Керамічне панно 1970 року з території колишнього заводу «Сільмаш» у Львові внесли до Реєстру цінних мозаїк і керамічних панно Львівської громади. Твір розташований на фасаді будівлі на вулиці Городоцькій, 207. Про це повідомили у Львівській міській раді. Для міста це ще один крок у збереженні монументально-декоративного мистецтва другої половини XX століття, яке довгий час залишалося малопомітним, особливо на територіях колишніх заводів, промислових підприємств і закритих виробничих просторів.
Авторка роботи — художниця-керамістка Ольга Безпалків, членкиня Національної спілки художників України. Її панно є прикладом мистецтва, яке створювалося не для музейної зали, а для архітектурного середовища. У 1960–1970-х роках такі твори часто інтегрували у громадські будівлі, виробничі корпуси, заводські прохідні, будинки культури, навчальні заклади й інші простори повсякденного життя. Вони працювали як частина міського образу, додаючи промисловій або громадській архітектурі художнього виміру.
Рельєфне панно виконане з глазурованих керамічних модулів і, за даними міських фахівців, збереглося у хорошому стані. Під час інвентаризації уточнили, що для його створення використали саме кераміку, а не смальту, характерну для мозаїк. Така деталь важлива не лише для точного опису об’єкта, а й для розуміння технології. Керамічні панно мають іншу фактуру, об’єм, спосіб відбиття світла й матеріальну присутність, ніж класичні мозаїки. Вони ближчі до архітектурної пластики, бо працюють не тільки кольором, а й рельєфом.
Твір на Городоцькій, 207 пов’язаний з історією промислового Львова другої половини XX століття та діяльністю заводу «Сільмаш». Для міста ця тема є особливо важливою, адже Львів часто сприймають передусім через середньовічний центр, австрійську архітектуру, кав’ярні, театри й туристичні маршрути. Водночас промисловий Львів також є частиною міської історії. Заводи, фабрики, виробничі райони й робітничі простори формували економіку, соціальне життя та вигляд міста не менше, ніж парадні кам’яниці в центрі.
Саме тому збереження панно на території колишнього «Сільмашу» має значення не лише як охорона окремого мистецького твору. Це також спосіб побачити цінність у промисловій спадщині, яку часто недооцінюють. Багато таких об’єктів опиняються в зоні ризику через зміну власників, реконструкції, занепад територій або переосмислення старих заводів під нову забудову. Якщо мистецькі роботи не внесені до реєстрів і не описані фахівцями, їх легко втратити під час ремонтів або демонтажів.
Начальниця Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Тетяна Балукова зазначила, що чимало маловідомих творів монументального мистецтва зберігаються саме на територіях колишніх заводів і підприємств. Часто ці простори закриті для широкого загалу, тому міські фахівці не завжди можуть самостійно виявити всі об’єкти. У таких випадках важливу роль відіграють активісти, дослідники й громадські діячі, які повідомляють про роботи, фотографують їх, звертають увагу на стан і допомагають запускати процедури обліку.
Цей механізм показує, що охорона спадщини сьогодні дедалі більше залежить від співпраці між міськими інституціями та громадою. Фахівці можуть вести реєстри, готувати документи й визначати цінність об’єктів, але саме небайдужі містяни часто першими помічають загрозу. У випадку з монументальним мистецтвом це особливо важливо, бо такі твори не завжди мають очевидний статус пам’ятки. Вони можуть десятиліттями існувати на фасаді, у дворі або в інтер’єрі будівлі, поки хтось не поставить питання про їхнє збереження.
Балукова також звернула увагу, що подібні роботи нерідко помилково вважають радянською символікою. Це одна з головних проблем у ставленні до монументального мистецтва 1960–1970-х років. Частина таких творів справді створювалася в радянський період і могла бути пов’язана з офіційними ідеологічними сюжетами. Водночас далеко не кожна мозаїка чи керамічне панно є пропагандистським знаком. Багато з них створювали українські художники, керамісти, майстри фабрик і монументалісти, які працювали з формою, матеріалом, декоративністю й локальним середовищем.
