Серед щільної житлової забудови Ірпеня зберігся клаптик природи, який для місцевих давно став не просто зеленою зоною, а маркером гідності та права на місто. Екопарк Мужеловський, затиснутий між кварталами, у 2018–2020 роках опинився під загрозою забудови, і тоді мешканці вперше масово відчули, що природа може зникнути «в один підпис» або «в один паркан». Активісти, сусіди, батьки з дітьми, власники собак і люди, які пам’ятають старий Ірпінь із лісом за кілька хвилин від дому, об’єдналися, щоб зупинити втрату території. Вони пікетували, писали звернення, збиралися на акції, змушували чиновників пояснювати рішення і, зрештою, відстояли парк як символ того, що громада здатна захищати своє середовище навіть у місті, де забудова роками диктувала правила.
Сьогодні Мужеловський знову у центрі уваги, але з іншого приводу. Він став пілотним проєктом у створенні нової концепції мережі публічних просторів Ірпеня, яку розробляють мешканці разом з офісом міського розвитку Urban Reform за підтримки ООН-Хабітат. Для міста це важливий розворот від точкових рішень до системного підходу, коли парки, сквери та вуличні простори сприймаються як єдина інфраструктура життя, а не як випадкові «острівці» між багатоповерхівками. У цій логіці Мужеловський має показати, як працюють природоорієнтовані підходи до міського дизайну, коли головне завдання не «перезібрати природу під плитку», а посилити те, що вже є, і зробити доступ до цього простору безпечним, зручним та інклюзивним.
Для багатьох мешканців парк має особливу ауру. Тут ще чути тишу, ростуть старі дуби, пахне соснами, і саме це відчуття «справжнього» лісу в місті стало головною цінністю. Мужеловський — близько чотирьох гектарів із колишніх тридцяти гектарів природо-заповідної зони, які колись формували зелений каркас району. Люди приходять сюди не за атракціонами, а за можливістю пройтися серед дерев, випустити собаку на галявину, посидіти на землі, зібратися на пікнік або просто видихнути. Після хвилі забудов, що різко змінили Ірпінь, питання збереження зелених зон стало питанням довіри до міської влади, до планувальних документів і до самої ідеї спільного простору. Мешканці прямо говорять про потребу прозорості, відкритих даних і впевненості, що парк не стане черговим будмайданчиком, як тільки зміниться політична кон’юнктура.
Контекст війни додав парку нового сенсу. У 2022 році Ірпінь став одним із символів спротиву, а повернення мешканців було поступовим і болісним. Навколо зелених зон досі відчутні втрати, пошкоджені будівлі та сліди руйнувань. На цьому тлі Мужеловський сприймається як терапевтичний простір, пов’язаний із дитячими спогадами, відчуттям дому та нормальності. Це місце, де люди знову відчувають себе частиною міста, і саме тому дискусія про майбутнє парку перетворюється на розмову про відновлення не лише інфраструктури, а й довіри та спільності.
У міській структурі Мужеловський займає важливе місце. Він розташований у південно-східній частині Ірпеня в густо заселеному районі, де зелених зон критично бракує, а природна структура парку створює зелений бар’єр між забудовою та відкритими ландшафтами. У ширшому масштабі він пов’язаний із лісовими масивами та зеленими зонами вздовж річок Ірпінь і Буча, тобто може бути частиною мережі, яка працює на мікроклімат, біорізноманіття та якість життя.
Принциповим у цьому проєкті стало те, що концепцію парку формували не за зачиненими дверима. Протягом року Urban Reform проводив зустрічі, воркшопи, обговорення, а один із заходів відбувся просто в парку як спільна прогулянка, під час якої мешканці позначали важливі маршрути, небезпечні ділянки, місця, де потрібні першочергові втручання. Люди малювали свої бачення, сперечалися про пріоритети, збирали запити у спільний набір рішень. У результаті сформувалася концепція, яка балансує між двома потребами: зберегти природу і водночас зробити простір доступним, зрозумілим та безпечним.
Серед ключових запитів мешканців — мінімальне втручання в природний ландшафт, сенсорні та ігрові зони з природних матеріалів, відокремлені місця для барбекю, екостежки з табличками та QR-кодами про флору і фауну, простір для вільного вигулу тварин, а також безпечні маршрути з простим освітленням на транзитних ділянках. Ідея парку в цьому баченні не про «великі будівництва», а про точкові зміни, які додають функцій без шкоди для природи: безасфальтні доріжки, що не руйнують ґрунт, елементи підтримки біорізноманіття на кшталт будиночків для комах і кажанів, місця для спостереження за природою, а також центральна зона з терасою, де можуть відбуватися заняття з йоги, невеликі події або тихе дозвілля.
Мужеловський у цій історії став точкою входу в систему. Його пілотний статус дозволяє створювати не лише парк, а новий стандарт підходу до публічних просторів у місті, де громада не є «декорацією» для презентацій, а реальною стороною процесу. Після презентації напрацювань у листопаді команда окреслила наступні кроки: підготовку технічних специфікацій, визначення зон першої черги для реалізації, серед яких звучать спортивна зона та зона зустрічей, а також подальший діалог з Ірпінською міською радою щодо етапів втілення.
Історія Мужеловського показує, що відстояти парк від забудови — це лише перший крок, а справжня складність починається тоді, коли потрібно навчитися дбати про простір, підтримувати його, домовлятися про правила користування і зберігати природу не на словах, а в конкретних рішеннях. У місті, яке пережило втрати і водночас переживає швидкі зміни, такий парк стає спільним благом і доказом того, що відновлення може спиратися на локальну ідентичність, участь людей і повагу до природи.
