У Львові загострився публічний конфлікт між Львівська обласна рада та Львівська обласна організація Національної спілки архітекторів України навколо Порохової вежі — пам’ятки архітектури XVI століття, що є одним із найвпізнаваніших оборонних об’єктів історичного міста. Суперечка стосується не лише права користування будівлею, а й фундаментального питання її форми власності та ролі культурних інституцій у збереженні історичної спадщини. Конфлікт вийшов за межі юридичної площини й переріс у широку суспільну дискусію, до якої долучилися митці, архітектори та громадськість.
Публічне обговорення позицій сторін відбулося в ефірі «Радіо Культура», де свої аргументи представили начальник юридичного відділу Львівської обласної ради, виконувач обов’язків керівника справами Ярослав Гасяк та директорка ЦАДУ «Порохова вежа» Ангеліна Єфименко. За інформацією сторін, Порохова вежа нині перебуває у комунальній власності Львівської області, а архітектори користувалися приміщенням на пільгових умовах оренди. Саме ці умови й стали предметом перевірки, яка, за словами представників обласної ради, виявила порушення договору.
Як пояснює Ярослав Гасяк, аудит встановив, що частину площ у будівлі використовували для комерційної діяльності, що суперечить пільговому режиму оренди, наданому професійній спільноті. Після цього прокуратура звернулася до суду з вимогою розірвати договір. В обласній раді наголошують, що мова не йде про примусове виселення чи закриття культурного осередка, а архітекторам пропонували укласти новий договір оренди на пільгових умовах, але вже без порушень. За версією влади, саме небажання погодитися з оновленими правилами й стало причиною ескалації конфлікту.
У відповідь Львівська обласна організація Національної спілки архітекторів України оскаржила право області на комунальну власність Порохової вежі. Архітектори наполягають, що питання полягає не в оренді як такій, а в законності передачі пам’ятки у власність області. За словами Ангеліни Єфименко, спільнота не має наміру приватизувати історичну споруду чи використовувати її у комерційних цілях. Натомість архітектори вимагають перевірити обставини зміни статусу будівлі та повернути їй державну форму власності, яка, на їхню думку, є більш відповідною для об’єкта національної культурної ваги.
Представники центру наголошують, що опікуються Пороховою вежею понад 60 років, а з 1994 року існує нормативна база, яка передбачає безстрокове та безоплатне користування спорудою професійною організацією архітекторів. За цей час вежа фактично перетворилася на культурний осередок, відкритий для міста. Тут реалізували десятки освітніх і мистецьких проєктів, проводили виставки, лекції та дискусії, а також відновили спеціалізовану бібліотеку з архітектури й мистецтва, яка є унікальною для Львова. Команда переконана, що переміщення цього середовища до іншого приміщення означатиме фактичне знищення сформованої екосистеми.
Паралельно з судовими процесами конфлікт отримав і вуличний вимір. У Львові відбулися мирні акції на підтримку команди «Порохової вежі», учасники яких наголошували на важливості збереження не лише самої пам’ятки, а й її культурної функції. Для багатьох львів’ян вежа є не просто історичною спорудою, а живим простором, де поєднуються архітектура, мистецтво й професійна спільнота.
Наразі договір оренди завершився, а судові процеси тривають одразу в кількох інстанціях, зокрема в апеляційному та Верховному Суді. Остаточне рішення має визначити не лише подальшу долю Порохової вежі, а й ширші правила взаємодії між органами влади та культурними інституціями щодо користування історичними об’єктами. Для Львова ця справа стала показовою, адже вона порушує питання балансу між юридичною формою власності, громадським інтересом і фактичним внеском спільнот у збереження культурної спадщини.
Конфлікт навколо Порохової вежі демонструє, наскільки вразливими залишаються культурні простори, навіть коли йдеться про пам’ятки з багатовіковою історією. У центрі дискусії опинилося питання, чи може історична споруда існувати лише як об’єкт управління майном, чи вона є живим культурним організмом, цінність якого визначається людьми та діяльністю всередині. Саме від відповіді на це питання залежатиме майбутнє не лише однієї вежі, а й багатьох культурних ініціатив у місті.
