Україну на 20-й Міжнародній архітектурній виставці La Biennale di Venezia представить проєкт «КО-ХАТИ. Море питань» громадської організації «МЕТАЛАБ». Його обрали за результатами відкритого конкурсу, який провів Український інститут. В основі майбутнього павільйону — досвід створення житла для людей, які були змушені залишити свої домівки через російську війну проти України.

Проєкт виріс із ініціативи КО-ХАТИ, яка працює з 2022 року. Команда переоблаштовує занедбані та невикористовувані будівлі на довгострокове житло для внутрішньо переміщених осіб. Йдеться не лише про ремонт кімнат чи створення тимчасових місць для проживання, а про спробу сформувати нове середовище, у якому люди можуть поступово відновлювати звичне життя.

Одним із ключових принципів КО-ХАТИ є робота зі спільнотою майбутніх мешканців. Людей залучають до облаштування будівель, обговорення простору та створення спільних зон. Таким чином житло розглядається не лише як дах над головою, а як місце, де можуть виникати нові зв’язки між сусідами та формуватися відчуття приналежності до громади.

Основою українського павільйону стане досвід проєкту в Калуші на Івано-Франківщині. Там команда переобладнала колишню будівлю дитячого садка на житловий простір, де оселилися понад 100 людей. Будівля, яка до цього фактично втратила свою первинну функцію, отримала нове життя і стала домом для тих, хто втратив або був змушений залишити власне житло.

Саме цей приклад дозволив авторам проєкту поставити ширше питання про роль архітектури під час тривалої війни. У перші місяці після повномасштабного вторгнення головними завданнями були безпека, дах над головою, тепло, вода та можливість швидко розмістити людей, які залишили зони бойових дій.

Однак із часом постало інше питання — чи повинна архітектура в умовах війни обмежуватися лише задоволенням базових потреб. Якщо люди живуть у стані тривалої невизначеності роками, їм потрібне не тільки фізичне виживання, а й можливість повернутися до звичайного життя, відпочивати, планувати майбутнє, відчувати радість і дозволяти собі речі, які не мають прямого стосунку до виживання.

Саме цю дилему команда сформулювала у простому питанні — «А можна вже плавати?». Воно стало центральною метафорою українського павільйону.

Басейн у виставковому проєкті не означає, що команда планує будувати окремий басейн для мешканців КО-ХАТИ. Це передусім символ. Він уособлює право людини на комфорт, спокій, задоволення та нормальне повсякденне життя навіть у той час, коли війна триває і її завершення неможливо спрогнозувати.

У цьому образі автори намагаються показати межу між тим, що суспільство звикло називати необхідністю, і тим, що може сприйматися як надлишкове. Під час війни будь-яка розмова про відпочинок, красу, дозвілля або задоволення може здаватися невчасною. Водночас багаторічне життя виключно в режимі виживання також має свою ціну.

Український павільйон пропонуватиме відвідувачам замислитися над тим, у який момент базові потреби перестають бути достатніми. Чи може житло називатися повноцінним домом, якщо в ньому є лише ліжко, кухня та опалення? Чи потрібні людині простори для спілкування, дозвілля, приватності та відпочинку, щоб знову відчути себе не просто переселенцем, а мешканцем власного середовища?

Ці питання особливо актуальні для України, де мільйони людей були змушені змінити місце проживання через російську агресію. Частина переселенців живе у нових громадах уже кілька років, а перспектива повернення додому для багатьох залишається невизначеною.

Тому тимчасові рішення поступово перестають бути справді тимчасовими. Гуртожитки, модульні містечка та переобладнані будівлі можуть використовуватися значно довше, ніж планувалося спочатку. Це змушує архітекторів, місцеву владу та громадські організації думати не лише про кількість місць для проживання, а й про якість такого житла.

Виставковий простір Українського павільйону у Венеції оформлять як темну мілку водойму. Такий образ має продовжити тему басейну та одночасно створити атмосферу, в якій відвідувачі зможуть фізично відчути основну метафору проєкту.

У павільйоні також покажуть відеоінсталяції режисерки Надії Парфан. Вони будуть побудовані на реальних історіях та повсякденному житті мешканців КО-ХАТИ в Калуші.

Замість абстрактної розмови про переселення автори хочуть показати конкретних людей, їхні звички, взаємодію, побут і те, як формується нова спільнота. Таким чином архітектура в павільйоні постане не лише як набір креслень, матеріалів і конструкцій, а як середовище, яке безпосередньо впливає на людські стосунки.

Програма «КО-ХАТИ. Море питань» відбуватиметься одночасно у двох містах — Венеції та Калуші. У Венеції команда планує вести міжнародну дискусію про житло, відбудову, турботу та відповідальність архітектури в умовах війни.

У Калуші тим часом робота продовжуватиметься безпосередньо з мешканцями. Такий формат дозволяє не перетворювати участь у бієнале виключно на виставковий жест. Реальний проєкт продовжуватиме існувати паралельно з його представленням на одній із найважливіших архітектурних подій світу.

Переможця відкритого конкурсу визначало журі, до якого увійшли Тетяна Філевська, Севра Девіс, Мартен Дюплантьє, Олексій Петров і Богдана Косміна.

Комісаром Українського павільйону стане генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко. Сам Український інститут координуватиме підготовку павільйону та його представлення у Венеції.

Для України участь у Венеційській архітектурній бієнале має особливе значення в умовах масштабної відбудови. Війна вже зруйнувала або пошкодила величезну кількість житлових будинків, шкіл, лікарень, культурних установ та іншої інфраструктури.

Водночас питання відбудови дедалі частіше виходить за межі простого відновлення того, що існувало раніше. Архітектори та урбаністи обговорюють, як зробити нові простори доступнішими, безпечнішими, енергоефективнішими та орієнтованими на потреби людей.

Досвід КО-ХАТИ додає до цієї дискусії ще один аспект — участь самих мешканців. Люди, для яких створюють житло, у такій моделі перестають бути лише отримувачами допомоги та стають учасниками процесу.

Це особливо важливо для переселенців, які після втрати дому часто опиняються у середовищі, де більшість рішень ухвалюють без їхньої участі. Можливість впливати на простір, у якому вони житимуть, допомагає поступово відновлювати контроль над власним життям.

Саме тому «КО-ХАТИ. Море питань» говорить не лише про будинки. Проєкт ставить питання про гідність, право на комфорт і межі поняття «достатньо» у країні, яка живе в умовах тривалої війни.

20-та Міжнародна архітектурна виставка La Biennale di Venezia триватиме з 8 травня до 21 листопада 2027 року. Попереднє відкриття заплановане на 6–7 травня.

Кураторами ювілейної виставки стали китайські архітектори Ван Шу та Лу Веньюй — засновники Amateur Architecture Studio. Їхня практика відома увагою до локальних матеріалів, історичної забудови та переосмислення традиційних архітектурних підходів.

На цьому міжнародному тлі український павільйон говоритиме про одну з найгостріших проблем сучасної України — як створювати середовище для життя, коли війна руйнує не лише будинки, а й усталені зв’язки між людьми.

Проєкт КО-ХАТИ пропонує відповідь, у якій архітектура починається з необхідного житла, але не повинна на ньому закінчуватися. Адже навіть під час війни людина потребує не лише безпеки та тепла, а й відчуття дому, спільноти та права одного дня поставити просте запитання — «А можна вже плавати?».