На бульварі Тараса Шевченка в Києві може з’явитися повноцінний пам’ятник гетьману Івану Мазепі. Про це повідомив президент Володимир Зеленський під час заходів до Дня Конституції України в Києво-Печерській лаврі. Йдеться про одну з найбільш символічних локацій столиці — ріг бульвару Шевченка та Хрещатика, де до грудня 2013 року стояв пам’ятник Леніну. Саме там, за словами президента, міг би постати монумент українському гетьману, постать якого століттями намагалася спотворити російська імперська та радянська пропаганда.
«Вважаю, що ідеальне місце для нього існує — існує з грудня 2013-го на бульварі Шевченка. І я впевнений: там, де Ленін впав, міцно стоятиме Мазепа», — сказав Зеленський. Ця фраза одразу надала дискусії не лише містобудівного, а й історичного значення. Адже місце колишнього пам’ятника Леніну вже понад десять років залишається відкритим символічним простором, де Київ досі не ухвалив остаточного рішення про новий знак, який мав би відповідати сучасному розумінню української історії.
Пам’ятник Леніну стояв на бульварі Тараса Шевченка, на розі з Хрещатиком, навпроти Бессарабського ринку з 1946 року. Його повалили 8 грудня 2013 року під час Революції Гідності. Ця подія стала одним із найпомітніших символів початку «ленінопаду» в Україні — процесу демонтажу радянських ідеологічних маркерів у публічному просторі. Для багатьох українців падіння київського Леніна означало не просто руйнування пам’ятника, а розрив із системою, яка десятиліттями нав’язувала власну версію історії, влади та пам’яті.
Після демонтажу Леніна дискусія про майбутнє цієї локації тривала понад десять років. У 2014–2015 роках у межах конкурсу «Територія Гідності» серед ідей для цього місця розглядали пам’ятник Івану Мазепі, Тарасу Шевченку, Героям Небесної Сотні та інші варіанти. Однак остаточного рішення так і не ухвалили, а простір залишився своєрідною паузою в центрі Києва. Тепер ідея встановлення пам’ятника Мазепі повертає цю розмову в новий політичний і культурний контекст.
Іван Мазепа — одна з ключових постатей української історії. Він був не лише гетьманом Війська Запорозького, а й державним діячем, меценатом, покровителем освіти, книгодрукування, церковного будівництва та культури. Його доба пов’язана з розквітом українського бароко, розбудовою Києва, підтримкою духовних центрів і спробою вибороти для України політичну суб’єктність у складному геополітичному просторі між Московією, Річчю Посполитою, Османською імперією та Швецією.
У Києво-Печерській лаврі вже встановили пам’ятний знак гетьману Івану Мазепі у вигляді бронзового бюста. Його образ узяли з портрета 1706 року авторства Мартіна Бернігерота. Зеленський назвав Мазепу «великим українцем» і покровителем Лаври. Це визначення має конкретне історичне підґрунтя: завдяки Мазепі було профінансоване зведення мурів та фортифікаційного комплексу навколо Верхньої лаври, ініційоване будівництво та перебудова храмів, серед яких Успенський собор, Троїцька надбрамна церква та церква Всіх Святих. Він також сприяв розбудові лаврської друкарні та розвитку книгодрукування.
Саме тому поява пам’ятного знака в Лаврі є важливою не лише як акт ушанування окремої історичної постаті. Це спроба повернути Мазепу в той простір, який він сам допомагав розбудовувати. Упродовж століть російська імперська традиція представляла гетьмана як «зрадника», бо він намагався вирвати Україну з-під московської залежності. Сучасна Україна дедалі виразніше переосмислює цю спадщину, повертаючи Мазепі місце державника, мецената й політика, який мислив категоріями українського інтересу.
Ідея встановити повноцінний пам’ятник Мазепі на місці Леніна є особливо промовистою. У цьому жесті поєднуються деколонізація, історична справедливість і переосмислення центрального простору столиці. Ленін у центрі Києва уособлював радянську владу, імперську спадщину та політичну систему, яка заперечувала українську незалежність. Мазепа, навпаки, може стати символом державницької традиції, яку довго витісняли з офіційної пам’яті. Така заміна була б не просто зміною одного монумента на інший, а зміною історичної оптики.
