У Києві провели громадські слухання щодо подальшої реалізації Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності. Після майже восьмирічної паузи учасники підтримали відновлення роботи над проєктом, який має стати одним із головних просторів пам’яті про Майдан, боротьбу за гідність і людей, чиї життя стали частиною новітньої української історії. Для столиці й усієї країни це рішення має не лише архітектурне чи музейне значення. Йдеться про повернення до теми, яка роками залишалася болючою, незавершеною й водночас принципово важливою для суспільства.

У слуханнях узяли участь представники влади, народні депутати, родини Героїв Небесної Сотні, поранені учасники Майдану, ветерани, архітектори, музейники, духовенство й експерти з меморіалізації. Такий склад учасників показує, що майбутній комплекс не можна розглядати лише як будівельний об’єкт. Це простір, у якому мають зійтися різні досвіди: особиста пам’ять родин загиблих, травматичний досвід поранених, громадянська історія Революції Гідності, музейна робота, архітектурне бачення, державна відповідальність і потреба суспільства мати місце для осмислення подій Майдану.

Під час зустрічі представили дорожню карту реалізації проєкту будівництва Музею Революції Гідності, концепцію меморіального простору на Алеї Героїв Небесної Сотні та проєкт музеєфікації Екуменічного храму Архистратига Михаїла та Українських Новомучеників. Це означає, що йдеться не тільки про одну музейну будівлю, а про комплексний простір пам’яті. Він має охоплювати місця, безпосередньо пов’язані з подіями Революції Гідності, і водночас створити умови для сучасної музейної, освітньої, дослідницької та меморіальної роботи.

Ідея Музею Революції Гідності виникла не як звичайний культурний проєкт, а як відповідь на суспільну потребу зберегти пам’ять про Майдан. Революція Гідності стала моментом, коли українці масово вийшли на захист свободи, людської гідності, європейського вибору й права самим визначати майбутнє держави. Але після перемоги Майдану країна майже одразу опинилася в новій реальності: російська агресія, окупація Криму, війна на Донбасі, а згодом повномасштабне вторгнення. Через це пам’ять про Майдан постійно співіснує з пам’яттю про війну, втрати й нові форми спротиву.

Реалізацію Меморіалу Героїв Небесної Сотні, спланованого за результатами міжнародного архітектурного конкурсу, раніше зупинили через арешт частини території колишньої вулиці Інститутської. Арешт наклали в межах слідчих дій і судових проваджень у справах Майдану. Це одна з причин, чому проєкт так довго залишався фактично заблокованим. З одного боку, суспільство чекало на гідне вшанування загиблих. З іншого — територія сама була місцем злочину, доказовою базою й частиною слідства. У таких умовах будь-яке будівництво вимагало особливої обережності.

Генеральний директор Національного музею Революції Гідності Ігор Пошивайло пояснив, що нинішні рішення є компромісом. За його словами, вони дозволяють почати створення простору пам’яті на доступних територіях уже зараз, не відмовляючись від повної реалізації Національного меморіального комплексу. Такий підхід може стати виходом із багаторічної паузи. Якщо частина ділянок досі залишається юридично або процесуально обмеженою, це не має повністю зупиняти роботу там, де вона вже можлива. Для родин Героїв Небесної Сотні та учасників Майдану це питання не абстрактне: пам’ять не може нескінченно чекати на завершення всіх бюрократичних процедур.

Для реалізації меморіальних проєктів планують залучати позабюджетні кошти, меценатську та благодійну підтримку. Це важливий сигнал, адже в умовах війни бюджетні ресурси держави обмежені, а культурні й меморіальні ініціативи часто змушені шукати змішане фінансування. Водночас залучення меценатів і благодійників може зробити проєкт ширшим за межі державної програми. Якщо суспільство долучатиметься до створення простору пам’яті, музей стане не лише інституцією, а спільною справою громадян, родин, бізнесу, діаспори й культурної спільноти.

У 2018 році в Києві оголосили переможців Міжнародного архітектурного конкурсу проєктів Музею Революції Гідності на Алеї Героїв Небесної Сотні. Перше місце здобуло архітектурне бюро Kleihues + Kleihues із Берліна. У 2021 році архітектори передали авторські права, після чого в Україні провели тендер на розроблення проєктної документації. Переможцем стало ТОВ «Основа-Солсиф». Ця історія показує, що проєкт мав міжнародний рівень підготовки й не був випадковою локальною ініціативою. Він пройшов конкурсну процедуру, отримав архітектурне бачення і мав розвиватися як один із ключових меморіальних просторів країни.

