6 червня у Jam Factory Art Center у Львові презентують відреставроване керамічне панно «Збір винограду» — роботу, яку вдалося зберегти після демонтажу з території колишнього заводу «Укрвино». Твір, створений у 1979 році художниками Григорієм Кічулою та Ярославом Шереметою, десятиліттями був частиною промислового ландшафту району Погулянка. Через аварійний стан будівель панно опинилося під загрозою знищення, однак після дослідження, демонтажу й реставрації його перенесли на нову стабільну основу на території артцентру.

Історія цього панно важлива не лише як окремий приклад збереження монументального мистецтва. Вона показує, як Львів поступово переосмислює власну промислову спадщину, радянську архітектуру, мистецтво публічного простору і відповідальність за об’єкти, які не завжди мають очевидний охоронний статус, але залишаються частиною міської пам’яті. «Збір винограду» — це не музейний експонат, створений для тихої зали. Це робота, яка від початку існувала у зв’язку з виробництвом, фасадом, вулицею і повсякденним поглядом людей, які проходили повз завод.

Панно було розміщене на одній із фасадних стін заводу «Укрвино» у львівському районі Погулянка. Його сюжет прямо перегукувався з функцією підприємства: виноград, праця, врожай, виробництво, перетворення природного продукту на частину міської економіки. Для радянського монументального мистецтва такі теми були типовими, але в кожному конкретному випадку художники створювали власну пластичну мову. Кераміка, глазур, ритм фігур, декоративність і масштаб робили подібні твори важливою частиною архітектурного середовища.

Територія, з якої походить панно, має значно давнішу історію, ніж сам завод. У 1848 році її власником став підприємець Йоган Кляйн, який збудував тут пивоварню. Пиво Кляйна згодом стало одним із найвідоміших у Львові, а сама броварня була частиною міської промислової культури XIX століття. На початку XX століття підприємство припинило роботу, але місце зберегло виробничу логіку. У 1948 році на території колишньої пивоварні звели завод «Укрвино» — один із перших об’єктів радянської промислової архітектури у Львові.

Саме ця багатошаровість робить історію панно особливо промовистою. На одному місці перетнулися австрійський підприємницький Львів, радянська індустріалізація, мистецтво 1970-х, занепад промислових територій у 1990-х і сучасні дискусії про забудову, спадщину та ревіталізацію. Колишній завод «Укрвино» після розпаду радянської системи поступово занепав, а тепер на цій території планують житлову забудову. У таких ситуаціях монументальні твори часто стають найуразливішими: вони фізично прив’язані до стін, які можуть знести, і водночас не завжди сприймаються як самостійна цінність.

Через аварійний стан будівель «Збір винограду» опинився під реальною загрозою знищення. Частина конструкцій колишнього заводу вже зруйнована, а саме панно зазнало численних ушкоджень. Для керамічних монументальних робіт такі пошкодження особливо небезпечні: руйнується не лише видима поверхня, а й основа, кріплення, в’яжучі матеріали, глазур, окремі фрагменти. Якщо вчасно не втрутитися, твір може втратити цілісність настільки, що його відновлення стане майже неможливим.

Проєкт збереження розробили за ініціативи Офісу охорони культурної спадщини, власників об’єкта та Jam Factory Art Center. Перед початком робіт фахівці дослідили стан основи, кераміки, глазурі, в’яжучих матеріалів і муру. Такий етап є принциповим, бо реставрація не може бути механічним «перенесенням красивої картинки». Кожен матеріал має свою поведінку, ступінь зношення і ризики. Для збереження керамічного панно потрібно розуміти, як воно було створене, як трималося на стіні, де саме виникли тріщини й втрати, які елементи можна консервувати, а які потребують відновлення.

Панно не стане частиною майбутньої забудови на території колишнього заводу, однак девелопер профінансував його реставрацію. Це важливий прецедент для українських міст, де нове будівництво часто вступає в конфлікт із історичними або мистецькими об’єктами. Ідеальна ситуація — коли цінні елементи інтегрують у нову архітектуру без втрати сенсу й контексту. Але якщо це неможливо або ризиковано, фаховий демонтаж, реставрація й перенесення можуть стати компромісом, який дозволяє зберегти твір від фізичного знищення.

