Сьогодні перед будівлею КМДА відбувся протест проти забудови в історичних локаціях Києва. Містяни виступили проти будівельних проєктів на нижній терасі Пейзажної алеї за адресою Киянівський провулок, 12–14 та на вулиці Князів Острозьких, 43/11 неподалік від Києво-Печерської лаври. Учасники акції наголошують, що йдеться не просто про окремі будівництва, а про небезпечну тенденцію, коли території з історичним, археологічним і культурним значенням поступово перетворюють на майданчики для нових комерційних об’єктів.

Протест під стінами міської адміністрації став реакцією на рішення та дії, які активісти вважають загрозою для історичного середовища столиці. Київ неодноразово стикався з конфліктами навколо забудови старих районів, зелених зон, схилів і територій біля пам’яток. Однак нинішня ситуація особливо чутлива, адже обидві локації пов’язані з просторами, які мають значення далеко за межами одного кварталу. Пейзажна алея і зона біля Києво-Печерської лаври є частиною історичного образу міста, який формувався століттями.

На Пейзажній алеї активісти виступають проти будівництва паркінгу на ділянці площею 4 гектари. Йдеться про нижню терасу за адресою Киянівський провулок, 12–14. Учасники протесту наголошують, що ця територія є частиною пам’ятки археології «Старокиївська гора», входить до буферної зони ЮНЕСКО та належить до зеленого простору Пейзажної алеї. На їхню думку, будь-яке будівництво на такій ділянці суперечить самій логіці охорони спадщини, адже йдеться про місце, де важливі не лише дерева чи благоустрій, а й історичний ландшафт Києва.

Пейзажна алея давно стала одним із найвідоміших громадських просторів столиці. Це місце для прогулянок, туристичних маршрутів, дитячого відпочинку, екскурсій, фотографій і знайомства з панорамами старого Києва. Вона поєднує природний рельєф, мистецькі об’єкти, археологічний контекст і пам’ять про давнє місто. Саме тому ідея будівництва паркінгу на нижній терасі викликає спротив. Для багатьох киян це виглядає як спроба підмінити громадський простір інфраструктурою, яка може збільшити транспортне навантаження на центр.

Учасники протесту вважають, що нові паркомісця не вирішать проблему хаотичного паркування, а навпаки можуть стимулювати ще більше людей приїжджати в історичний центр на автомобілях. У сучасному місті такі рішення дедалі частіше переглядають: замість створення нових магнітів для автотранспорту в центральних районах міста розвивають пішохідні маршрути, громадський транспорт, озеленення й безпечні громадські простори. У випадку Пейзажної алеї протестувальники наполягають, що пріоритетом має бути не паркінг, а збереження зеленої зони та археологічної спадщини.

Друга локація, проти забудови якої виступають містяни, розташована на вулиці Князів Острозьких, 43/11 у Печерському районі. Там забудовник намагається відновити демонтаж будівлі колишнього училища зв’язку 1930-х років. Ця ділянка розташована в буферній зоні Києво-Печерської лаври — одного з найважливіших об’єктів української та світової спадщини. За словами активістів, на місці історичної споруди планують звести 80-метровий житловий комплекс, хоча гранична дозволена висота забудови в цьому районі становить 27 метрів.

Саме різниця між дозволеною висотністю та запланованим масштабом майбутнього комплексу стала одним із головних аргументів протестувальників. У буферних зонах пам’яток такі обмеження існують не випадково. Вони мають захищати історичні панорами, силует міста, візуальні зв’язки між пам’ятками та загальне сприйняття культурного ландшафту. Якщо поруч із Лаврою з’являються висотні будинки, це змінює не лише конкретну вулицю, а й образ усього історичного району.

Будівля училища зв’язку 1930-х років також має значення як частина міської історії. Такі споруди можуть не мати популярності великих туристичних пам’яток, але вони формують реальну тканину міста. З них складається історичне середовище, у якому Київ зберігає пам’ять про різні етапи свого розвитку. Коли такі будівлі демонтують, на їхньому місці часто з’являються об’єкти, які не мають зв’язку з контекстом району. У результаті місто втрачає не лише старі стіни, а й впізнаваність, масштаб і характер.

