У Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові заклали фундамент першого будинку майбутньої експозиції «Кримськотатарська садиба». Новий простір стане постійною музейною експозицією, присвяченою культурній спадщині кримськотатарського народу як корінного народу України. Проєкт має не лише архітектурне чи етнографічне значення. Він повертає в український музейний простір культуру, яка десятиліттями була витіснена з офіційної пам’яті через депортацію, радянську політику замовчування та тривалу відсутність кримськотатарської теми в державних експозиціях.
Першим об’єктом майбутньої «Кримськотатарської садиби» буде традиційна оселя зі степового Криму. Йдеться про будинок зі степового села Бахча-Елі. Головний архітектор музею Іван Кушнір пояснив, що це буде невелика хата кримських татар рівнинного Криму: дві кімнати й господарська споруда під одним дахом. За конструкцією це хата-мазанка — каркас із лози, обмазаний глиною з обох боків. Такий тип житла дозволяє показати не парадний, а повсякденний вимір кримськотатарської культури: побут, простір родини, господарство, зв’язок із ландшафтом і локальними матеріалами.
Саме з такого будинку починається майбутня експозиція, і цей вибір є важливим. Кримськотатарська культура часто сприймається через великі історичні символи — Бахчисарай, ханський палац, мечеті, традиційну музику, орнаменти чи політичну боротьбу за повернення на батьківщину. Однак повсякденна архітектура не менш промовиста. Вона показує, як люди жили, працювали, будували дім, організовували простір і пристосовувалися до природних умов степового Криму. Саме такі хати формували реальний світ кримськотатарських родин.
Концепцію експозиції розробляли майже рік. Вона передбачає відтворення житла різних історико-географічних регіонів Криму — степового, гірського та приморського. Це принципово важливо, адже Крим не є однорідним простором. Його степи, гори й узбережжя формували різні типи поселень, господарювання, архітектури, побуту й культурних практик. Через таку експозицію музей зможе показати багатогранність кримськотатарської спадщини, не зводячи її до одного узагальненого образу.
За словами Івана Кушніра, майбутній простір має стати окремим «Бахчисарайським кварталом». Там планують створити стилізований рельєф, а композиційною домінантою можуть стати традиційні громадські споруди — медресе та мечеть із мінаретом. Якщо цю концепцію реалізують, у Пирогові з’явиться не просто окрема хата, а цілісний фрагмент кримськотатарського культурного середовища. Він може допомогти відвідувачам побачити Крим не як абстрактну територію на карті, а як живий простір із власною архітектурою, релігійними традиціями, освітою, громадським життям і пам’яттю.
Для Національного музею народної архітектури та побуту України ця експозиція стане важливим доповненням. Пирогів давно є місцем, де через будинки, двори, церкви, млини, господарські споруди та предмети побуту розповідають про різні регіони України. Однак кримськотатарська культура в такому просторі досі не була повноцінно представлена. Генеральна директорка музею Оксана Пов’якель розповіла, що під час створення музею у 1970–1980-х роках кримськотатарську експозицію не передбачили, оскільки кримськотатарський народ був депортований. Ця деталь пояснює не лише музейну лакуну, а й ширшу історичну несправедливість.
Відсутність кримськотатарської експозиції в музеї народної архітектури була наслідком радянської політики, яка після депортації 1944 року намагалася стерти присутність кримських татар із Криму та з офіційного уявлення про регіон. Будинки, кладовища, мечеті, топоніми, родинні історії, ремесла й побутові практики були або знищені, або перейменовані, або витіснені на периферію пам’яті. Тому створення «Кримськотатарської садиби» сьогодні є не просто музейною роботою, а актом повернення історичної видимості.
Вільне місце для нової експозиції в Пирогові залишалося поруч із сектором архітектури південних областей. Саме там планують створити новий простір. Це розташування може стати логічним переходом до кримського матеріалу, адже Крим є частиною українського півдня, але водночас має окрему історію, пов’язану з корінним народом, ханською державністю, ісламською традицією, депортацією та сучасною боротьбою за повернення. У музейному просторі така експозиція зможе поєднати локальне й загальнонаціональне.
До роботи над концепцією долучилися науковці музею та кримськотатарські дослідники, зокрема Гульнара Абдулаєва й Ельміра Аблялімова. Участь фахівців із кримськотатарської історії та культури є принциповою, адже експозиція про корінний народ не може створюватися без голосу самої спільноти. Важливо не лише відтворити форму будівель, а й правильно передати смисли: як організовувався дім, які предмети були важливими, як виглядали господарські зони, які матеріали використовували, як архітектура відображала спосіб життя.
Презентація проєкту відбулася в межах святкування Дня кримськотатарського прапора. Це додає події символічного значення. Кримськотатарський прапор став одним із головних знаків ідентичності, пам’яті про депортацію, боротьби за права та зв’язку з Кримом. У час, коли півострів перебуває під російською окупацією, створення кримськотатарської експозиції в Києві є також нагадуванням: Крим залишається частиною України не лише політично й юридично, а й культурно, історично та людськи.
Майбутня «Кримськотатарська садиба» може стати важливим освітнім майданчиком. Для багатьох відвідувачів Пирогова вона стане першою можливістю побачити, як виглядала традиційна кримськотатарська оселя, чим відрізнялася архітектура степового, гірського та приморського Криму, як співіснували житло, господарство, релігійні споруди та громадський простір. Через такі експозиції складні історичні теми стають зрозумілішими, бо люди бачать не лише дати й документи, а предметний світ культури.
Для сучасної України цей проєкт має особливе значення ще й тому, що кримськотатарська тема є невід’ємною частиною розмови про деколонізацію. Російська імперська та радянська політика неодноразово намагалася змінити демографічну, культурну й символічну карту Криму. Повернення кримськотатарської спадщини в національний музейний простір допомагає відновлювати справедливість і формувати цілісніше уявлення про Україну як багатокультурну державу, де корінні народи мають не декоративне, а повноцінне місце в історичній пам’яті.
Пирогів у цьому сенсі є дуже вдалою локацією. Це музей просто неба, де архітектура не відокремлена від ландшафту. Будинки тут сприймаються не як окремі експонати за склом, а як простори, через які можна пройти, відчути масштаб, побачити матеріал, дах, двір, вхід, господарські елементи. Для кримськотатарської садиби такий формат особливо важливий, адже він дозволяє говорити про культуру не лише через тексти, а через тілесний досвід перебування в просторі.
Закладення фундаменту першого будинку — це лише початок довгого процесу. Попереду відтворення самої оселі, наповнення її предметами, формування ландшафту, розробка маршрутів, пояснювальних матеріалів і, ймовірно, подальше будівництво інших об’єктів. Але вже зараз цей крок є важливим сигналом: кримськотатарська спадщина повертається в український музейний простір як частина спільної історії, а не як периферійна тема.
«Кримськотатарська садиба» в Пирогові може стати місцем, де відвідувачі побачать Крим поза туристичними кліше й політичними гаслами. Вона розповідатиме про дім, землю, працю, віру, освіту, громаду й пам’ять. Саме через такі речі культура стає ближчою і зрозумілішою. А в умовах війни й окупації Криму це має ще більшу вагу: музейний простір може зберігати те, що агресор намагається привласнити, стерти або викривити.
