Українська архітектурна студія Replus Bureau завершила реновацію історичної вілли початку ХХ століття у Львів, перетворивши занедбану будівлю на сучасний житловий простір із делікатним ставленням до минулого. Проєкт, що отримав назву «Вілла Айва», привернув увагу міжнародної архітектурної спільноти, зокрема профільного видання Dezeen, яке відзначило підхід українських архітекторів до роботи з історичною спадщиною.
Будівлю зведено у 1906 році в неокласичному стилі неподалік парку Знесіння. У 1922 році її перебудував архітектор Йозеф Горнунг, що додало споруді нових рис, але зберегло її загальну композицію. Протягом останніх десятиліть вілла перебувала в занедбаному стані, поступово втрачаючи свої архітектурні якості. Саме цей контекст став відправною точкою для Replus Bureau, які поставили перед собою завдання не просто відновити будівлю, а переосмислити її роль у сучасному міському середовищі.
Ключовою ідеєю проєкту стала відмова від так званої «ностальгічної реконструкції». Архітектори свідомо уникали імітації історичних форм у нових елементах, натомість обрали стриману сучасну мову, яка не конкурує з оригінальною архітектурою. Завдяки цьому історична частина вілли залишається візуально домінантною, а нові втручання читаються як окремий, але гармонійний шар.
У процесі реновації було ретельно відреставровано фасад будівлі, повернувши йому первісну естетику. Водночас архітектори розширили перший поверх і надбудували додатковий рівень. На новому поверсі розмістили три спальні з окремими ванними кімнатами, що відповідає сучасним стандартам житла. Таке рішення дозволило збільшити функціональність будинку, не порушуючи його історичної логіки.
Особливу увагу приділили внутрішньому плануванню. Replus Bureau зберегли оригінальну структуру першого поверху, де кабінет, спальня та ванна кімната організовані навколо центральної кухні. Водночас кухню інтегрували з новою прибудовою, у якій облаштували вітальню та їдальню. Завдяки панорамному кутовому склінню на повну висоту цей простір відкривається на сад, створюючи відчуття безперервного зв’язку між інтер’єром і природою.
Назва «Вілла Айва» відсилає саме до фруктового саду, що оточує будівлю, і підкреслює ідею інтеграції архітектури з ландшафтом. У сучасному урбаністичному контексті такий підхід стає дедалі актуальнішим, адже дозволяє створювати комфортне середовище без втрати історичної ідентичності місця.
Інтер’єр вілли побудований на діалозі старого і нового. Архітектори залишили відкритими фрагменти оригінального оздоблення стін, що визначило загальну світлу колірну гаму простору. Цей прийом дозволяє не лише зберегти автентичність, а й зробити історію будівлі видимою частиною сучасного дизайну.
На підлозі використано класичний паркет «ялинкою», який доповнюється високими латунними плінтусами, що додають інтер’єру виразності. Ванні кімнати на верхньому поверсі оздоблені мозаїчною плиткою в сірих і коралових відтінках, тоді як інші простори оформлені алебастровою плиткою з алюзіями на стиль ар-нуво. Така різноманітність матеріалів і текстур створює багатошаровий простір, у якому кожен елемент має власний характер.
Деталі відіграють важливу роль у формуванні загального образу інтер’єру. Зокрема, у кімнатах встановлено сучасні скульптурні дверні ручки від британського дизайнера Том Діксон, які додають простору актуального звучання та підкреслюють його сучасний характер. Такі акценти демонструють, як навіть невеликі елементи можуть впливати на сприйняття архітектури в цілому.
Проєкт «Вілла Айва» є прикладом нового підходу до роботи з історичною забудовою в Україні. Замість відтворення минулого він пропонує його інтерпретацію, де збереження спадщини поєднується з сучасними потребами та естетикою. Це дозволяє не лише продовжити життя будівлі, а й інтегрувати її в актуальний культурний контекст.
У ширшому сенсі такі проєкти формують нову культуру ставлення до архітектурної спадщини, де цінність історії не зводиться до її копіювання, а розглядається як ресурс для створення нових смислів. Львів, який традиційно асоціюється з багатою архітектурною історією, у цьому випадку демонструє готовність до сучасних експериментів, що зберігають баланс між минулим і майбутнім.