Протест перед КМДА показує, що частина киян більше не сприймає подібні конфлікти як суто локальні. Забудова Пейзажної алеї та ділянки біля Лаври в очах активістів є симптомом ширшої проблеми — слабкого захисту історичних територій від комерційного тиску. Містяни вимагають, щоб міська влада не лише реагувала на конфлікти після початку робіт, а й заздалегідь запобігала рішенням, які можуть загрожувати пам’яткам, зеленим зонам і охоронним територіям.

Особливої ваги цій ситуації додає згадка про буферні зони ЮНЕСКО. Для Києва це не формальність, а питання міжнародної репутації та відповідальності. Якщо місто не дотримується обмежень у зонах, пов’язаних із об’єктами всесвітньої спадщини, це може викликати занепокоєння не лише всередині країни, а й за її межами. У таких місцях будь-який проєкт має проходити максимально відкриту перевірку, професійну оцінку та громадське обговорення.

Активісти наголошують, що історичний центр Києва не може розвиватися лише за логікою прибутковості землі. Центральні райони мають високу комерційну цінність, але саме тому вони потребують сильніших правил захисту. Якщо кожна цінна ділянка розглядається як потенційний майданчик для висотки, паркінгу чи комерційного комплексу, місто поступово втрачає те, що робить його унікальним. Київська спадщина — це не тільки окремі фасади чи пам’ятники, а й ландшафти, зелені схили, панорами, старі вулиці та простори між будівлями.

Протест також став нагадуванням, що громадський тиск залишається одним із небагатьох інструментів захисту міського середовища. Коли мешканці виходять під КМДА, вони намагаються змусити владу публічно реагувати на рішення, які інакше можуть залишатися в кабінетах, документах і містобудівних схемах. Для багатьох киян участь у таких акціях — це спосіб захистити не лише конкретну алею чи будівлю, а й право міста на пам’ять, зелень і людський масштаб.

Ситуація навколо Пейзажної алеї та Князів Острозьких ставить перед міською владою просте, але принципове питання: чи готовий Київ реально захищати історичні зони, якщо вони стають цікавими для забудовників. Формальні статуси, охоронні межі та висотні обмеження мають сенс лише тоді, коли їх виконують. Якщо ж їх можна обійти або змінити під конкретний проєкт, довіра до системи охорони спадщини руйнується.

Для столиці ця дискусія є особливо важливою в умовах війни. Україна захищає свою культуру від зовнішнього знищення, але водночас має берегти її і всередині міст. Руйнування історичного середовища може відбуватися не лише через обстріли, а й через байдужість, непрозорі рішення та забудову, яка ігнорує контекст. Саме тому вимоги протестувальників виходять за межі архітектурної суперечки. Вони стосуються того, яким буде Київ після війни: містом із пам’яттю чи простором, де кожну цінну ділянку можна забудувати.

Подальша реакція КМДА та Київради покаже, чи здатна міська влада почути громаду. Учасники протесту очікують не загальних заяв, а конкретних рішень: зупинення небезпечних проєктів, перевірки документів, дотримання пам’яткоохоронних обмежень і перегляду рішень, які відкривають шлях до забудови історичних територій. Без таких дій кожен новий конфлікт лише посилюватиме недовіру між містянами та владою.

Протест перед КМДА став ще одним сигналом, що кияни готові боротися за історичний центр і не погоджуються з перетворенням знакових локацій на будівельні майданчики. Пейзажна алея, Старокиївська гора, простір біля Києво-Печерської лаври та будівля училища зв’язку — це частини міської спадщини, які потребують захисту не на словах, а в реальних рішеннях. І саме зараз для Києва важливо довести, що пам’яткоохоронні обмеження існують не для формальності, а для збереження міста, яке має історію, характер і майбутнє.