкритістю для глядача й захистом творів, особливо коли йдеться про роботи міжнародного значення.
Для литовського музею зараз важливо не лише встановити винного, а й повернути експонат. У таких випадках швидкість реакції має велике значення. Камери відеоспостереження зафіксували момент зникнення, тому слідство має матеріали для встановлення маршруту підозрюваного та обставин крадіжки. Водночас кожна година після інциденту може ускладнювати пошук, якщо роботу намагатимуться приховати, пошкодити або вивезти.
Виставка «Українські мрійники: Харківська фотошкола» після цього інциденту отримала несподіваний драматичний контекст. Її тема пов’язана з уявою, пам’яттю, пострадянською реальністю та українським художнім досвідом, а крадіжка одного з творів стала грубим втручанням у цей простір. Однак сам факт такої уваги до роботи Михайлова ще раз підкреслює, наскільки значущою є українська фотографія для європейського культурного поля.
Для України важливо, щоб викрадений твір було повернуто, а інцидент отримав належну правову оцінку. Йдеться не лише про захист майна автора чи репутації музею. Йдеться про повагу до мистецтва, яке представляє український досвід за кордоном. Роботи Бориса Михайлова документують не прості сторінки історії, а складні стани суспільства, у яких людина часто залишається сам на сам із розпадом звичних опор. Тому їхня присутність у музейному просторі має значення не тільки для мистецтвознавців, а й для ширшої розмови про ХХ століття, пострадянський спадок і сучасну Україну.
