Українська композиторка та піаністка Марія Яремак у співавторстві з ілюстраторкою Олександрою Дікою та фотографом Павлом Яремаком випустила двомовне видання «Музичні історії України». Проєкт об’єднує авторську фортепіанну музику, ілюстрації та фотографії, натхнені українським фольклором, народними піснями, легендами й образами, які формують культурну пам’ять країни. Це не просто нотна збірка для музикантів, а міждисциплінарна книга, у якій звук, текст і візуальне мистецтво працюють разом, щоб розповісти про Україну сучасною мовою.
Збірка містить 20 фортепіанних творів різного рівня складності — від початкового до професійного. Такий діапазон робить видання відкритим для дуже різної аудиторії. Його можуть використовувати учні музичних шкіл, викладачі, студенти, професійні піаністи й усі, хто цікавиться українською музикою. Для одних книга може стати першим знайомством із народними мелодіями у фортепіанному викладі, для інших — матеріалом для концертного виконання, педагогічної роботи або особистого дослідження української музичної традиції.
Серед композицій — авторські переосмислення відомих народних пісень та обрядових мелодій, зокрема «Щедрика», «Пливе кача», «Подоляночки», «Ніч яка місячна» та «Ой, ходить сон». Кожна з цих мелодій має власний емоційний і культурний контекст. «Щедрик» давно став одним із найвідоміших українських музичних символів у світі, «Пливе кача» після подій Революції гідності отримала особливе меморіальне звучання, «Ніч яка місячна» асоціюється з ліричною красою української пісні, а «Ой, ходить сон» належить до інтимного простору колискових і дитячої пам’яті.
Марія Яремак працює з цими мотивами не як із музейними експонатами, а як із живим матеріалом, який можна переосмислювати, розвивати й передавати новим поколінням. У фортепіанній музиці народна мелодія отримує інший простір: вона може стати камерною, драматичною, світлою, медитативною або майже кінематографічною. Саме в такому підході проявляється сучасність проєкту. Він не консервує фольклор, а показує, що традиція здатна звучати по-новому, не втрачаючи власного коріння.
До кожної композиції додається аудіозапис. Це важлива деталь для освітнього й виконавського використання книги. Учні можуть не лише бачити ноти, а й чути, як твір має звучати; викладачі отримують додатковий інструмент для пояснення інтонації, динаміки й настрою; слухачі, які не читають нот, можуть сприймати видання як музичну подорож. Завдяки аудіосупроводу книга виходить за межі традиційного нотного формату й наближається до мультимедійного культурного проєкту.
Візуальна частина «Музичних історій України» складається з оригінальних малюнків Олександри Дікої та пейзажних фотографій Павла Яремака. Ілюстрації працюють із фольклорними образами, серед яких Мавка та Подоляночка. Ці персонажі важливі для української уяви, бо пов’язують музику з міфологією, природою, дитячими іграми, обрядами й літературними асоціаціями. Вони допомагають читачеві не лише почути мелодію, а й побачити світ, із якого вона виростає.
Фотографії Павла Яремака додають виданню ще один рівень — реальний український ландшафт. Пейзаж у такому проєкті не є декоративним фоном. Він нагадує, що народна музика завжди пов’язана з місцем: селами, полями, лісами, горами, річками, вечірнім небом, святами, працею й тишею. Коли музика, малюнок і фотографія опиняються поруч, вони створюють ширший образ України — не лише як країни історичних подій, а як простору звуків, кольорів, легенд і природної краси.
Текст у виданні продубльовано українською та англійською мовами. Це робить книгу доступною для міжнародної аудиторії й посилює її культурно-дипломатичний потенціал. Українська музика сьогодні дедалі активніше звучить у світі, але для іноземного читача важливо мати зрозумілий контекст. Англомовна версія допомагає пояснити, що стоїть за мелодіями, які образи вони несуть і чому ці твори важливі для українців. Водночас українська мова залишається основою видання, зберігаючи його автентичність.
