У Києві розпочали демонтаж захисних конструкцій, якими після початку повномасштабного російського вторгнення закрили столичні пам’ятники. 30 липня комунальні служби почали роботи біля монумента Лесі Українці. У Департаменті культури Київської міської державної адміністрації пояснили, що модульні споруди та мішки з піском, які у 2022 році вважали необхідним тимчасовим захистом, більше не відповідають характеру сучасних загроз і можуть негативно впливати на стан самих пам’яток.

У перші місяці великої війни в Києві терміново закривали скульптури та монументи, намагаючись уберегти їх від уламків, вибухових хвиль і можливих прямих пошкоджень. Навколо пам’ятників споруджували каркаси з модульних елементів, обкладали їх дерев’яними щитами та мішками з піском. Такі конструкції стали помітною частиною міського простору і водночас символом того, як війна змінила вигляд української столиці.

Захист отримали монументи видатним діячам української культури, історичним постатям і засновникам міста. Для багатьох киян закриті пам’ятники стали нагадуванням про загрозу, що нависла не лише над життям людей та інфраструктурою, а й над культурною спадщиною. У період, коли російські війська перебували поблизу Києва, а місто щодня очікувало нових ударів, встановлення таких укриттів було швидким і зрозумілим рішенням.

У КМДА наголошують, що на момент спорудження захисних конструкцій вони виконували важливу функцію. Шари піску могли частково поглинати енергію невеликих уламків, а зовнішні панелі — прикривати поверхню скульптур від механічних пошкоджень. Проте за чотири роки характер російських атак суттєво змінився, а засоби ураження стали потужнішими.

За словами директора Департаменту культури КМДА Сергія Анжияка, Росія дедалі частіше застосовує проти українських міст балістичні ракети та інше озброєння великої руйнівної сили. У разі близького влучання або потужної вибухової хвилі конструкції з дерев’яних чи металевих модулів і мішків із піском уже не здатні забезпечити пам’ятникам надійний захист.

Більше того, за певних умов такі укриття можуть самі становити небезпеку. Під впливом вибухової хвилі окремі елементи конструкцій здатні зміщуватися, деформуватися або падати на скульптуру. Тоді захисні панелі, кріплення чи наповнені піском мішки можуть спричинити додаткові відколи, тріщини та інші механічні пошкодження.

У Департаменті культури також зазначають, що сьогодні не існує сертифікованих тимчасових споруд, здатних гарантувати захист міських монументів від сучасних ракет і потужних вибухів. Повноцінне укриття для великої скульптури мало б витримувати значне навантаження, не контактувати безпосередньо з пам’яткою та забезпечувати стабільний мікроклімат. Створення таких систем потребувало б складних інженерних рішень і значних ресурсів, але навіть вони не могли б повністю виключити ризик у разі прямого влучання.

Окремою причиною демонтажу став стан простору всередині укриттів. Захисні конструкції встановлювали як тимчасові, тому в багатьох із них не передбачили достатньої вентиляції. Через перепади температур, атмосферну вологу й обмежену циркуляцію повітря всередині накопичувався конденсат.

Підвищена вологість створює несприятливі умови для збереження пам’ятників. Найбільш уразливими є скульптури, виготовлені з мармуру, вапняку, граніту та інших природних матеріалів. Камінь має пористу структуру і здатний вбирати воду. Під час сезонних перепадів температур волога всередині матеріалу може замерзати й розширюватися, поступово утворюючи мікротріщини.

Небезпеку становлять також грибки, мохи, водорості та інші біологічні ураження. Вони можуть з’являтися на поверхні каменю за умов тривалої вологості та відсутності сонячного світла. Біологічний наліт не лише погіршує зовнішній вигляд скульптури, а й здатний прискорювати руйнування матеріалу, особливо якщо вчасно не провести очищення та консервацію.

Поступово руйнуються і самі мішки з піском. Тканина або полімерний матеріал, із якого вони виготовлені, втрачає міцність під дією опадів, морозу, сонця та перепадів температур. Пісок може висипатися, накопичуватися біля основи пам’ятника й утримувати додаткову вологу. Деформовані мішки також тиснуть на конструкції та ускладнюють доступ реставраторів до монумента.

Саме тому тривале перебування пам’яток у закритому просторі почало створювати більше ризиків, ніж користі. Демонтаж конструкцій дозволить фахівцям оглянути поверхні, виявити можливі пошкодження та оцінити, чи потребують монументи очищення, консервації або реставраційних робіт.

Одним із пам’ятників, біля якого розпочали демонтаж, став монумент Лесі Українці. Він розташований на однойменній площі у Печерському районі столиці та є одним із найвідоміших київських пам’ятників українським письменникам. Скульптура зображує поетесу у повний зріст, а її стриманий образ давно став частиною міського ландшафту.

