Михайло Михайлович Вербицький – священник УГКЦ, український композитор, хоровий диригент, актор, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Дата народження: 4 березня 1815
Місце народження: с. Явірник-Руський, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Дата смерті: 7 грудня 1870 (55 років)
Місце смерті: с. Млини, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Причина смерті: злоякісна пухлина
Поховання: Млини (Перемишльська земля)
Громадянство: Австрійська імперія Австрійська імперія → Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність: українець
Віросповідання: Українська греко-католицька церква
Професія: композитор, греко-католицький священик, громадський діяч
Видатні твори: «Ще не вмерла Україна», «Іже херувими», «Достойно», «Отче наш» або й світські пісні, як «Дай, дівчино», «Поклін», «Де Дніпро наш», «Заповіт»

Біографія Михайла Вербицького
Михайло Вербицький народився на Надсянні в родині греко-католицького священника. Коли йому було десять років, його батько помер, а мати, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Вихованням Михайла та його молодшого брата Володислава зайнявся далекий родич — перемиський владика Іван Снігурський, який був одним із найвидатніших діячів Української Греко-Католицької Церкви. У 1828 році Снігурський заснував при катедрі в Перемишлі хор і музичну школу, де навчався і співав юний Вербицький.
Уже на наступний рік, на Великдень 1829 року, хор перемишльської єпархії блискуче виступив під час урочистого богослужіння, і це стало важливим етапом у музичному житті юного Михайла. Його талант привернув увагу Снігурського, який запросив до Перемишля диригента й композитора Алоїза Нанке з Чехії. Під керівництвом Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема вивчав композицію. Його вчителями також були Вінцент Серсаві та Франтішек Лоренц.
Згодом Михайло вступив до Львівської духовної семінарії, однак його двічі виключали за «веселі пісні, гру на гітарі та запізнення на ранкові молитви». Утретє він припинив навчання через одруження та необхідність утримувати родину. Музика залишалася важливою частиною його життя: він керував хором навчального закладу, чудово грав на гітарі та створював численні твори для цього інструмента, які здобули популярність у галицькому домашньому музикуванні. Збереглося створене ним «Поученіє Хітари», перший посібник такого роду в Україні.
У другій половині 1840-х років Вербицький звернувся до релігійної музики. У цей період він написав повну Літургію для мішаного хору, яка і досі виконується в церквах Західної України, а також інші церковні композиції, серед яких «Ангел вопіяше». Тоді ж у Галичині почалося активне театральне життя, і Вербицький став писати музику для українських театральних вистав. Його музика додавала емоційного забарвлення постановкам і допомагала глядачам краще сприймати сюжет. Вона мала настільки великий вплив, що навіть посередні п’єси ставали популярними.
У 1849 році у Перемишлі було організовано театральний гурток, де Вербицький не тільки писав музику для вистав, але й виступав як актор. У цей період він створив музику на текст Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всі приносим», який під час революційних подій 1848–1849 років став гімном Галичини. Незважаючи на політичні обставини, які тимчасово призупинили розвиток театру, Вербицький продовжив свою творчу діяльність.
Тривалий час Вербицький не міг отримати свячення священника через складні життєві обставини, але у 1850 році він закінчив Львівську духовну семінарію і отримав свячення. Його першою парафією було село Завадів Яворівського району Львівської області, де він служив з 1850 по 1852 рік. Пізніше він був переведений до інших сільських парафій, і лише в 1856 році осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.
У 1860-х роках Вербицький знову звернувся до жанру співогри і написав кілька відомих творів для львівського театру «Руська Бесіда». Саме він створив музику до «Підгіряни», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти» та інших популярних п’єс.
Окремим важливим етапом у творчості Вербицького стало написання музики до пісні «Ще не вмерла Україна», яка згодом стала національним гімном України. Перший офіційний публічний виступ цього твору відбувся 10 березня 1865 року в Перемишлі під керівництвом Анатоля Вахнянина на концерті, присвяченому Тарасові Шевченку.
В останні роки життя Михайло Вербицький присвятив себе педагогічній діяльності, написанню статей і створенню музики. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер він у селі Млинах (на території сучасного Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика, залишивши по собі великий музичний спадок і незабутній слід в історії української культури.