Проєкт отримав міжнародну підтримку. Передслово до книги написав британський актор і письменник Стівен Фрай. Також видання підтримали голлівудська композиторка і лауреатка премії «Греммі» Пенка Кунева, композитор серіалу «Чорне дзеркало» Стюарт Ерл та монтажер фільмів про Гаррі Поттера Мік Одслі. Для українського культурного проєкту така увага з боку відомих міжнародних діячів є важливим знаком: українська музика, фольклор і мистецтво цікаві не лише всередині країни, а й за її межами.
Підтримка Стівена Фрая особливо помітна в контексті того, як українська культура нині шукає нові канали комунікації зі світом. Передслово від відомого британського автора може привернути увагу людей, які раніше не знали Марії Яремак або не мали системного інтересу до української музики. Такі міжнародні імена працюють як місток: вони допомагають іноземній аудиторії зробити перший крок до знайомства з українським матеріалом, а далі вже говорить сама музика.
Важливо, що «Музичні історії України» розраховані не лише на професійних виконавців. Книга може стати корисною для викладачів музичних шкіл, які шукають сучасний український репертуар для учнів. У музичній освіті репертуар має велике значення: саме через нього діти знайомляться з культурою, вчаться відчувати стиль, ритм, характер і настрій. Коли в навчальному процесі з’являються твори, побудовані на українських мелодіях і образах, музична освіта стає ближчою до власної традиції.
Для професійних піаністів видання може бути цікавим як матеріал для концертних програм, присвячених українській музиці. У світі зростає попит на українські культурні проєкти, і такі збірки допомагають формувати репертуар, який можна представляти на міжнародних сценах, у камерних залах, освітніх програмах чи благодійних концертах. Українська музика не повинна обмежуватися кількома відомими іменами або творами. Її сучасне звучання формується саме через нові авторські роботи, які спираються на традицію, але говорять мовою сьогодення.
Для ширшої аудиторії книга може стати способом заново подивитися на знайомі мелодії. Багато українців знають «Щедрик» або «Ніч яка місячна», але не завжди замислюються, скільки нових форм може мати народна пісня. Коли вона переходить у фортепіанну композицію, отримує ілюстрацію, фотографію й двомовний текст, знайома мелодія стає частиною ширшої історії. Вона перестає бути лише піснею з дитинства чи святкового репертуару й відкривається як культурний код.
Вихід «Музичних історій України» також важливий на тлі війни. Українська культура сьогодні виконує не лише естетичну функцію. Вона допомагає зберігати ідентичність, пояснювати себе світові, підтримувати зв’язок між поколіннями й протистояти спробам привласнення або стирання української спадщини. Фольклор, легенди, пісні й обрядові мелодії стають не архаїкою, а живим джерелом сили. У цьому сенсі проєкт Марії Яремак, Олександри Дікої та Павла Яремака працює не лише як мистецьке видання, а як жест культурної стійкості.
Особливість книги полягає в її поєднанні форматів. Вона може бути нотним збірником, альбомом ілюстрацій, фотоесеєм, навчальним матеріалом і подарунковим виданням водночас. Саме така багатошаровість відповідає сучасному способу сприйняття культури. Читач і слухач більше не обмежується одним каналом: він хоче бачити, чути, читати, переходити між мовами й контекстами. «Музичні історії України» відповідають на цей запит, не спрощуючи матеріал, а роблячи його доступним.
Проєкт також демонструє силу співпраці між різними митцями. Композиторка, ілюстраторка й фотограф створили видання, у якому кожен вид мистецтва підсилює інший. Музика дає емоційний центр, ілюстрації відкривають міфологічний і образний вимір, фотографії повертають до реального ландшафту, а двомовний текст допомагає читачеві увійти в контекст. У результаті українська культура постає не як набір окремих символів, а як цілісна історія, яку можна виконувати, розглядати й слухати.
«Музичні історії України» мають потенціал стати важливим виданням для тих, хто працює з українською музикою в освіті, на сцені та в міжнародній культурній комунікації. Вони показують, що фольклор може бути сучасним, фортепіанна музика — доступною для різних рівнів підготовки, а українські легенди — зрозумілими для світу. Це видання говорить про Україну без гучних декларацій, через мелодії, образи й історії, які мають силу залишатися в пам’яті.
