Маша Рева та український бренд Syndicate представили міждисциплінарний проєкт Kyiv Люкс — їхню шосту спільну роботу та першу колекцію художниці за дев’ять років. Це не просто новий модний дроп, а спроба розповісти про Київ мовою одягу, фотографії, відео, особистих архівів і самвидаву. У час, коли українська культура дедалі частіше працює не лише з красою, а й із пам’яттю, досвідом війни, міською ідентичністю та підтримкою військових, Kyiv Люкс виглядає як проєкт, у якому мода перестає бути окремою індустрією й перетворюється на художній спосіб говорити про місто.
Київ став для Маші Реви другим домом і центральним образом колекції. У цьому формулюванні важлива не лише біографічна деталь, а й емоційна оптика. Київ у проєкті не поданий як листівкова столиця з упізнаваними фасадами, монументами чи туристичними маршрутами. Він зібраний із текстур, дрібниць, випадкових предметів, світла, фрагментів повсякденності й особистих спогадів. Саме такий Київ часто існує для тих, хто справді живе в місті: не як один великий символ, а як сума деталей, запахів, поверхонь, звуків, маршрутів і речей, які стають частиною приватної історії.
Назва Kyiv Люкс працює одразу в кількох напрямках. З одного боку, вона іронічно звертається до слова «люкс», яке зазвичай асоціюється з розкішшю, блиском, статусом і бажанням мати щось виняткове. З іншого боку, у ній є слово «lux» — одиниця вимірювання освітленості. Для міського проєкту це особливо влучно: Київ тут постає не лише як простір, а як світло, що падає на речі, людей, тканини й пам’ять. Це світло може бути ранковим, різким, теплим, випадковим, тривожним або ніжним, але саме воно робить видимим те, що зазвичай лишається непоміченим.
Візуальну мову Kyiv Люкс побудували на текстурах міста, повсякденних предметах і речах з особистого архіву художниці. Маша Рева сканувала їх портативним сканером, а отримані зображення перетворила на принти. У цьому методі є щось дуже київське: замість дистанційного споглядання міста художниця ніби торкається його поверхні, збирає його сліди й переносить їх на тканину. Сканер у такому процесі стає не технічним інструментом, а майже способом пам’ятати. Він фіксує речі зблизька, без пафосу й без великої дистанції, дозволяючи побачити красу там, де її зазвичай не шукають.
Різнокольорові принти нанесли на сітчасту тканину, з якої створили топи, боді, спідниці, сукні, штани та панчохи. Сітка тут виглядає особливо доречною: вона не ховає тіло повністю, пропускає світло, створює ефект нашарування і водночас нагадує про крихкість міського досвіду. Одяг з таких матеріалів не існує окремо від людини, яка його носить. Він взаємодіє з рухом, шкірою, простором, освітленням і поглядом. Завдяки цьому Kyiv Люкс сприймається не лише як колекція речей, а як живий візуальний архів, який продовжує змінюватися на тілі.
Для Маші Реви, яка давно працює на перетині моди, сучасного мистецтва, графіки, сценографії та візуальних експериментів, такий формат виглядає природним. Її підхід завжди був ширшим за класичне уявлення про дизайн одягу. Вона мислить образами, фактурами, тілом, середовищем і контекстом. Саме тому повернення художниці до колекційного формату після дев’ятирічної паузи має значення не лише для модної сцени, а й для ширшого культурного поля. Це повернення не до сезонної логіки трендів, а до мови, у якій річ може бути носієм пам’яті, жестом любові до міста й частиною мистецького висловлювання.
Для Syndicate ця співпраця також є продовженням важливої лінії бренду. Українська мода останніх років дедалі активніше виходить за межі комерційного продукту й працює з ідентичністю, локальністю, архівами, вуличною культурою та соціальною відповідальністю. У випадку Kyiv Люкс бренд не просто випускає одяг із принтами від відомої художниці, а бере участь у створенні комплексного культурного проєкту. Тут колекція, зін, кампанія, відеоінсталяція та вітрини магазину існують як частини однієї історії про Київ.