Повернення монумента у відкритий простір має не лише технічне, а й символічне значення. Леся Українка є однією з центральних постатей української культури, а її творчість асоціюється зі стійкістю, свободою та опором. У роки повномасштабної війни ці мотиви набули нового звучання, тому відкритий пам’ятник знову стає видимим культурним акцентом столиці.

Процес демонтажу захисних споруд у Києві розпочався раніше. Конструкції вже зняли з пам’ятника княгині Ользі на Михайлівській площі. Цей монументальний комплекс, до якого також входять постаті апостола Андрія Первозванного, Кирила й Мефодія, є важливою частиною історичного середовища Верхнього міста.

Після відкриття пам’ятника княгині Ользі кияни знову змогли побачити композицію повністю. Протягом кількох років її обриси приховували захисні споруди, що суттєво змінювали вигляд однієї з головних площ міста. Демонтаж повернув простору звичну перспективу, хоча небезпека російських обстрілів для центральної частини столиці зберігається.

Необхідні роботи також завершили на пам’ятнику композитору Миколі Лисенку. Після зняття конструкцій монумент очистили та провели передбачені заходи з догляду. Такі процедури є обов’язковими, адже після тривалого перебування в закритому середовищі на поверхні можуть залишатися пил, волога, сольові відкладення та біологічний наліт.

Пам’ятник Миколі Лисенку має особливе значення для музичної історії Києва. Композитора вважають одним із засновників української національної музичної школи. Його монумент розташований біля Національної опери України й формує важливий культурний простір разом із театром, навчальними закладами та історичною забудовою центру.

Після завершення робіт біля монумента Лесі Українці міські служби планують демонтувати захист із пам’ятника засновникам Києва в Наводницькому парку. Скульптурна композиція із зображеннями Кия, Щека, Хорива та їхньої сестри Либіді є одним із найбільш упізнаваних символів столиці.

Монумент на дніпровській набережній має складну форму та розташований просто неба, тому потребує особливої уваги під час демонтажу. Комунальники й фахівці мають обережно прибрати всі елементи укриття, не пошкодивши човен, фігури засновників міста та основу композиції. Після цього пам’ятник також повинні оглянути й за потреби очистити.

Відкриття монументів не означає, що загроза для культурної спадщини Києва зникла. Російські війська продовжують атакувати столицю ракетами та безпілотниками, а уламки й вибухові хвилі можуть пошкоджувати історичні споруди, музеї, храми та пам’ятники. Рішення про демонтаж пов’язане не зі зниженням небезпеки, а з визнанням обмеженої ефективності старих укриттів і необхідністю запобігти поступовому руйнуванню скульптур через несприятливий мікроклімат.

Ситуація демонструє складність захисту культурних об’єктів у сучасній війні. Методи, які можуть допомогти від дрібних уламків або незначної вибухової хвилі, є майже безсилими проти балістичних ракет і боєприпасів великої потужності. Водночас повністю залишити пам’ятники без догляду також неможливо, адже природні процеси руйнування тривають незалежно від бойових дій.

Тепер одним із головних завдань стане регулярний моніторинг стану відкритих монументів. Фахівці мають перевіряти поверхні після обстрілів, фіксувати нові тріщини, відколи й забруднення, а також своєчасно проводити консерваційні роботи. Важливим є і створення детальної фотофіксації, яка дозволить порівнювати стан пам’яток у різні періоди.

Документування культурної спадщини стало особливо актуальним після початку повномасштабної війни. Якісні фотографії, тривимірні моделі, креслення та описи можуть допомогти реставраторам у разі пошкодження або втрати окремих елементів. Цифрові копії не замінюють оригінал, але дозволяють зберегти інформацію про його форму, розміри та художні особливості.

Демонтаж захисту також змінює зовнішній вигляд Києва. Протягом чотирьох років закриті монументи були частиною воєнного міського пейзажу. Їхнє поступове відкриття повертає площам, паркам і вулицям знайомі силуети, хоча сліди війни залишаються помітними в багатьох інших місцях столиці.

Для мешканців міста цей процес може викликати суперечливі відчуття. З одного боку, відкриті пам’ятники повертають відчуття звичного культурного простору. З іншого — люди усвідомлюють, що жодна конструкція не здатна гарантувати їх збереження під час сучасних ракетних атак. Саме тому рішення міської влади потребує чіткого пояснення та професійного контролю за станом кожного об’єкта.

У КМДА вважають, що за нинішніх умов відкритий доступ повітря, регулярне обстеження та своєчасне обслуговування є безпечнішими для пам’ятників, ніж подальше перебування в сирих тимчасових укриттях. Демонтаж проводитимуть поступово, враховуючи матеріал, конструкцію та стан кожного монумента.

Відкриття пам’ятників у Києві стає новим етапом роботи з культурною спадщиною під час війни. Місто відмовляється від рішень, які були виправданими у 2022 році, але з часом втратили ефективність і почали створювати додаткові ризики. Водночас столиця має розробляти нові підходи до документування, догляду та можливого аварійного захисту своїх культурних символів.