На сайті Київради зареєстрували петицію №14332 із вимогою не будувати паркінг на Пейзажній алеї та розглянути альтернативні варіанти благоустрою зеленої зони. Автором звернення став активіст Дмитро Перов, який закликає міську владу переглянути рішення щодо ділянки на нижній терасі Пейзажної алеї та повернути їй призначення, пов’язане з обслуговуванням зелених насаджень. Йдеться про територію площею 4 гектари за адресою Киянівський провулок, 12–14, яка, за словами автора петиції, може опинитися під загрозою забудови після зміни її цільового призначення.
Пейзажна алея давно є одним із найупізнаваніших громадських просторів Києва. Для містян це не лише прогулянкова зона з краєвидами на історичний центр, а й частина культурної пам’яті столиці. Тут поєднуються зелений простір, мистецькі об’єкти, туристичні маршрути, дитячі локації та історичний ландшафт Старого Києва. Саме тому будь-які плани щодо будівництва на цій території викликають особливу увагу з боку громади, активістів і фахівців, які займаються захистом міського середовища.
У петиції йдеться про те, що Київрада ухвалила рішення про зміну цільового призначення ділянки на будівництво. На думку Дмитра Перова, такий крок може створити передумови для майбутньої забудови території, яка має важливе природоохоронне, історичне та містобудівне значення. Автор звернення вважає, що ділянка не повинна розглядатися як резерв для паркінгу чи іншого будівництва, адже вона є частиною зеленої зони «Пейзажна алея».
Окремо в петиції наголошується на пам’яткоохоронних обмеженнях. За словами Перова, на цій території розташована пам’ятка археології «Старокиївська гора». Це один із ключових історичних ландшафтів Києва, пов’язаний із найдавнішими шарами міського розвитку. Такі території потребують особливо обережного ставлення, адже будь-яке втручання може вплинути не лише на сучасний вигляд простору, а й на археологічну спадщину, яка зберігається під землею.
Автор петиції також зазначає, що ділянка частково потрапляє до буферної охоронної зони ЮНЕСКО. Для Києва це питання має особливу вагу, оскільки історичний центр столиці неодноразово ставав предметом дискусій через забудову, яка може змінювати панорами, ландшафти та візуальні зв’язки між пам’ятками. У таких зонах будь-які рішення щодо нового будівництва мають оцінюватися не лише з точки зору зручності або комерційної доцільності, а й з погляду впливу на історичне середовище.
Ще один аргумент петиції стосується зелених насаджень. Перов наголошує, що ділянка є частиною зеленої зони «Пейзажна алея», площу якої не можна зменшувати заради будівництва паркінгу. У місті, де щільність забудови постійно зростає, кожен великий зелений простір у центральних районах має особливу цінність. Такі території виконують не лише рекреаційну функцію, а й допомагають зменшувати перегрів міста, підтримують біорізноманіття, створюють місця для прогулянок і відпочинку без комерційного навантаження.
Ідея будівництва паркінгу в центрі Києва сама по собі є суперечливою. З одного боку, проблема хаотичного паркування справді залишається гострою для столиці. Автомобілі часто займають тротуари, двори, пішохідні зони та підступи до історичних локацій. З іншого боку, створення нових паркомісць у самому центрі може не зменшити транспортний тиск, а навпаки — стимулювати ще більше водіїв приїжджати туди на авто. Саме на це звертає увагу автор петиції, вважаючи, що новий паркінг не розв’яже системну проблему мобільності.
У зверненні пропонують розглянути альтернативні варіанти. Один із них — розмістити паркінг замість недобудованого корпусу Університету імені Івана Карпенка-Карого. Інший варіант — реконструювати Львівську площу з облаштуванням підземного паркінгу. Також у петиції згадується можливість повністю відмовитися від ідеї нового паркінгу в центрі. Такий підхід відображає ширшу дискусію про те, яким має бути історичний центр Києва: простором для автомобілів чи середовищем, орієнтованим передусім на пішоходів, культуру, зелені зони та громадське життя.
Замість забудови автори петиції пропонують зберегти Пейзажну алею як зелену зону, провести благоустрій території, висадити більше дерев і додати сучасні мистецькі об’єкти. Така концепція виглядає логічним продовженням уже сформованого характеру Пейзажної алеї. Простір давно асоціюється з прогулянками, мистецтвом, відкритими краєвидами й неформальним відпочинком. Нові дерева, якісний благоустрій і продумані артоб’єкти могли б посилити цю функцію без втрати природного та історичного значення ділянки.
Питання Пейзажної алеї також є частиною ширшої проблеми міської політики Києва. У столиці неодноразово виникали конфлікти навколо зелених зон, історичних будівель, схилів, парків і територій у центрі міста. Часто громада дізнається про ризики забудови вже після ухвалення рішень або зміни документів, які відкривають шлях до подальших проєктів. Саме тому петиції стають одним із інструментів публічного тиску, коли мешканці та активісти намагаються змусити владу переглянути рішення й повернути питання в поле відкритого обговорення.
У Київради просять ухвалити нове рішення і повернути ділянці в Киянівському провулку, 12–14 цільове призначення «для експлуатації та обслуговування зелених насаджень». Також автори петиції просять не виносити на голосування інші проєкти рішень, які передбачають забудову цієї території. Фактично йдеться не лише про один паркінг, а про принципове питання: чи може зелена зона в історичному центрі бути захищена від поступової зміни функції та подальшого будівництва.
Для культурного середовища Києва ця дискусія має особливе значення. Пейзажна алея — це простір, де історія міста не відокремлена від повсякденного життя. Тут гуляють родини з дітьми, туристи, мешканці Подолу, Львівської площі та Старокиївської гори, тут проводять екскурсії, фотографуються, відпочивають і сприймають Київ як місто з власним ландшафтом. Будь-яка масштабна забудова на такій території може змінити не лише функціональність ділянки, а й атмосферу одного з найвідоміших міських маршрутів.
Ситуація навколо петиції також порушує питання довіри до міського планування. Коли території, які сприймаються громадою як зелені та рекреаційні, отримують будівельне призначення, це посилює недовіру до рішень влади. Натомість відкритий діалог, розгляд альтернатив і повернення ділянці природоохоронної функції могли б стати сигналом, що місто готове враховувати не лише інфраструктурні потреби, а й культурну, історичну та екологічну цінність простору.
Петиція Дмитра Перова фактично пропонує інший сценарій розвитку Пейзажної алеї — без паркінгу, але з благоустроєм, деревами й мистецькими об’єктами. Такий підхід відповідає сучасному баченню міського центру, де пріоритетом стають не додаткові автомобільні потоки, а якість громадського простору. Для Києва, який постійно балансує між тиском забудови та потребою зберігати власну історичну ідентичність, це питання виходить далеко за межі однієї ділянки.
Подальша доля звернення залежатиме від того, чи набере петиція необхідну підтримку та як на неї відреагує Київрада. Водночас сама поява такого документа вже привертає увагу до ризиків, пов’язаних із забудовою Пейзажної алеї, і ставить перед міською владою питання про межі допустимого втручання в історичні зелені зони. Для багатьох киян відповідь очевидна: такі простори потрібно не ущільнювати, а берегти, розвивати й робити доступнішими для людей.