Перенесення панно до Jam Factory Art Center також має символічний вимір. Сам артцентр розташований на території з промисловим минулим і працює з сучасним мистецтвом, культурою та міською пам’яттю. Тому «Збір винограду» потрапляє не в випадковий простір, а в середовище, де промислова спадщина може бути прочитана заново. Колишній заводський твір стає частиною культурної інституції, яка здатна не лише показати його глядачам, а й пояснити контекст — хто його створив, де він був, чому його врятували і що він говорить про Львів.

Історія збереження «Збору винограду» також актуалізує ширшу тему радянського монументального мистецтва в Україні. Після декомунізації багато об’єктів цього періоду почали сприйматися крізь політичну оптику, але не всі вони є пропагандистськими символами. Частина таких робіт має художню, ремісничу, урбаністичну або локальну цінність. Вони можуть розповідати про розвиток матеріалів, роботу митців, архітектурну мову епохи, промислову історію районів і те, як мистецтво було інтегроване в повсякденне міське середовище.

«Збір винограду» належить саме до таких об’єктів, де важливо розділяти політичний контекст часу і мистецьку цінність конкретної роботи. Його сюжет пов’язаний із виробництвом і працею, а не з прямою ідеологічною символікою. Він є частиною історії львівського підприємства, району Погулянка і творчості Григорія Кічули та Ярослава Шеремети. Збереження такого твору не означає ностальгії за радянською системою. Навпаки, це ознака дорослого ставлення до складної спадщини, яку можна досліджувати, пояснювати і включати в сучасний культурний обіг.

Для Львова ця подія важлива ще й тому, що місто часто асоціюють передусім із середньовічною, австрійською або міжвоєнною архітектурою. Але його історія значно ширша. Промислові території, модерністські споруди, радянські заводи, мозаїки, панно, керамічні композиції й інші елементи другої половини XX століття також формували міський ландшафт. Якщо їх бездумно втрачати, місто позбавляється цілих пластів пам’яті. Саме тому порятунок одного панно може мати значення, що виходить за межі одного об’єкта.

Презентація відреставрованого «Збору винограду» 6 червня стане не лише культурною подією, а й нагодою поговорити про механізми збереження спадщини в умовах активної забудови. Українські міста постійно стикаються з питанням: що робити з мистецькими об’єктами, які є частиною будівель, призначених до демонтажу або реконструкції. Відповідь не може бути універсальною. Одні твори потрібно зберігати на місці, інші — переносити, треті — документувати, якщо фізичне збереження неможливе. Але в кожному випадку рішення мають ухвалюватися не поспіхом і не після руйнування, а на основі фахової оцінки.

У випадку панно «Збір винограду» такий фаховий підхід уже спрацював. Твір дослідили, демонтували, законсервували, відреставрували і перенесли на нову основу. Це дає йому шанс на довге життя поза аварійною будівлею, яка могла стати для нього пасткою. Водночас важливо, щоб разом із фізичним збереженням не загубився контекст. Глядачі мають знати, що це не просто декоративна кераміка, а частина історії конкретного підприємства, конкретного району і конкретного етапу розвитку львівського мистецтва.

Такі проєкти формують нову культуру відповідальності. Вони показують, що спадщина — це не лише замки, собори й палаци, а й заводські фасади, керамічні панно, мозаїки, вивіски, промислові корпуси та інші об’єкти, які довго залишалися на периферії уваги. У час, коли Україна переживає війну і масові руйнування, тема збереження набуває ще більшої ваги. Кожен врятований твір є частиною опору забуттю і байдужості.

Презентація панно в Jam Factory Art Center може стати прикладом того, як культурні інституції, місто, власники нерухомості й фахівці зі спадщини здатні знаходити рішення навіть у складних ситуаціях. Це не скасовує потреби в системному захисті монументального мистецтва, реєстрах, охоронних процедурах і публічному контролі. Але показує, що збереження можливе, коли є ініціатива, відповідальність і розуміння цінності об’єкта.

«Збір винограду» повертається до міського життя вже в іншому статусі. Колись він був частиною фасаду заводу, тепер стане частиною культурного простору, де його можна буде побачити, осмислити й обговорити. Це не просто переміщення з однієї стіни на іншу. Це зміна ролі твору: з елемента промислового декору він перетворюється на свідка історії Львова, який пройшов через занепад, загрозу втрати і реставрацію. Саме тому його презентація є доброю новиною не лише для мистецької спільноти, а й для всіх, кому важливо, щоб місто пам’ятало свої різні епохи.