На міжнародній конференції Ukraine Recovery Conference 2026 у Гданську представили інсталяцію, присвячену творчості української художниці Марії Примаченко. Пневматичні скульптури мистецького дуету CHIAOZZA стали частиною культурної програми заходу, присвяченого відновленню України. Проєкт показали біля входу до Європейського центру солідарності — одного з ключових культурних майданчиків Гданська, який сам по собі є простором пам’яті, свободи й громадянського спротиву. У такому контексті образи Примаченко прозвучали не лише як мистецький жест, а як нагадування про те, що відновлення країни неможливе без культури, пам’яті та збереження спадщини.
Інсталяція, натхненна роботами Марії Примаченко, була створена у 2025 році на замовлення Ukraine WOW у партнерстві з Prymachenko Family Foundation. Її показ на Ukraine Recovery Conference 2026 став можливим завдяки підтримці компанії Bolt. Надувні скульптури переосмислюють фантастичних звірів, птахів, рослини й декоративні мотиви, які стали впізнаваною частиною художнього світу Примаченко. У великому публічному просторі ці образи набувають нового звучання: вони виходять за межі музейної зали й перетворюються на відкритий символ української творчості для міжнародної аудиторії.
Марія Примаченко — одна з найвідоміших українських художниць ХХ століття, чия творчість поєднує народну уяву, міфологію, гумор, тривогу, колір і надзвичайну внутрішню свободу. Її фантастичні звірі та птахи давно стали частиною українського культурного коду. Вони одночасно здаються наївними й глибокими, казковими й дуже точними у передачі людських страхів, радості, небезпеки та надії. Саме тому її мистецтво легко зчитується в різних країнах: воно народжене з українського села, але говорить універсальною мовою образів.
Поява інсталяції на конференції з відновлення України має особливий сенс. Ukraine Recovery Conference зазвичай асоціюється з інфраструктурою, економікою, енергетикою, інвестиціями, міжнародною допомогою та післявоєнною реконструкцією. Однак культурна програма нагадує, що країну відновлюють не лише через мости, електростанції, дороги й житло. Відновлення також означає повернення музеїв, захист колекцій, підтримку митців, реконструкцію культурних інституцій і збереження тих символів, через які Україна розповідає світові про себе.
Саме тому образи Примаченко в Гданську працюють як м’яка, але дуже сильна форма культурної дипломатії. Вони не потребують складних пояснень, щоб привернути увагу. Великий масштаб, яскравість і фантастичність скульптур одразу створюють емоційний контакт із глядачем. Водночас за цією зовнішньою легкістю стоїть складний контекст: українська культура переживає війну, втрати, руйнування музеїв і спроби Росії знищити або привласнити українську спадщину. Тому кожна поява таких образів за кордоном стає способом захистити присутність України у світовому культурному просторі.
Поруч із інсталяцією встановили QR-код з аудіогідом про художницю. Українську версію озвучила її праонука Анастасія Примаченко, англійську — самі автори проєкту CHIAOZZA. Такий формат важливий, бо дозволяє глядачам не лише сфотографувати яскраві скульптури, а й почути історію художниці, її родини та її мистецького світу. У публічному просторі аудіогід перетворює інсталяцію на коротку освітню подорож: людина бачить образ, а потім отримує ключі до його розуміння.
Дует CHIAOZZA відомий роботою з яскравими формами, великими об’єктами й ігровою пластикою. У проєкті, присвяченому Примаченко, їхня мова зустрічається з українською народною уявою. Це не буквальне копіювання картин, а переосмислення їхніх мотивів у сучасному тривимірному форматі. Надувні скульптури додають образам рухливості, легкості й публічності. Вони ніби оживляють світ Примаченко й переносять його в міський простір, де з ним можуть взаємодіяти люди, які раніше, можливо, ніколи не бачили її робіт.
Окремо на URC 2026 представили ініціативи Міністерства культури щодо відновлення культурної спадщини. Серед них — проєкт реконструкції Іванківського історико-краєзнавчого музею. Саме там зберігалися роботи Марії Примаченко, частина яких була втрачена на початку повномасштабного вторгнення. Знищення музею в Іванкові стало одним із перших болючих символів культурних втрат України під час великої війни. Воно показало, що російська агресія загрожує не лише життю людей і містам, а й пам’яті, архівам, колекціям, локальним музеям і всій культурній тканині країни.
Відновлення Іванківського музею заявлене як один із пріоритетних культурних проєктів післявоєнної реконструкції України. Це має не лише практичне, а й символічне значення. Музей у невеликій громаді може здаватися менш помітним, ніж великі національні інституції, однак саме такі місця часто зберігають найживіший зв’язок між мистецтвом, землею, родинною пам’яттю та локальною історією. Для спадщини Примаченко Іванківський музей був не просто сховищем робіт, а частиною простору, з якого виросла її художня мова.
У цьому сенсі інсталяція в Гданську й проєкт реконструкції музею в Іванкові пов’язані між собою. Перша представляє Примаченко світові у великому міжнародному контексті, друга має повернути її спадщину до місця, де вона має глибоке коріння. Разом вони показують дві сторони культурного відновлення: глобальну видимість і локальне повернення. Українська культура має бути присутньою на міжнародних конференціях, але водночас вона повинна мати захищені домівки всередині країни.
Для України участь таких проєктів у Ukraine Recovery Conference важлива ще й тому, що культура часто ризикує опинитися на другому плані після тем безпеки, економіки та інфраструктури. Але війна довела, що культурна спадщина є частиною національної стійкості. Музеї, картини, архітектура, пісні, книжки, архіви й художні образи допомагають суспільству пам’ятати, ким воно є, за що бореться і що має передати далі. Без цього відновлення може бути технічно успішним, але внутрішньо порожнім.
Марія Примаченко в цьому контексті стала однією з найсильніших культурних постатей для міжнародної комунікації України. Її твори не потребують важкої політичної риторики, але в час війни вони набувають нового змісту. Її фантастичні звірі можуть здаватися казковими, але в них є сила опору, попередження й життєлюбства. Вони ніби доводять, що українська уява здатна виживати навіть тоді, коли навколо руйнування.
Показ інсталяції біля Європейського центру солідарності також посилює зміст проєкту. Гданськ є містом, пов’язаним із історією європейського спротиву й солідарності, а конференція з відновлення України зібрала партнерів, які обговорюють майбутнє країни після руйнувань. У такому середовищі мистецтво Примаченко стає не декоративним доповненням, а мовою, через яку Україна говорить про себе як про країну з глибокою культурою, власною уявою і правом на відновлення.
Інсталяція CHIAOZZA × Prymachenko показує, що культурна спадщина може бути живою, сучасною й відкритою до нових форм. Вона не замикає Примаченко в минулому, а дозволяє її образам знову працювати в теперішньому часі — поруч із міжнародними делегаціями, експертами, політиками, меценатами й відвідувачами. Це важливо для України, яка прагне не лише захистити свої пам’ятки, а й показати, що її культура здатна розвиватися, взаємодіяти зі світом і надихати нові мистецькі проєкти.