Водночас навколо цієї локації вже існує інший міський проєкт. У травні 2026 року компанія «Ростдорстрой» виграла тендер на встановлення фонтану на місці колишнього пам’ятника Леніну за 51,9 млн грн. Раніше в місті також обговорювали облаштування громадського простору з фонтаном, лавками та безбар’єрними рішеннями. Частина експертів вважала, що нейтральний фонтан міг би зняти політичну напругу з місця й перетворити його на відкриту міську площу. Однак заява президента знову ставить питання: чи може така локація бути нейтральною після Революції Гідності та під час війни з Росією.
Центр Києва давно є простором боротьби символів. Тут важливо не лише те, що будується, а й те, які смисли місто закріплює в камені, бронзі, назвах вулиць і публічних жестах. Після 2014 року Україна пройшла кілька хвиль декомунізації та деколонізації: демонтаж радянських пам’ятників, перейменування вулиць, переоцінка російських імперських постатей у міському просторі. Проте місце поваленого Леніна в Києві досі залишалося невизначеним. Воно ніби чекало на відповідь, кого або що сучасна Україна готова поставити в центрі столиці замість символу радянської влади.
Постать Мазепи для такої відповіді має сильний потенціал. Він не є випадковим героєм і не зводиться до одного епізоду історії. Його спадщина охоплює політику, культуру, освіту, архітектуру, церкву та дипломатію. Водночас його ім’я є одним із найбільш показових прикладів того, як імперія формувала негативні міфи про українських діячів, які прагнули самостійності. Тому пам’ятник Мазепі в центрі Києва міг би стати не лише вшануванням гетьмана, а й відповіддю на багаторічне викривлення української історії.
Таке рішення, однак, потребуватиме відкритої професійної дискусії. Питання пам’ятника в центрі столиці не може зводитися лише до політичної заяви. Потрібні конкурс, якісна художня концепція, залучення істориків, архітекторів, урбаністів, скульпторів і громадськості. Важливо, щоб монумент не перетворився на випадковий об’єкт у складному міському просторі. Він має враховувати масштаб бульвару Шевченка, близькість Хрещатика, пішохідні потоки, пам’ять про Революцію Гідності та значення самої постаті Мазепи.
Для Києва це також шанс показати зрілий підхід до меморіалізації. Місто має багато прикладів, коли пам’ятники ставали предметом суперечок через поспішність, невдалу художню якість або недостатнє обговорення. У випадку Мазепи помилка була б особливо небажаною, адже йдеться про постать великого масштабу та місце з високою символічною напругою. Саме тому майбутній пам’ятник, якщо рішення про нього буде ухвалене, має бути не просто монументом, а переконливим культурним жестом.
Водночас сама поява цієї ідеї в публічному просторі вже має значення. Вона демонструє, що Україна продовжує переосмислювати власну історію не як набір дат, а як живу основу сучасної ідентичності. Під час повномасштабної війни питання пам’яті стало особливо гострим. Росія веде війну не лише за території, а й за право визначати, ким є українці, якою є їхня історія і чи мають вони власну державну традицію. У цьому контексті повернення Мазепи в центр Києва звучить як відповідь: Україна має свою історію державності, своїх героїв і власне право на пам’ять.
Локація на бульварі Шевченка є однією з найвидиміших у столиці. Її щодня бачать тисячі людей, вона розташована на перетині важливих міських маршрутів і пов’язана з подіями, які вплинули на новітню історію України. Саме тому будь-яке рішення щодо цього місця матиме значення не лише для Києва, а й для всієї країни. Пам’ятник Мазепі тут міг би стати знаком переходу від пострадянської порожнечі до українського змісту.
Питання лише в тому, як саме місто реалізує цю ідею. Чи стане вона частиною продуманого оновлення простору, чи залишиться політичною заявою? Чи буде враховано попередні дискусії про фонтан, «Територію Гідності» та інші варіанти? Чи зможе Київ створити на цьому місці простір, який поєднає пам’ять, гідність, деколонізацію й сучасну міську якість? Відповіді на ці питання визначать, чи стане майбутній пам’ятник справді сильним символом, а не черговим приводом для суперечок.
Попри всі можливі дискусії, сама формула «там, де Ленін впав, міцно стоятиме Мазепа» вже увійшла в публічну розмову як потужний образ. Вона передає зміну епох: від імперського наративу до українського державницького мислення, від радянського монумента до постаті гетьмана, який уособлює культуру, політичну волю та боротьбу за суб’єктність. Якщо ця ідея буде реалізована з повагою до історії й міста, Київ може отримати не просто новий пам’ятник, а важливий знак власного дорослішання.