У випадку львівських панно важливо бачити не лише дату створення, а й авторство, художню якість, технологію, зв’язок із конкретною будівлею та міським контекстом. Робота Ольги Безпалків є частиною історії львівської керамічної школи й монументально-декоративного мистецтва, а не просто залишком радянського оформлення. Такі твори можуть розповідати про художні практики міста, про майстрів, які працювали з керамікою, про взаємодію архітектури й мистецтва та про те, як у другій половині XX століття оформлювали громадські й промислові простори.
Внесення панно до реєстру ще не надає йому статусу пам’ятки. Це лише перший етап відповідної процедури. Нині триває подання документів до Львівської обласної державної адміністрації, після чого матеріали мають передати до Міністерства культури. Такий шлях може здаватися довгим, але він важливий для юридичного захисту об’єкта. Реєстр фіксує цінність твору, однак статус пам’ятки створює сильніші правові підстави для охорони, контролю та відповідальності за можливе пошкодження.
Сам факт внесення до реєстру вже має практичне значення. Об’єкт стає видимим для міста, фахівців і громадськості. Його легше відстежувати, описувати, досліджувати й захищати в разі загрози. Для власників або користувачів будівлі це також сигнал: панно не є випадковим декоративним елементом, який можна прибрати під час ремонту без наслідків. Воно має зафіксовану культурну цінність і потребує уважного ставлення.
Реєстр цінних мозаїк і керамічних панно Львова почали формувати у 2019 році після знищення мозаїки «Рибки» на магазині «Океан». Саме той випадок став болючим уроком для міста й показав, наскільки швидко можна втратити твір, який здавався частиною повсякденного середовища. Після суспільного резонансу у Львові почали системніше виявляти, описувати й обліковувати монументальні роботи, щоб запобігти подібним втратам у майбутньому.
Нині до реєстру внесено понад 80 об’єктів. Це вже не випадковий перелік, а важлива мапа львівського монументального мистецтва. Вона допомагає побачити місто не лише через класичні пам’ятки архітектури, а й через твори другої половини XX століття, які довгий час залишалися в тіні. Такі мозаїки й панно часто розташовані не в туристичних зонах, а в житлових районах, на колишніх підприємствах, у школах, лікарнях, магазинах або будинках культури. Саме тому вони показують інший, менш парадний, але не менш важливий Львів.
Історія панно із заводу «Сільмаш» також порушує ширше питання про майбутнє промислових територій. Коли старі заводи закриваються або змінюють функцію, разом із будівлями під загрозою опиняються й мистецькі роботи, які були створені спеціально для цих просторів. Якщо територію перебудовують без попередньої інвентаризації, панно може бути пошкоджене, закрите утепленням, демонтоване або знищене. Тому облік таких творів має відбуватися до початку будь-яких масштабних робіт.
Для сучасного Львова збереження монументального мистецтва 1960–1970-х років є способом розширити уявлення про власну спадщину. Місто не складається лише з давніх храмів, австрійських кам’яниць і міжвоєнної архітектури. Воно має також модерністські, промислові й декоративні шари, які формувалися у XX столітті. Якщо їх ігнорувати, історія міста стає неповною. Якщо ж їх досліджувати й пояснювати, Львів постає складнішим, багатшим і чеснішим щодо власного минулого.
Панно Ольги Безпалків на Городоцькій, 207 є прикладом того, як один мистецький об’єкт може відкрити цілий пласт розмови: про кераміку, промислову архітектуру, авторство, радянський період, помилки сприйняття й відповідальність за збереження. Його хороший стан дає місту шанс не рятувати твір у критичний момент, а діяти завчасно. Саме такий підхід і має бути основою сучасної охорони спадщини — не чекати руйнування, а вчасно виявляти й захищати.
Внесення цього панно до реєстру є невеликою, але важливою перемогою для Львова. Воно показує, що цінність може мати не лише відомий фасад у центрі, а й рельєфна керамічна композиція на колишньому заводі. У таких рішеннях формується нове ставлення до міста: уважніше, глибше й менш вибіркове. Бо справжня культурна спадщина складається не лише з того, що вже давно визнане, а й з того, що потрібно вчасно побачити.