Однак у грудні 2024 року Міністерство культури та стратегічних комунікацій доручило законсервувати проєктування і будівництво комплексу. У наказі йшлося, що роботи мають відкласти до завершення дії воєнного стану та протягом трьох років після його припинення чи скасування. Таке рішення викликало складні емоції, адже війна справді змушує державу переглядати пріоритети, але водночас пам’ять про Майдан залишається частиною тієї ж боротьби, яку Україна продовжує сьогодні. Для багатьох українців Революція Гідності і нинішня війна є пов’язаними етапами одного історичного процесу — спротиву авторитаризму, насильству й російському імперському тиску.

29 квітня 2026 року Верховна Рада ухвалила закон №4865–IX про особливості проєктування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності. Документ має усунути частину бюрократичних і нормативних перешкод для реалізації проєкту. Саме такі рішення можуть перевести багаторічні дискусії в практичну площину. Адже будь-який меморіал потребує не лише суспільної підтримки, а й чітких юридичних механізмів: визначеного замовника, фінансування, погоджень, проєктної документації, режиму роботи на територіях і відповідальності за результат.

У слуханнях узяв участь керівник Офісу Президента Кирило Буданов. Він заявив, що президент Володимир Зеленський доручив йому реалізувати цей проєкт. В Офісі Президента також повідомили, що до кінця року планують визначити замовника, відкрити фінансування та погодити проєктні питання. Після цього спорудження музею хочуть розпочати у 2027 році. Якщо ці строки вдасться витримати, проєкт уперше за багато років отримає реальний календар руху вперед, а не лише чергову хвилю обговорень.

Майбутній Музей Революції Гідності має виконувати кілька функцій одночасно. Передусім він має бути місцем пам’яті про Героїв Небесної Сотні — людей, які загинули під час подій Майдану. Але музей також має стати простором пояснення: чому українці вийшли на протест, що означала Революція Гідності для держави, як вона змінила суспільство, чому після Майдану Росія розпочала агресію проти України і як досвід громадянського спротиву вплинув на здатність країни чинити опір у 2022 році. Без такого пояснення пам’ять ризикує перетворитися лише на символ, тоді як музей може зробити її зрозумілою для нових поколінь.

Особливо важливо, щоб простір пам’яті був створений із повагою до родин загиблих і поранених учасників Майдану. Меморіалізація подій, де є жертви, завжди потребує делікатності. Архітектура не має перекривати людські історії, музейна експозиція не має зводити трагедію до набору дат, а державна урочистість не повинна витісняти особистий біль. Саме тому участь родин Героїв Небесної Сотні в громадських слуханнях є принциповою. Вони є не просто однією з груп зацікавлених осіб, а носіями пам’яті, без якої цей комплекс не матиме моральної повноти.

Для Києва реалізація проєкту також означатиме переосмислення Алеї Героїв Небесної Сотні та прилеглих територій. Це простір, де історія буквально вбудована в міський ландшафт. Тут проходили події, які змінили Україну. Тут досі відчувається напруга між звичайним життям столиці й пам’яттю про загиблих. Створення меморіального комплексу має зберегти цю напругу, а не стерти її. Місце не повинно стати просто красивою територією після благоустрою. Воно має говорити з людьми, зупиняти, пояснювати й давати можливість для тиші.

В умовах повномасштабної війни питання Музею Революції Гідності набуває нового звучання. Україна сьогодні знову платить високу ціну за свободу, а слово «гідність» перестало бути лише назвою революції. Воно стало частиною щоденного досвіду військових, волонтерів, медиків, переселенців, родин загиблих, полонених і всіх, хто тримає країну. Саме тому музей Майдану не буде лише про минуле. Він неминуче говоритиме і про теперішнє, бо події 2013–2014 років стали фундаментом політичної зрілості суспільства, яке сьогодні бореться за існування держави.

Громадські слухання показали, що суспільний запит на цей простір не зник. Навпаки, після років паузи він став ще сильнішим, бо незавершеність меморіалу сама перетворилася на болючу тему. Україна має багато місць пам’яті, пов’язаних із війною, репресіями, Голодомором, дисидентським рухом і сучасним спротивом. Але Музей Революції Гідності має особливе завдання: показати момент, коли громадяни вийшли на площу не лише проти конкретного політичного рішення, а за інше розуміння держави. Це історія про відповідальність, солідарність, свободу й ціну, яку довелося заплатити за право бути почутими.

Тепер головне питання — чи вдасться перетворити підтримку слухань, законодавчі зміни й політичні обіцянки на реальні роботи. Меморіал Героїв Небесної Сотні не може залишатися вічним проєктом на папері. Він потрібен родинам, місту, школярам, дослідникам, ветеранам, іноземним гостям і самим українцям, які мають бачити, що держава здатна не лише говорити про пам’ять, а й створювати для неї гідну форму. Відновлення роботи над Музеєм Революції Гідності — це спроба повернути борг тим, хто вийшов на Майдан і не повернувся додому.