Кампанію Kyiv Люкс зняла фотографка Маргарита Фаль за креативною концепцією Baby Prod. Це важливо, бо візуальна кампанія для такого проєкту не може бути лише каталогом речей. Вона має передати атмосферу, показати людей, зафіксувати настрій міста й дати глядачеві відчуття присутності. У таких роботах фотографія стає не сервісним доповненням до моди, а повноцінним елементом висловлювання. Вона допомагає побачити, як принти, тканина й тіла взаємодіють із міською поетикою, особистими історіями та колективним відчуттям часу.
Проєкт доповнює однойменний зін зі світлинами Маргарити Фаль, Маші Реви та Олега Батракова. Самвидав у цьому контексті звучить особливо точно. Зін — це формат, який завжди мав присмак незалежності, інтимності й прямої комунікації. Він не прагне бути глянцевим альбомом або офіційним каталогом. Навпаки, він зберігає живість, фрагментарність, особистий тон і відчуття ручної культурної дії. Для проєкту про Київ це дуже доречно, адже місто теж не складається в ідеальну глянцеву картинку. Воно існує як потік уривків, зустрічей, голосів, облич і місць.
До зіну увійшли також розмови з героями й героїнями кампанії. Це розширює проєкт від візуального до документального виміру. Люди в Kyiv Люкс не є просто моделями для демонстрації одягу. Вони стають носіями міського досвіду, голосами, через які Київ говорить про себе. Такий підхід особливо важливий зараз, коли українська культура шукає способи не тільки створювати красиві образи, а й фіксувати живі свідчення часу. Бо місто — це не лише архітектура чи ландшафт, а передусім люди, які в ньому живуть, працюють, люблять, втрачають, повертаються й підтримують одне одного.
Окремий вимір проєкту — благодійний. Прибуток від продажу зіну спрямують на актуальний збір для друзів команди, які служать у лавах ЗСУ. У цьому рішенні немає декларативності: воно природно вписане в український культурний контекст воєнного часу. Сьогодні мистецькі й модні ініціативи часто поєднують естетику з конкретною допомогою. Це стало однією з ознак сучасної української сцени: культура не відходить убік від війни, а шукає способи бути корисною, підтримувати військових, збирати кошти, утримувати увагу й водночас не втрачати здатності говорити про красу.
Спеціально для Kyiv Люкс Маша Рева також розробила концепцію вітрин київського магазину Syndicate. Вітрина у цьому випадку перетворюється з комерційного простору на частину інсталяції. Вона вже не лише запрошує купити річ, а створює атмосферу, вводить перехожого в художній світ проєкту й робить місто частиною показу. Це важлива деталь, бо Kyiv Люкс присвячений Києву не абстрактно, а фізично присутній у ньому: у магазині, у вітринах, у світлі, у поглядах людей, які проходять повз.
У просторі також представили відеоінсталяцію — поетичний портрет учасників та учасниць кампанії Kyiv Люкс. Відео додає проєкту руху й часу. Якщо принти фіксують текстури, фотографія зупиняє момент, а зін зберігає фрагменти розмов, то відео дозволяє побачити ритм. Для Києва це особливо важливо, бо місто живе в русі: у транспорті, переходах, дворах, кав’ярнях, укриттях, майстернях, магазинах, нічних поверненнях додому й ранковому світлі. Відеоінсталяція перетворює учасників кампанії на частину цього ритму.
Kyiv Люкс можна читати як історію про те, як українська мода дорослішає до складних міждисциплінарних форматів. Тут немає розділення на «одяг окремо», «мистецтво окремо» і «соціальну місію окремо». Усе працює разом: тканина стає носієм архіву, фотографія — способом побачити людей, зін — формою пам’яті, вітрина — міською сценою, а благодійний збір — практичним жестом солідарності. Саме такі проєкти показують, що сучасна українська культура здатна бути водночас локальною й універсальною, інтимною й відкритою, естетичною й дієвою.
У ширшому сенсі Kyiv Люкс говорить про Київ як про місто, яке не втрачає світла навіть у темні часи. Це світло не обов’язково гламурне чи святкове. Воно може бути нерівним, побутовим, випадковим, інколи іронічним, інколи болючим. Але саме воно дозволяє бачити красу в деталях і не відмовлятися від життя. У цьому, можливо, і є головна сила проєкту Маші Реви та Syndicate: він не намагається зробити Київ ідеальним. Він приймає його живим, багатошаровим, втомленим, красивим, світлим і дуже особистим.