Цікаві факти про Михайла Вербицького
- Родом із музичної родини: Народився в селищі Явірник-Руський біля Перемишля (Польща) в сім’ї греко-католицького священника.
- Сирота з 10 років: Після втрати батька, залишився без опіки матері, виховувався перемиським єпископом Іваном Снігурським, який заснував музичну школу, де навчався і Вербицький.
- Учень видатних музикантів: Брав уроки музики у Алоїза Нанке та Франтішека Лоренца.
- Дебют у хорі: У 1829 році вперше заспівав на урочистому богослужінні в складі хору Перемишльської єпархії.
- Невдачі у навчанні: Тричі намагався закінчити Львівську духовну семінарію, але двічі був виключений, а третій раз залишив навчання самостійно.
- Майстер гітари: Створив перший український посібник гри на гітарі, ще під час навчання у семінарії.
- Священник та сім’янин: У 1850 році висвячений на священика; двічі одружений, обидві дружини померли рано, залишивши двох синів.
- Служіння в скромних умовах: Від 1856 року служив у селі Млини, де прожив 14 років до самої смерті.
- Вчитель композиторів: Навчав майбутніх композиторів, серед його учнів – Порфирій Бажанський та Віктор Матюк.
- Сумний кінець життя: Помер 7 грудня 1870 року від раку в 55 років, похований у селі Млини.

Вшанування пам’яті Михайла Вербицького
Михайло Вербицький, видатний український композитор, автор мелодії національного і Державного Гімну України, залишив помітний слід в історії. Його пам’ять шанують і в Україні, і за її межами.
У селі Млини, що нині знаходиться на польській території поблизу кордону, стоїть дерев’яна церква Покрови Пречистої Богородиці, збудована ще у 1740 році. Сьогодні відреставрована церква є храмом для місцевої римо-католицької громади. Біля неї, на скромній могилі Михайла Вербицького, встановлено пам’ятник. У 2005 році, за ініціативою Степана Лукашика, над могилою композитора було зведено пантеон, освячений 12 квітня того ж року за участю Президента України Віктора Ющенка.
На Львівщині, в місті Яворів, також не забули про Вербицького: тут встановлено пам’ятник композитору, а його ім’я носять музична школа та одна з вулиць міста. У Львові є ще одна вулиця, названа на його честь. У 2013 році Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння» організувало Всеукраїнський конкурс на кращий проєкт пам’ятника Михайлові Вербицькому. Перемогу здобув проєкт скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, а також архітектора Володимира Стасюка. 28 грудня 2015 року цей пам’ятник встановили у сквері на перехресті вулиць Бандери, Вербицького та Чупринки у Львові.
Не залишилася осторонь і Тернопільщина. У лютому 2015 року депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про перейменування музичної школи № 2 на честь Михайла Вербицького. Того ж року відзначали 200-ліття від дня народження композитора. З цієї нагоди, 4 березня 2015 року, українські делегації взяли участь у церемонії вшанування пам’яті Вербицького, що відбулася на цвинтарі в селі Млини Підкарпатського воєводства, де він похований. Напередодні, 28 лютого, у селі Явірник Руський на дзвіниці храму, де свого часу служив Михайло Вербицький, встановили меморіальну дошку.
На честь композитора названо вулиці й в інших містах. Наприклад, 20 травня 2016 року вулиця в Броварах отримала ім’я Михайла Вербицького. Ще одним пам’ятним моментом стало відкриття 15 грудня 2022 року у Львівському органному залі найбільшого у світі класичного портрета композитора, автором якого є львівський художник Гліб Рахманін.
Також в Чернігові, 21 лютого 2023 року, міська рада прийняла рішення перейменувати вулицю Зої Космодем’янської на вулицю Вербицьких, вшанувавши пам’ять Михайла Вербицького та Миколи Вербицького-Антіоха.
Ці факти яскраво свідчать про те, як високо цінують постать Михайла Вербицького в українській історії та культурі. Його творчий спадок, зокрема музика Гімну, залишається символом національної гордості та єдності.

Михайло Вербицький – видатний композитор, чиє ім’я міцно вписане в історію України, як символ національної ідентичності та боротьби за незалежність. Його музика, що стала основою українського Державного Гімну, об’єднує мільйони людей, нагадуючи про силу, незламність і прагнення до свободи. Шанування пам’яті Вербицького в різних куточках України та за її межами свідчить про глибоку повагу до його творчого спадку і незабутній внесок у культурну спадщину українського народу. Дізнатися більше про життя та творчість Михайла Вербицького можна на сайті ukrainian-nation.org.ua.
