До 140-річчя від дня народження Георгія Нарбута в Україні відтворили незвичайну частину його творчої спадщини — колоду гральних карт, створену за ескізами художника 1917–1918 років. Проєкт реалізувала мережа «Сільпо» разом із художницею-графісткою Надією Харт, а до перевірки історичних матеріалів залучили Національний художній музей України.

Колода цікава не лише своїм оформленням. У час, коли Українська Народна Республіка формувала власні державні символи, Нарбут фактично переосмислив навіть такий повсякденний предмет, як гральні карти. Замість безіменних європейських королів, дам і валетів на них з’явилися образи, пов’язані з українською історією. Звичайна колода перетворювалася на своєрідну візуальну енциклопедію українського минулого.

Замість абстрактних королів — Сагайдачний і Мазепа

На картах Нарбута можна впізнати конкретних історичних персонажів. Серед королів художник зобразив постаті, в яких прочитуються Петро Сагайдачний та Іван Мазепа, а серед жіночих образів — Раїна Могилянка-Вишневецька та Феодосія Палій.

Такий підхід різко відрізнявся від традиційних карткових колод, де персонажі найчастіше були умовними образами монархів без прив’язки до конкретної національної історії. Нарбут фактично створював власну українську систему символів, використовуючи знайомий формат гри як носій культурної пам’яті.

У матеріалах сучасного проєкту дам називають «кралями», а валетів — «митусами». Це додатково підкреслює спробу відійти від стандартних міжнародних назв і повернути колоді локальний український характер.

Особливий гумор Нарбут залишив і в одному з валетів. Одного персонажа він створив із власного образу, зобразивши себе з діркою в шапці та відрізаним вусом. Така самоіронія добре вписується у характер його графіки, де історичні алюзії могли поєднуватися з гротеском, декоративністю та особистими жартами.

Колода мала стати символом нової України

За інформацією авторів проєкту, карти Нарбута планували як першу гральну колоду Української Народної Республіки. Її створення припало на період, коли Україна формувала нову державну ідентичність — від гербів і банкнот до шрифтів, печаток та побутової графіки.

Сам Нарбут відіграв у цьому процесі надзвичайно помітну роль. Його стиль став одним із візуальних кодів української державності початку ХХ століття. Художник працював із мотивами козацького бароко, стародруків, української геральдики та модерну, перетворюючи історичні форми на актуальний для свого часу дизайн.

Однак багато створених у добу УНР проєктів після встановлення радянської влади були витіснені з публічного простору. За даними «Сільпо», колоду Нарбута згодом заборонила радянська влада, а її ескізи фактично залишилися частиною історичної спадщини, відомої передусім дослідникам і поціновувачам мистецтва.

Для сучасного видання ескізи відтворила художниця-графістка Надія Харт. Завдання полягало у тому, щоб повернути задум Нарбута в повноцінну форму та водночас зберегти характер оригінальної графіки.

Разом із картами повернулися й українські шаги

Колода стала лише частиною ширшого проєкту. До ювілею художника також створили шоколадні шаги, натхненні українською розмінною грошовою одиницею, оформлення якої Нарбут розробляв у 1918 році.

За даними мережі, художник працював над шагами номіналом 30, 40 та 50, поєднуючи у дизайні мотиви козацького бароко і модерну. Історія цих грошей сьогодні отримала нове звучання на тлі ініціативи Національного банку щодо повернення назви «шаг» замість «копійки».

Проєкт також приурочили до 30-річчя сучасної гривні, таким чином поєднавши історію української валюти доби УНР із сучасною грошовою системою. Нарбут у цьому контексті постає не лише як художник книжкової графіки, а як один із творців візуальної мови українських грошей.

Частину партії шоколадних шагів, однак, знищила війна. За інформацією «Сільпо», продукція згоріла під час російської атаки на розподільчі центри мережі в ніч проти 5 серпня. Таким чином, проєкт, присвячений відновленню культурної пам’яті початку ХХ століття, несподівано зіткнувся вже із сучасною російською війною проти України.

Нарбут з’явився на футболках, каві та хустинках

Організатори вирішили не обмежуватися музейним або суто колекційним форматом. Мотиви Нарбута перенесли на сучасні повсякденні речі, щоб його графіка знову стала частиною масової культури.

У межах кампанії створили дрип-каву, футболки, хустинки та інші тематичні товари. Окремий напрям отримала гастрономічна історія: Beermaster Brewery випустила сучасну версію напою «Квасне», який, за інформацією авторів проєкту, колись подавали на одній із вечірок самого художника.

Такий підхід фактично виводить Нарбута за межі підручників з історії мистецтва. Його творчість пропонують сприймати не тільки як музейний експонат, а як живий дизайн, здатний працювати в сучасному середовищі — від одягу до упаковки та популярної культури.

Національний художній музей перевіряє історичні факти

До реалізації кампанії залучили Національний художній музей України. За інформацією мережі, фахівці музею верифікують відомості про Георгія Нарбута та його творчість, які використовуються у проєкті.

Це важливо, адже навколо історичних постатей часто виникають популярні перекази, які з часом починають сприймати як достовірні факти. Участь музейних експертів має допомогти відокремити документовану історію від пізніших легенд та водночас показати творчість Нарбута ширшій аудиторії.

Проєкт має й практичну благодійну складову. Частину прибутку від продажу тематичної продукції планують передати на відновлення Національного художнього музею України. Таким чином, популяризація спадщини одного з найвідоміших українських графіків має допомогти збереженню інституції, яка працює з українським мистецтвом сьогодні.

Нарбут знову стає частиною повсякденної культури

Історія відтвореної колоди показує, наскільки сучасною може залишатися графіка, створена понад сто років тому. Нарбут працював у період, коли українська держава намагалася створити власну візуальну мову, незалежну від імперських моделей. Його карти, гроші, герби та декоративні композиції були не просто красивими малюнками, а елементами формування української ідентичності.

Через століття ці самі образи повертаються вже у новому контексті. Вони з’являються на картах, шоколаді, одязі та інших речах, стаючи частиною сучасного дизайну. І саме це, можливо, є одним із найпоказовіших способів збереження культурної спадщини — не консервувати її виключно у музейних фондах, а повертати в активне життя.