Українська ілюстраторка із Закарпаття Марія Різак здобула перемогу на Болонській виставці ілюстраторів у межах Болонського дитячого книжкового ярмарку 2026 року. Про це повідомили на офіційному сайті ярмарку, який вважають одним із найавторитетніших і найвпливовіших майданчиків у світі дитячої та підліткової книги. Перемога української художниці стала черговим свідченням того, що сучасна українська ілюстрація не лише присутня на світовій мапі, а й формує власний упізнаваний голос.
Марія Різак отримала нагороду за серію робіт, присвячених нечисті Закарпаття. У своїй ілюстрації художниця звертається до локальної міфології, фольклору та образів, що століттями існували в усній традиції регіону. Закарпатська демонологія з її чугайстрами, щезниками та іншими міфічними істотами постає не як екзотичний атракціон, а як жива частина культурної пам’яті, здатна зацікавити сучасну дитячу й підліткову аудиторію. Саме поєднання глибокого локального контексту з актуальною візуальною мовою стало однією з причин високої оцінки роботи міжнародним журі.
Цьогоріч конкурс Болонської виставки ілюстраторів був особливо масштабним. Журі розглядало 20 790 робіт, поданих 4 158 художниками та художницями з 95 країн і регіонів світу. До фіналу пройшли 317 ілюстраторів, а переможцями стали лише 75 митців із 31 країни. У такій конкуренції перемога Марії Різак є не лише особистим досягненням, а й важливим знаком для всієї української ілюстративної сцени, яка дедалі впевненіше заявляє про себе на глобальному рівні.
Україна цього року була широко представлена серед фіналістів виставки. До списку ілюстраторів, чиї роботи потрапили до фінального відбору, увійшли Юлія Ґвілім, Грася Олійко, Поліна Дорошенко, Олег Грищенко, Романа Романишин, Анна Сарвіра та Влада Сошкіна. Така кількість українських імен серед фіналістів свідчить про системну присутність України в міжнародному професійному середовищі дитячої ілюстрації, а не про поодинокі успіхи.
Болонський дитячий книжковий ярмарок, який щороку проходить в Італії, є ключовим світовим форумом для видавців, авторів, ілюстраторів і агентів, що працюють з дитячою та підлітковою літературою. Саме тут визначаються візуальні й змістові тренди, укладаються міжнародні контракти та відкриваються нові імена. У межах ярмарку з 1967 року проводять Болонську виставку ілюстраторів, участь у якій вважається одним із найпрестижніших досягнень у професії.
Для українських митців участь і перемоги в Болоньї мають особливе значення в умовах війни. Попри втрати, вимушену еміграцію та складні умови роботи, українська культура продовжує бути видимою й конкурентною. Ілюстрація, яка часто стає першою точкою контакту дитини з книгою, перетворюється на інструмент м’якої культурної дипломатії. Через образи, казки й міфи українські художники розповідають світові про свою країну не мовою зведень із фронту, а мовою уяви, історії та символів.
Важливо, що Марія Різак звернулася саме до регіональної тематики. Закарпаття з його багатокультурною спадщиною, поєднанням українських, угорських, румунських і словацьких впливів давно є джерелом унікальних сюжетів, але рідко потрапляло в центр міжнародної уваги саме в контексті дитячої ілюстрації. Робота Різак показує, що локальність не обмежує, а навпаки відкриває шлях до універсальності, коли чесно й талановито переосмислюється.
Перемога Марії Різак логічно продовжує низку успіхів українських ілюстраторів на Болонському ярмарку. У 2025 році переможницею Болонської виставки ілюстраторів стала художниця з Херсона Марія Гайдук. Два роки поспіль українські мисткині здобувають головні відзнаки престижної виставки, що формує відчуття тяглості й поколіннєвої сили сучасної української ілюстрації.
Для самої Марії Різак ця нагорода відкриває нові професійні можливості. Переможці Болонської виставки зазвичай отримують запрошення до міжнародних видавничих проєктів, співпраці з закордонними видавцями та участі у виставках і резиденціях. Водночас її успіх уже зараз працює на ширший контекст, підсилюючи інтерес до української культури, фольклору та сучасного мистецтва.
Перемога ілюстраторки із Закарпаття в Болоньї вкотре демонструє, що українська культура розвивається не лише в столицях і великих центрах, а й у регіонах, де локальна пам’ять і традиція стають джерелом світового визнання. У часи, коли країна бореться за фізичне виживання, такі культурні здобутки набувають особливого символічного значення, нагадуючи, що українська ідентичність живе й творить навіть у найскладніших умовах.
